Новини Золочівщини
Робити добро людям – його життєве кредо
Gazeta
У роботі сільського голови не буває дрібничок. Все важливо. У тому числі, вміння господарювати. Підгородненський сільський голова Василь Михайлович САЛАМАК працює заради односельців, і розуміє, що посада сільського голови – відповідальна, а праця має бути консолідована із депутатським корпусом та виконавчим комітетом. Про роботу сільського голови та зміни, котрі відбуваються у селі розмовляю і з Василем Михайловичем Саламаком.
– З чим найперше стикнулись на посаді сільського голови?
– З тим, що очікування і реальність є дуже різними. Та думаю, що депутати теж мали свої очікування. Знаєте, у нас звикли, що якщо керівник, сільський голова, то це має бути людина поважного віку, з великою краваткою. А сталось зовсім навпаки. Мені 43 роки, мене обрали сільським головою. Переді мною сидять поважного віку депутати і розумію, що вони доволі скептично налаштовані. Починаю щось говорити про спільну працю для громади. А тут один із старійшин-депутатів каже: «Ти, «старий», керуй, а ми будемо підтримувати тебе». Ці слова досі пам’ятаю і відчуваю підтримку всього депутатського корпусу. А далі почалась робота. Клопітка, відповідальна, часто виснажлива... У селі довгі роки не було зовсім доріг, старий водогін, освітлення – нуль. Потрібно було робити ремонт приміщення сільської ради, ФАПу, благоустрій території. Якби нам ще років п’ять, село можна було б наблизити до зразкового. Зазначу, що ця каденція у плані вкладених коштів в інфраструктуру села перекриває певне всі роки незалежності нашої держави.
Найважливіше, з чого починав – виготовлення Генерального плану населеного пункту. Ми змінили межі і включили промзону в межі населеного пункту. Відтак, це суттєво збільшило надходження до бюджету. А за рахунок цих надходжень вже можна було щось планувати, щось робити. Через два роки ми побачили результат того, як кошти працюють на громаду. Вважаю, що за цю останню каденцію мешканці змогли відчути, що таке реальне місцеве самоврядування. З дрібних локальних історій, проектів, ми змогли змінити село до того рівня, який є зараз. До того люди не знали, що в селі може бути дитячий чи спортивний майданчик, не знали, що таке освітлення, якісне водопостачання. Ми мали серйозні проблеми з водопостачанням. Але спільними зусиллями змогли повністю замінити водогін по всьому селу. Ще будучи депутатом Золочівської районної ради ініціював ремонт дороги. Тоді вдалось зробити ремонт дороги за кошти обласної субвенції. Це був невеликий відрізок, але дуже важливий почин для громади.
А вже на цей час маємо 4,5 кілометра асфальтованих доріг. А загалом всіх доріг – 9,2 км. Були в нас на дорогах і рови, і калюжі. Зараз якщо ми проїдемось вулицями, то побачите, що дороги зроблені з певними нахилами, щоб вода стікала, щоб не затоплювала прибудинкові території, чи будівлі.
– Василю Михайловичу, запитаю напівжартома, першою дорогу котру ремонтували? Ту котра ближче до хати?
– То ви з натяком на те, що у селі та дорога головна, котрою сільський голова додому їде? (Сміється). До речі, питанням, яка ж у селі вулиця головна, задався, коли діти у школі отримали завдання написати твір «Головна вулиця нашого села». До мене почали телефонувати батьки і запитувати, яка ж таки головна. А для мене вони всі однакові. Щодо вашого питання чи першою була вулиця до моєї хати, то ні. Якось так склалось, що дорога, котрою їду додому, була однією з останніх, де прокладено асфальт.
– Тобто левову частку доріг зремонтовано. Що ще важливого зроблено для громади?
– Повторюсь, що загальний стан доріг 9,2 км. З цього обсягу нам залишилось 280 метрів зробити вуличного освітлення. По суті, село повністю освітлене. До цього часу в селі взагалі освітлення не було. Зазначу, що злагоджена співпраця із Золочівським РЕМом дала також свій позитивний результат. Жодного освітлення на старі дерев’яні опори не було встановлено. Старі дерев’яні опори міняли частково і за кошти сільської ради. Є декілька старих опор, але вони будуть замінені найближчим часом. Зараз такого немає, що дмухнув вітер, впав дощ і пів села без світла. Це звичайні життєві речі, на котрі потрібно зважати.
– Чи брала громада участь у конкурсі місцевих ініціатив, що проводить Львівська обласна рада?
– Так, ми брали кілька разів участь у конкурсі мікропроектів. Цьогоріч подавали два проекти. На жаль, наші заявки не було відібрано. З двох проектів, котрі подавали на конкурс, один реалізовуємо власними силами, спільно із підприємцями. Невдовзі у центральній частині буде зроблено гарний благоустрій та встановлено пам’ятник Борцям за волю України.
Ми планували також спільно із Золочівською міською радою реалізувати проект встановлення тротуару та велодоріжки, але, на жаль, ситуація так склалась, що через значне недовиконання бюджету ми не можемо надати субвенцію в міську раду. Сподіваюсь, що це в подальшому все ж буде нами спільно реалізовано. Це не лише у нас такі проблеми із фінансами. Через ковід такі проблеми у більшості громад.
– Як мешканці ставляться до змін у їхньому селі?
– Звичайно, що позитивно. Раніше люди були більш замкненими. Зараз, коли поремонтовано дороги, коли збудовано кілька дитячих майданчиків, село ніби ожило. Гляньте, у кожному дворі, вздовж парканів ростуть квіти. Зараз люди хочуть комфорту і самі готові долучатись до цього.
– Наближаються місцеві вибори і невдовзі вже громада обиратиме не сільського голову і сільських депутатів, а голову ОТГ та депутатів об’єднаної громади. Чи братимете участь у виборах?
– Так. Я є керівником районного осередку «Європейської партії України». Зважаючи на нове виборче законодавство, коли ми змушені всі йти на вибори під партійними прапорами, нелогічним вважаю шукати, до кого примкнути, маючи свою команду зрілих і досвідчених людей. Цього разу на місцевих виборах за владу боротимуться партійні олігархи. Громадам треба бути пильними і не допустити в жодному разі їх або їхніх ставлеників до влади. Лише деолігархізація на місцях дозволить і знизити тарифи на комунальні послуги, і дати поштовх розвитку територій. Європейську партію очолює Микола Катеринчук – досвідчений, чесний та порядний політик. Це – патріот і справжній українець
***
Прогулюючись селом, не можу стримати приємних вражень – вулиці чисті, охайні, на дитячому майданчику граються діти, трохи далі новим тротуаром прогулюється молода мама з візочком, вздовж дворів – чорнобривці, мальви, клематиси, гортензії... Люди вітаються з сільським головою. Кожен намагається перекинутись кількома словами, запитати про справи, плани на майбутнє. Випадкова зустріч із сільським депутатом Романом Савчуком ще більше ствердила мене в думці про те, що Україна починається з місцевих громад.
Ігор САВЧУК, депутат Підгородненської сільської ради:
– За час останньої каденції до нашого села зайшло кілька інвесторів, що дало поштовх до розвитку у нашому селі. Є освітлення, дороги, водопостачання, покращився благоустрій. Роботу видно загалом. Дуже велика заслуга у цьому сільського голови Василя Саламака, котрий не побоявся брати на себе відповідальність проводити переговори з інвесторами, виносити ці питання на обговорення сесії. Це людина, яка прагне змін. Депутатський корпус Підгородненської сільської ради працює злагоджено. Ми дуже детально проговорюємо всі питання і завжди приймаємо виважені рішення, котрі будуть на користь громади. У нас немає такого, що хтось не голосує за те чи інше питання, бо «не знаю чому, але я проти». Кожен депутат має свою аргументовану позицію, але є право більшості, котра голосує.
Марія РУДА, жителька села Підгороднє:
– Пам’ятаю, яким було село, коли тільки вийшла заміж у 1988 році. Здавалось, за кілька кілометрів від міста, а доріг немає, освітлення немає... Така «стабільність» була довго. У силу того, що мій чоловік військовий, довелось переїхати у Золочів. У село приїжджали на вихідні. За останні роки Підгороднє дуже змінилось. Найперше, що кожна вулиця освітлена, прокладено асфальт. Село має свою особливість – у нас дуже вузенькі вулички, але зате які рівні! Декілька років тому ми придбали будиночок у Підгородньому і знову переїхали у село. Тут віє затишком, комфортом, тут сади, кожен двір квітує, вулички сповнені дитячим гамором, сміхом, дітвора бавиться на дитячих майданчиках, катається на скейтах, самокатах, велосипедах.
Розмовляла Леся ГОРГОТА
Фото автора
– З чим найперше стикнулись на посаді сільського голови?
– З тим, що очікування і реальність є дуже різними. Та думаю, що депутати теж мали свої очікування. Знаєте, у нас звикли, що якщо керівник, сільський голова, то це має бути людина поважного віку, з великою краваткою. А сталось зовсім навпаки. Мені 43 роки, мене обрали сільським головою. Переді мною сидять поважного віку депутати і розумію, що вони доволі скептично налаштовані. Починаю щось говорити про спільну працю для громади. А тут один із старійшин-депутатів каже: «Ти, «старий», керуй, а ми будемо підтримувати тебе». Ці слова досі пам’ятаю і відчуваю підтримку всього депутатського корпусу. А далі почалась робота. Клопітка, відповідальна, часто виснажлива... У селі довгі роки не було зовсім доріг, старий водогін, освітлення – нуль. Потрібно було робити ремонт приміщення сільської ради, ФАПу, благоустрій території. Якби нам ще років п’ять, село можна було б наблизити до зразкового. Зазначу, що ця каденція у плані вкладених коштів в інфраструктуру села перекриває певне всі роки незалежності нашої держави.
Найважливіше, з чого починав – виготовлення Генерального плану населеного пункту. Ми змінили межі і включили промзону в межі населеного пункту. Відтак, це суттєво збільшило надходження до бюджету. А за рахунок цих надходжень вже можна було щось планувати, щось робити. Через два роки ми побачили результат того, як кошти працюють на громаду. Вважаю, що за цю останню каденцію мешканці змогли відчути, що таке реальне місцеве самоврядування. З дрібних локальних історій, проектів, ми змогли змінити село до того рівня, який є зараз. До того люди не знали, що в селі може бути дитячий чи спортивний майданчик, не знали, що таке освітлення, якісне водопостачання. Ми мали серйозні проблеми з водопостачанням. Але спільними зусиллями змогли повністю замінити водогін по всьому селу. Ще будучи депутатом Золочівської районної ради ініціював ремонт дороги. Тоді вдалось зробити ремонт дороги за кошти обласної субвенції. Це був невеликий відрізок, але дуже важливий почин для громади.
А вже на цей час маємо 4,5 кілометра асфальтованих доріг. А загалом всіх доріг – 9,2 км. Були в нас на дорогах і рови, і калюжі. Зараз якщо ми проїдемось вулицями, то побачите, що дороги зроблені з певними нахилами, щоб вода стікала, щоб не затоплювала прибудинкові території, чи будівлі.
– Василю Михайловичу, запитаю напівжартома, першою дорогу котру ремонтували? Ту котра ближче до хати?
– То ви з натяком на те, що у селі та дорога головна, котрою сільський голова додому їде? (Сміється). До речі, питанням, яка ж у селі вулиця головна, задався, коли діти у школі отримали завдання написати твір «Головна вулиця нашого села». До мене почали телефонувати батьки і запитувати, яка ж таки головна. А для мене вони всі однакові. Щодо вашого питання чи першою була вулиця до моєї хати, то ні. Якось так склалось, що дорога, котрою їду додому, була однією з останніх, де прокладено асфальт.
– Тобто левову частку доріг зремонтовано. Що ще важливого зроблено для громади?
– Повторюсь, що загальний стан доріг 9,2 км. З цього обсягу нам залишилось 280 метрів зробити вуличного освітлення. По суті, село повністю освітлене. До цього часу в селі взагалі освітлення не було. Зазначу, що злагоджена співпраця із Золочівським РЕМом дала також свій позитивний результат. Жодного освітлення на старі дерев’яні опори не було встановлено. Старі дерев’яні опори міняли частково і за кошти сільської ради. Є декілька старих опор, але вони будуть замінені найближчим часом. Зараз такого немає, що дмухнув вітер, впав дощ і пів села без світла. Це звичайні життєві речі, на котрі потрібно зважати.
– Чи брала громада участь у конкурсі місцевих ініціатив, що проводить Львівська обласна рада?
– Так, ми брали кілька разів участь у конкурсі мікропроектів. Цьогоріч подавали два проекти. На жаль, наші заявки не було відібрано. З двох проектів, котрі подавали на конкурс, один реалізовуємо власними силами, спільно із підприємцями. Невдовзі у центральній частині буде зроблено гарний благоустрій та встановлено пам’ятник Борцям за волю України.
Ми планували також спільно із Золочівською міською радою реалізувати проект встановлення тротуару та велодоріжки, але, на жаль, ситуація так склалась, що через значне недовиконання бюджету ми не можемо надати субвенцію в міську раду. Сподіваюсь, що це в подальшому все ж буде нами спільно реалізовано. Це не лише у нас такі проблеми із фінансами. Через ковід такі проблеми у більшості громад.
– Як мешканці ставляться до змін у їхньому селі?
– Звичайно, що позитивно. Раніше люди були більш замкненими. Зараз, коли поремонтовано дороги, коли збудовано кілька дитячих майданчиків, село ніби ожило. Гляньте, у кожному дворі, вздовж парканів ростуть квіти. Зараз люди хочуть комфорту і самі готові долучатись до цього.
– Наближаються місцеві вибори і невдовзі вже громада обиратиме не сільського голову і сільських депутатів, а голову ОТГ та депутатів об’єднаної громади. Чи братимете участь у виборах?
– Так. Я є керівником районного осередку «Європейської партії України». Зважаючи на нове виборче законодавство, коли ми змушені всі йти на вибори під партійними прапорами, нелогічним вважаю шукати, до кого примкнути, маючи свою команду зрілих і досвідчених людей. Цього разу на місцевих виборах за владу боротимуться партійні олігархи. Громадам треба бути пильними і не допустити в жодному разі їх або їхніх ставлеників до влади. Лише деолігархізація на місцях дозволить і знизити тарифи на комунальні послуги, і дати поштовх розвитку територій. Європейську партію очолює Микола Катеринчук – досвідчений, чесний та порядний політик. Це – патріот і справжній українець
***
Прогулюючись селом, не можу стримати приємних вражень – вулиці чисті, охайні, на дитячому майданчику граються діти, трохи далі новим тротуаром прогулюється молода мама з візочком, вздовж дворів – чорнобривці, мальви, клематиси, гортензії... Люди вітаються з сільським головою. Кожен намагається перекинутись кількома словами, запитати про справи, плани на майбутнє. Випадкова зустріч із сільським депутатом Романом Савчуком ще більше ствердила мене в думці про те, що Україна починається з місцевих громад.
Ігор САВЧУК, депутат Підгородненської сільської ради:
– За час останньої каденції до нашого села зайшло кілька інвесторів, що дало поштовх до розвитку у нашому селі. Є освітлення, дороги, водопостачання, покращився благоустрій. Роботу видно загалом. Дуже велика заслуга у цьому сільського голови Василя Саламака, котрий не побоявся брати на себе відповідальність проводити переговори з інвесторами, виносити ці питання на обговорення сесії. Це людина, яка прагне змін. Депутатський корпус Підгородненської сільської ради працює злагоджено. Ми дуже детально проговорюємо всі питання і завжди приймаємо виважені рішення, котрі будуть на користь громади. У нас немає такого, що хтось не голосує за те чи інше питання, бо «не знаю чому, але я проти». Кожен депутат має свою аргументовану позицію, але є право більшості, котра голосує.
Марія РУДА, жителька села Підгороднє:
– Пам’ятаю, яким було село, коли тільки вийшла заміж у 1988 році. Здавалось, за кілька кілометрів від міста, а доріг немає, освітлення немає... Така «стабільність» була довго. У силу того, що мій чоловік військовий, довелось переїхати у Золочів. У село приїжджали на вихідні. За останні роки Підгороднє дуже змінилось. Найперше, що кожна вулиця освітлена, прокладено асфальт. Село має свою особливість – у нас дуже вузенькі вулички, але зате які рівні! Декілька років тому ми придбали будиночок у Підгородньому і знову переїхали у село. Тут віє затишком, комфортом, тут сади, кожен двір квітує, вулички сповнені дитячим гамором, сміхом, дітвора бавиться на дитячих майданчиках, катається на скейтах, самокатах, велосипедах.
Розмовляла Леся ГОРГОТА
Фото автора
