Новини Золочівщини
15:08, 01 червня 2022
3836
0

Усіх нас закликаю діяти

Усіх нас закликаю діяти
Gazeta
Фото: НУС
Наша розмова із міським головою Золочева Ігорем Гриньківим відбулась у неділю – у День міста Золочева, тому найперше запитала про відчуття, які сповнюють серце міського голови в цей день. Адже цьогоріч наше місто відзначає день народження в умовах воєнного часу.
– У цю останню неділю травня Золочів щорічно святкував свій день народження. Урочистий і піднесений настрій. Ранішні привітання мешканців у наших храмах під час богослужінь. Багато привітань, насичена святкова програма. Організаційна метушня. Завершальний концерт і мій виступ, моє привітання золочів’янам. Завжди намагався знайти слова, які підкреслять радість свята, додадуть гордості кожному, хто живе і трудиться у нашому прекрасному місті і своєю працею змінює його на краще.
Сьогодні Золочеву – 599. Прийшов на працю і поринув у ці спогади. Мимоволі розділив наше життя у золочівській громаді на «до війни», де ми жили повноцінним мирним життям і думали про розвиток. І нині, в час війни… Війни, якої ми ніяк не очікували...
– З перших днів війни Золочівська громада активно приймала вимушено переселених громадян із зони бойових дій. Скільки переселенців зараз проживає в громаді? Чи виникають труднощі?
– Станом на сьогодні в нашій громаді тимчасово проживають понад 3500 вимушених переселенців. Проживають у приватних помешканнях (квартирах, житлових будинках, а також в комунальних будівлях – школах, дитячих садках тощо. Забезпечуємо проживання у бюджетних установах харчуванням, всіх інших по потребі продовольчими наборами, засобами особистої гігієни, побутовою хімією, одягом, медикаментами.
Чи виникають труднощі із розміщенням вимушених переселенців? Звичайно, але насамперед для них. Жити тривалий час у пристосованих приміщеннях дуже дискомфортно. Серед них є ті, хто не мають куди повернутись. Щоб більше зрозуміти цих людей, поставте кожен себе на їх місце. Навіть думати не хочеться, правда? А це їх реальність. І якщо від нас залежить як покращити їх побут і згладити їх біль і тривоги – зробимо кожен максимально, що можемо. Звичайно, треба діяти, щоб створити кращі умови. Ми шукаємо варіанти. Зараз в Україні розпочинається нова програма по реконструкції муніципальної інфраструктури, що фінансується Європейським Союзом. У співпраці із Північною корпорацією НЕФКО плануємо реконструювати один недіючий корпус будівлі гуртожитку Червоненського вищого професійного училища. Це частково могло б вирішити проблему вимушено переселених осіб. Наразі кінцевого рішення з цього приводу ще не прийнято.
Я вірю, що наступний навчальний період у школах ми розпочнемо в очному форматі, а отже школи та дитсадки потрібно буде звільнити, бо туди прийдуть діти. А ще підготувати їх до навчального періоду, доукомплектувати шкільні класи і групи дошкільнят дітками, котрі переселені через бойові дії .
– В умовах війни багато розмов про продовольчу безпеку. Як у громаді? Чи не буде продовольчої кризи?
– Треба розуміти, що є речі, на які міська рада безпосередньо впливає, а є те, що від нас не залежить. Після ракетних обстрілів наших нафтопереробних заводів в нас виникла криза з пальним. Після знищення нашого потужного підприємства «Артемсіль», що було одним з найбільших в Європі в галузі виробництва харчової солі, вже зросла ціна на сіль, і звісно, її завозитимуть від інших виробників. Якими будуть ціни на борошно, крупи, олію… – важко спрогнозувати. Але всі вільні земельні ділянки комунальної власності, що не були в сільськогосподарському обробітку, а придатні до вирощування зернових, ми передали місцевим фермерам на один рік без проведення аукціону. Така позиція уряду. Практично всі ці землі на сьогодні оброблені і засіяні. В громаді є декілька млинів, отже при потребі борошно та крупи будуть зі свого зерна.
– Ігорю, з перших днів війни головним пріоритетом для тебе була підтримка військових. Що зараз в цьому плані є першочерговим?
– На початку війни ми всі були дещо налякані і очікували наступу на наші території зі сторони білорусі. Формували підрозділи територіальної оборони, будували нашвидкоруч різні укріплення – блокпости тощо. Патрулювали вулиці Золочева та сіл. Зараз усі розуміємо, що ворог зупиниться там, де наша сильна і забезпечена армія його зупинить. Зважаючи на те, що багато чоловіків беруть активну участь у бойових діях у складі Збройних Сил України, Національної гвардії України, підрозділах Прикордонної служби України, основне завдання кожного з нас – їх підтримка. Тут хочу подякувати усім мешканцям громади, що з перших днів включились в роботу, збирали харчі та готували їжу для військових, формували військові аптечки, вишукували, де це тільки було можна, військове спорядження, шили його в домашніх умовах. Водіям, котрі власним транспортом перевозили вантажі гуманітарної допомоги для біженців та війська. Переконаний, що кожен свідомий українець щодня ставить собі насамперед запитання: «А що я сьогодні зробив для перемоги української армії над російськими мародерами?». Якщо говорити про першочергові потреби, з якими до нас звертаються військові, і які нам під силу, мабуть, це – автомобілі-пікапи, тепловізори, рації, літня форма та літнє тактичне взуття, деяке спорядження відповідно до завдань того чи іншого підрозділу. Над цим працюємо усі. Відтак, через Золочівську міську раду вже передано для війська сім автомобілів, не беручи до уваги ті автомобілі, котрі мешканці придбали самостійно, а ми допомагали пальним для транспортування у військові підрозділи. Від міської ради я звернувся до міських голів міст Польщі з проханням про допомогу у придбанні транспорту для війська. Думаю, що результат неодмінно буде. Дуже важливо, щоб наші військові відчували нашу постійну турботу про них.
– Селищна громада Золочева Харківської області привітала нашу громаду з Днем міста.
– Із золочів’янами харківської області ми більше запізналися в час війни. Їм зараз дуже важко, бо з перших днів бойових дій вони під постійними обстрілами. Селище Золочів за 20 кілометрів від кордону з росією. З числа цивільного населення є багато вбитих і поранених. Знищено комунальні будівлі та приватні житлові будинки. Ми не можемо бути байдужими. У Золочів приїжджали керівники Золочівської селищної ради, ми відправляли для жителів селища Золочів гуманітарну допомогу декілька разів і зараз збираємо допомогу на ще один вантаж. Вітаючи нас з днем міста, селищний голова Віктор Коваленко наголосив на своїй впевненості в тому, що наступний, ювілейний, шестисотий День народження ми святкуватимемо разом, під мирним небом, у злагоді і процвітанні, в широкому колі друзів.
– Депутати міської ради прийняли рішення про перейменування декількох вулиць у місті Золочеві та наших селах. Що підштовхнуло до цього кроку?
– У вирішенні цього питання ми насамперед керувались діючим законодавством України про декомунізацію. Звичайно, хотіли максимально врахувати побажання мешканців, люди хочуть у назвах вулиць відкинути все те, що пов’язує нас з агресором. Порушують питання дерусифікації на законодавчому рівні. Сьогодні ми просто зобов’язані у назвах вулиць вшанувати великих українців, котрі присвятили своє життя відновленню Української незалежної держави у 1991 році. Саме з таких міркувань вулицю Тімірязєва в Золочеві перейменовано на вулицю президента ЗУНР Євгена Петрушевича. На обговоренні в громаді – перейменування вулиці Академіка Павлова в місті Золочеві на вулицю імені Євгена Коновальця, командира корпусу Січових стрільців, співзасновника Організації Українських націоналістів, а вулицю С. Ковалевської – на вулицю героїні визвольних змагань 1914–1921 рр., хорунжої Олени Степанів.
– Чому одну з центральних вулиць у місті Золочеві назвали на честь президента Польщі Леха Качинського?
– Це наш вияв поваги і вдячності до польського народу. Польща одна з перших європейських держав, які підтримують Україну під час російсько-української війни. Підтримка української армії зброєю, розміщення понад трьох з половиною мільйонів біженців з України, дипломатична підтримка України в Європі та світі свідчить про те, що Польща є нашим добрим сусідом і надійним другом, який пізнався у найтяжчих випробуваннях.
Лех Качинський на посту Президента Польщі здійснював політику стратегічного союзу з Україною. Він продовжував процес історичного єднання. Він підтримував прагнення України вступити до НАТО та ЄС. Він рішуче домагався надання Україні Плану дій щодо членства в Альянсі. Його політика, в тому числі в українському контексті, була антиросійською. Не дивно, що в його трагічній загибелі у катастрофі під Смоленськом, вбачається російський слід. Лех Качинський вірив у ідеали, у свої переконання і вірив в Україну та важливість наших двосторонніх відносин, часто всупереч навіть своїм політичним ідеалам. Назва вулиці у Золочеві іменем Президента Качинського – це наш крок у зміцнення відносин із дружнім до нас польським народом.
– Ігорю, як ти сприймаєш критику? Як ти реагуєш на плітки, яких останнім часом поширюють багато, в тому числі і щодо тебе?
– Це дуже об’ємне і глибоке питання. Я його розділяю на декілька частин. Отже, той, хто діє – отримує результат, а хто спить, – бачить сни. Дії кожної людини, і мої в тому числі, можуть комусь не подобатись. Бо кажуть, скільки людей, стільки й думок. Через те рішення міської ради ми приймаємо колегіально на засіданні ради більшістю голосів. А в деяких випадках і двома третинами голосів від загального складу ради. Так каже Закон. І це правильно. Якщо та чи інша особа вважає, що щось робиться не так, вона вправі звернутися до міської ради і запропонувати свій, кращий на її думку, варіант вирішення питання. Це до обговорення. Це нормально. Ми завжди шукаємо кращі варіанти. Гірше, коли хтось каже, що ви робите неправильно, а не пропонує свого варіанту. Тоді немає діалогу. Така критика є необґрунтованою. Загалом я люблю критику, бо навіть, якщо вона безпідставна, то зайвий раз переконуюсь, що вчинив правильно. Обґрунтована критика – це основа поступу вперед.
Інша річ – безпідставні плітки чи наклепи, які поширюють зловмисники для того, щоб посягнути на моральні чесноти добропорядної людини, її добре ім’я, честь, довіру людей. Брехня у різних формах поширюється на рівні президентів, дипломатів. Яскравий приклад російської брехні, яка супроводжує та прикриває відкриту агресію росії проти нас – суверенної України. Брехня поширюється в побуті і в багатьох випадках є причиною конфліктів та непорозумінь .
На думку спадає притча про брехню. Одного разу, закінчивши службу, священник проголосив: «Наступної неділі ми з вами поговоримо про брехню. А щоб вам легше було зрозуміти, про що йдеться, уважно прочитайте напередодні 17 розділ Євангелія від Марка». Минув тиждень і в неділю, перед тим як почати проповідь, священник звернувся до пастви: «Прошу тих, хто прочитав 17 розділ, здійняти руки». Майже всі присутні одностайно випростали руки вгору. «От саме з вами я хотів би поговорити про брехню, – скрушно зітхнув священник, – адже в Євангелії від Марка немає 17 розділу».
Як міський голова насамперед повинен дбати про добро людей і авторитет влади, обраної людьми. Саме тому разом з депутатами ми так старанно намагаємося виважувати наші рішення. Довіра була і є найважливішою для мене у відносинах з громадою. Це завжди було взаємним впродовж усіх 12 років, які я перебуваю на службі в громади. Якщо про добру людину зловмисники потай говорять погано, намагаються забруднити репутацію, очорнити її і її добрі вчинки, виникає логічне запитання: чому вони так чинять, навіщо обмовляють і чого домагаються? Я вже звик, що брехнею не гребують недобропорядні кандидати під час виборів. Взнаєш про себе «стільки цікавого». Але зараз не вибори. Зараз – війна на знищення. Наклепник – диявол. Так каже Церква. Слово «диявол» перекладається з грецької як наклепник, той що зводить наклепи. Саме таку найпершу і найголовнішу назву отримав «ворог нашого спасіння». Ця назва показує суть цього явища. Зараз, в час війни, зводити наклепи на владу, в тому числі службовців міської ради є злочинно і це добре розуміють ті, хто таке робить. Біблія дає нам орієнтири, що дозволяють уникнути брехні. Бог каже, що джерело всякої брехні є сатана. На питання, кому угодна брехня, дає відповідь Євангеліє від Івана (8:44) «Ваш батько є диявол і ви хочете виконувати похоті батька вашого… Він неправдомовець і батько неправди. Господь попереджає: «Того, що потай очорнює ближнього свого, я прожену» (Псалом 100:5). «Не ходи пліткарем у народі твоєму і не повставай на життя ближнього твого» (Лев. 19:16).
Завершу відповідь прочитаною історією як до мудреця прийшов чоловік і запитав, чому його переслідують наклеп і злість. Чому усі його добрі вчинки намагаються спотворити наклепники, а світлі наміри поливають брудом лихословці. Мудрець, сидячи під розлогим деревом сказав: «Ти стоїш на сонці, іди сюди, стань в напівтемряві під гілками дерева». Чоловік так і зробив. Мудрець продовжив: «Я відповів на твоє питання». Чоловік не зрозумів. Тоді мудрець розтлумачив: «Поки ти стояв на сонці, за тобою стояла чорна тінь. Вона зникла, коли ти покинув сонячну сторону. Чорна тінь наклепу супроводжує тих, хто вибрав сонячну сторону, сторону світла і добра. Якщо піти зі світлої сторони в напівтемряву буденності, або в темряву зла, чорна тінь наклепу зникне. Порожніх людей мало обмовляють, вони непомітні. І лиходіїв не обмовляють. Вони і так у темряві зла. Нападкам несправедливості і лихослів’я піддаються ті, хто на світлій стороні. На боці Добра. Перестань робити добре, перестань випромінювати світло, відмовся від добра і лихослослів’я припиниться. Наклеп – доказ того, що ти на світлій стороні». Чоловік зрозумів і зробив крок на сонячну вулицю, подякував мудрецю і пішов у світ далі жити як і раніше, і здійснювати хороше. Він більше не звертав увагу на чорну тінь, яка бігла за ним.
Я дякую вам усі, дорогі мої, хто на стороні добра, хто не мириться з брехнею, хто з добрих міркувань питав мене, чи треба може щось допомогти. Довіра і честь понад усе. А допомагати потрібно нашим військовим, бо тільки так зможемо разом розділити радість перемоги над ворогом. А це найголовніше, що зараз має значення.
– Яким бачиться наступний, переконана, мирний ювілейний день міста Золочева?
– Ця війна змінила все. Нас змінила. Ми вже ніколи не будемо такими, як були. Сьогодні щодня за нашу незалежність борються і гинуть юнаки та дівчата, мужні чоловіки та жінки, гине мирне населення, мільйони людей покинули свої домівки. Наша громада теж зазнала гірких втрат в рядах своїх Героїв. Наступний ювілейний день народження нашого міста точно не буде таким як попередні. Переконаний, що ми здолаємо російського окупанта. А забезпечити нашу перемогу повинні ми разом, бо солдат без тилу – не солдат! У нашій країні, так само як і в кожній сім’ї, – тил має бути надійним! Тому і ми повинні підтримувати наших воїнів, чим можемо! Щоб наша перемога наступила швидше всіх вас закликаю діяти.
Усі ми різні, направду немає двох однакових людей. Але усі ми – українці, усі ми прагнемо і робимо все, що можемо, кожен на своєму фронті, щоб наблизити єдину можливу мету – велику Перемогу українського народу над рашистами. Ця перемога неминуча, але дається Україні у нестерпно важкій кровопролитній боротьбі. Нам стане всього: і хліба, і зброї, і Героїв, які кладуть найдорожче на вівтар Перемоги, і Віри нам стане, і Надії, і Любові. І лиш до єдності закликаю рідну золочівську громаду. Бо якщо будемо єдиним великим могутнім кулаком терпеливо і вперто бити російську орду – перемога наближатиметься швидше, світ буде допомагати Україні охоче і активно.


Розмовляла
Леся ГОРГОТА
Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Коментувати (0)
Інформація
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.