Новини Золочівщини
Діяльна, славна і широковіта
Gazeta
Після відвідання 6 липня 2018 р. рівно у сторіччя Дрогобицької «Просвіти» могили її засновника і першого голови о. Михайла Бачинського в с. Опарах на Дрогобиччині, у рамках підготовки до широкого відзначення у грудні 2018 р. 150-річчя заснування Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, другим заходом стала поїздка активу Дрогобицького міськрайонного об’єднання «Просвіти» у м. Золочів. Адже тут, на золочівському кладовищі, похований другий голова Дрогобицької «Просвіти», юрист, адвокат, дипломат, політичний і громадський діяч Ярослав Олесницький (1875–1933). Ініціювала поїздку одна з діяльних просвітянок і союзянок Наталія Яцків. І була підтримана всіма, кому дороге високе й почесне ймення просвітянина. Серед них – голова Дрогобицької «Просвіти» Микола Садоха, її почесний голова Михайло Шалата, голова Дрогобицької організації Товариства «Україна-Світ» Михайло Ваврин, художник Петро Сидорчук, педагог Юрій Модрицький, краєзнавець Роман Пастух і ще півтора десятка інших осіб, котрі з різних причин не змогли долучитись до екскурсійної групи.
Отож, перейдемо до розповіді про побачене та почуте у поїздці на Золочівщину спекотної неділі 22 липня 2018 р. Того дня черговий раз вшановували пам’ять про кілька тисяч полеглих вояків української дивізії «Галичина» в битві під Бродами у липні 1944-го. Дрогобицькі просвітяни зупинилися біля великого Меморіалу дивізійників при автомагістралі, за кілька кілометрів від Золочева, поклали квіти, засвітили лампадку, помолилися пам’яті відомих і безіменних хлопців-галичан, які лежать під однаковими білими хрестами. Здається, нині вже мало хто сумнівається, що вони полягли зовсім не за продовження агонії «третього рейху», а задля недопущення комуно-російських окупантів, які протягом 1939–1941 рр. залишили в тюрмах Західної України гори трупів невинно замордованих українців.
У Золочеві дрогобицьких просвітян зустріли Ярина Сухецька, голова Золочівської «Просвіти», та члени Ради Товариства. Показавши місто, пам’ятники видатним особам, пам’ятки історії та культури, нагадавши імена відомих вихідців із Золочівщини – голови «Руської трійці» о. Маркіяна Шашкевича, Кирила Трильовського, Олени Степанівни, Миколи Лемика та інших, господарі скерували гостей із Франкового краю до місця вічного спочинку Я. Олесницького на старому міському цвинтарі.
Хто ця особа, пам’ять про яку живе і в Дрогобичі, і в Золочеві, і на його малій батьківщині у місті Галич Івано-Франківської області? Передусім він був племінником адвоката, видатного політичного і громадського діяча «старої Галичини» Євгена Олесницького (1860–1917), який жив, працював і похований у м. Стрию. Подібно до свого стрийка, Ярослав теж вивчився на правника і протягом 1904–1911 рр. займався адвокатською практикою в Дрогобичі. Мешкав у будиночку поряд з фізматфакультетом Дрогобицького педагогічного університету ім. І. Франка на вул. Стрийській. Упродовж 1904–1910 рр. керував Дрогобицькою «Просвітою» як її другий голова. Був ініціатором, організатором і безпосереднім учасником та промовцем багатьох, коли не всіх громадських і культурних заходів, зокрема, відкриття пам’ятної таблиці з нагоди 100-річчя о. Маркіяна Шашкевича у 1911 р. на фасаді церкви Св. Трійці.
З Дрогобича Я. Олесницький переїхав до Львова, а останні 12 років життя провів у Золочеві. Від 1917 р. належав до Української демократичної партії.
У жовтні 1918 р. його обрали до складу Української Національної Ради, що займалася перебранням влади від австрійських органів, проголошенням і утвердженням влади Західно- Української Народної Республіки 1 листопада 1918 р. і в наступні місяці. У 1918–1919 рр. працював радником Державного секретаріату закордонних справ Західно-Української Народної Республіки. В складі її делегації взяв участь у проголошенні Акта Злуки УНР і ЗУНР у м. Києві 22 січня 1919 р. У 1919–1921 рр. був першим радником дипломатичної місії УНР у Великобританії, головою дипломатичного представництва УНР у Великобританії. Після завершення роботи місії у 1921 р. повернувся до Львова. У 1921–1922 рр. викладав у Львівському таємному українському університеті.
Від 1923 р. продовжив адвокатську практику в Золочеві. Належав до Союзу українських адвокатів, провідних членів Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). Від 1930 р. до кінця життя був послом (депутатом) від УНДО польського сейму.
Від імені Української парламентської репрезентації в сеймі звернувся до Ліги Націй зі штаб-квартирою у м. Женеві (Швейцарія) з рішучим протестом проти польської політики жорстокої пацифікації поневоленого корінного українського населення Галичини.
Як видно, Я. Олесницький заслужив не лише вдячної пам’яті нащадків, але й пам’ятних таблиць у Галичі, Дрогобичі та Золочеві. На жаль, на разі їх немає, але Дрогобицька «Просвіта» буде їх ініціювати. Зберігся лише кам’яний надмогильний хрест і могила видатного діяча. Крім дрогобицьких, там зібрались і золочівські просвітяни. Після покладання вінка, запалення лампадок о. Августин (ЧСВВ) відправив поминальну панахиду по Я. Олесницькому. Михайло Шалата нагадав присутнім головні віхи життя та дільності Я. Олесницького на тлі подій та імен тієї епохи. Виступили також Микола Садоха, Ярина Сухецька і Олег Сидорович. Золочівські просвітяни пообіцяли відновити могилу та надгробок Я. Олесницького, що дивом уціліли під час комуно-російської окупації Західної України, бо московські заброди руйнували й знищували все, що нагадувало українцям їхню справжню історію.
На прохання місцевих керівників «Просвіти» екскурсовод Золочівського замку-палацу ХVІІ ст., в якому відкрито музей, провела гостей двома наземними і третім підземним поверхами музею, розповіла про історію та віхи відновлення пам’ятки обороннної архітектури і водночас резиденції власників. Наприкінці дрогобицькі просвітяни вручили золочівським колегам книги та сувеніри своїх авторів, портрет Я.Олесницького роботи Петра Сидорчука, а золочівські просвітяни – навзаєм свої видання.
Із Золочева переважно добра асфальтова дорога вивела прикарпатських мандрівників до відомого нині маленького села із дещо загадковою назвою – Підлисся, а в ньому – до відновленої у 1986 р. садиби-плебанії в обіймах густого соснового бору, де народився о. Маркіян Шашкевич. Тут працівниця музею передала слово Михайлові Шалаті, який свого часу захистив кандидатську дисертацію про галицького будителя, співавтора і упорядника збірника «Русалка Дністровая» (1837) – першої в Галичині друкованої книги українською народною мовою, видав монографію «Маркіян Шашкевич», повне зібрання його творів в одному томі, надрукував цілу низку статей і досліджень про подвижника поступу «на полі народному» в контексті його оточення і доби. Професор торкнувся багатьох питань шашкевичіани, в якій почувається, мов риба у воді, прочитав вірші, присвячені йому. Своєю чергою автор цих рядків прочитав свій вірш «Маркіян Шашкевич» зі збірки «Великі і відомі. Сто історичних образків», виданої в 2010 р., і подарував її музею. У збірці є два автографи – автора віршованих портретів та Петра Сидорчука, який гарно доповнив її графічними портретами.
Роман ПАСТУХ
Отож, перейдемо до розповіді про побачене та почуте у поїздці на Золочівщину спекотної неділі 22 липня 2018 р. Того дня черговий раз вшановували пам’ять про кілька тисяч полеглих вояків української дивізії «Галичина» в битві під Бродами у липні 1944-го. Дрогобицькі просвітяни зупинилися біля великого Меморіалу дивізійників при автомагістралі, за кілька кілометрів від Золочева, поклали квіти, засвітили лампадку, помолилися пам’яті відомих і безіменних хлопців-галичан, які лежать під однаковими білими хрестами. Здається, нині вже мало хто сумнівається, що вони полягли зовсім не за продовження агонії «третього рейху», а задля недопущення комуно-російських окупантів, які протягом 1939–1941 рр. залишили в тюрмах Західної України гори трупів невинно замордованих українців.
У Золочеві дрогобицьких просвітян зустріли Ярина Сухецька, голова Золочівської «Просвіти», та члени Ради Товариства. Показавши місто, пам’ятники видатним особам, пам’ятки історії та культури, нагадавши імена відомих вихідців із Золочівщини – голови «Руської трійці» о. Маркіяна Шашкевича, Кирила Трильовського, Олени Степанівни, Миколи Лемика та інших, господарі скерували гостей із Франкового краю до місця вічного спочинку Я. Олесницького на старому міському цвинтарі.
Хто ця особа, пам’ять про яку живе і в Дрогобичі, і в Золочеві, і на його малій батьківщині у місті Галич Івано-Франківської області? Передусім він був племінником адвоката, видатного політичного і громадського діяча «старої Галичини» Євгена Олесницького (1860–1917), який жив, працював і похований у м. Стрию. Подібно до свого стрийка, Ярослав теж вивчився на правника і протягом 1904–1911 рр. займався адвокатською практикою в Дрогобичі. Мешкав у будиночку поряд з фізматфакультетом Дрогобицького педагогічного університету ім. І. Франка на вул. Стрийській. Упродовж 1904–1910 рр. керував Дрогобицькою «Просвітою» як її другий голова. Був ініціатором, організатором і безпосереднім учасником та промовцем багатьох, коли не всіх громадських і культурних заходів, зокрема, відкриття пам’ятної таблиці з нагоди 100-річчя о. Маркіяна Шашкевича у 1911 р. на фасаді церкви Св. Трійці.
З Дрогобича Я. Олесницький переїхав до Львова, а останні 12 років життя провів у Золочеві. Від 1917 р. належав до Української демократичної партії.
У жовтні 1918 р. його обрали до складу Української Національної Ради, що займалася перебранням влади від австрійських органів, проголошенням і утвердженням влади Західно- Української Народної Республіки 1 листопада 1918 р. і в наступні місяці. У 1918–1919 рр. працював радником Державного секретаріату закордонних справ Західно-Української Народної Республіки. В складі її делегації взяв участь у проголошенні Акта Злуки УНР і ЗУНР у м. Києві 22 січня 1919 р. У 1919–1921 рр. був першим радником дипломатичної місії УНР у Великобританії, головою дипломатичного представництва УНР у Великобританії. Після завершення роботи місії у 1921 р. повернувся до Львова. У 1921–1922 рр. викладав у Львівському таємному українському університеті.
Від 1923 р. продовжив адвокатську практику в Золочеві. Належав до Союзу українських адвокатів, провідних членів Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). Від 1930 р. до кінця життя був послом (депутатом) від УНДО польського сейму.
Від імені Української парламентської репрезентації в сеймі звернувся до Ліги Націй зі штаб-квартирою у м. Женеві (Швейцарія) з рішучим протестом проти польської політики жорстокої пацифікації поневоленого корінного українського населення Галичини.
Як видно, Я. Олесницький заслужив не лише вдячної пам’яті нащадків, але й пам’ятних таблиць у Галичі, Дрогобичі та Золочеві. На жаль, на разі їх немає, але Дрогобицька «Просвіта» буде їх ініціювати. Зберігся лише кам’яний надмогильний хрест і могила видатного діяча. Крім дрогобицьких, там зібрались і золочівські просвітяни. Після покладання вінка, запалення лампадок о. Августин (ЧСВВ) відправив поминальну панахиду по Я. Олесницькому. Михайло Шалата нагадав присутнім головні віхи життя та дільності Я. Олесницького на тлі подій та імен тієї епохи. Виступили також Микола Садоха, Ярина Сухецька і Олег Сидорович. Золочівські просвітяни пообіцяли відновити могилу та надгробок Я. Олесницького, що дивом уціліли під час комуно-російської окупації Західної України, бо московські заброди руйнували й знищували все, що нагадувало українцям їхню справжню історію.
На прохання місцевих керівників «Просвіти» екскурсовод Золочівського замку-палацу ХVІІ ст., в якому відкрито музей, провела гостей двома наземними і третім підземним поверхами музею, розповіла про історію та віхи відновлення пам’ятки обороннної архітектури і водночас резиденції власників. Наприкінці дрогобицькі просвітяни вручили золочівським колегам книги та сувеніри своїх авторів, портрет Я.Олесницького роботи Петра Сидорчука, а золочівські просвітяни – навзаєм свої видання.
Із Золочева переважно добра асфальтова дорога вивела прикарпатських мандрівників до відомого нині маленького села із дещо загадковою назвою – Підлисся, а в ньому – до відновленої у 1986 р. садиби-плебанії в обіймах густого соснового бору, де народився о. Маркіян Шашкевич. Тут працівниця музею передала слово Михайлові Шалаті, який свого часу захистив кандидатську дисертацію про галицького будителя, співавтора і упорядника збірника «Русалка Дністровая» (1837) – першої в Галичині друкованої книги українською народною мовою, видав монографію «Маркіян Шашкевич», повне зібрання його творів в одному томі, надрукував цілу низку статей і досліджень про подвижника поступу «на полі народному» в контексті його оточення і доби. Професор торкнувся багатьох питань шашкевичіани, в якій почувається, мов риба у воді, прочитав вірші, присвячені йому. Своєю чергою автор цих рядків прочитав свій вірш «Маркіян Шашкевич» зі збірки «Великі і відомі. Сто історичних образків», виданої в 2010 р., і подарував її музею. У збірці є два автографи – автора віршованих портретів та Петра Сидорчука, який гарно доповнив її графічними портретами.
Роман ПАСТУХ
