«Шевченко і сучасність»

Коли зима повертає на весну, приходять до нас березневі Шевченківські дні. І знову стукають у наші серця Тарасові слова: «Я так її, я так її люблю…». І знаходять вони відгук у мільйонах українських сердець, будять ясні думки й породжують міць рук кожного. А разом вони є силою народною, здатною перетворити Україну на сучасну, демократичну, справедливу і, зрештою, будемо сподіватись – процвітаючу державу.
203 роки минуло з того часу, як Господь послав українському народові геніального Кобзаря. Світлий образ його безсмертний, як і сам народ, що його породив. Шевченка називають пророком, оскільки багато з того, про що він писав у творах, збулося і вони не втратили своєї актуальності й сьогодні.
У четвер, 9 березня 2017 року, в Золочівському районному Народному домі відбувся мистецький вечір «Шевченко і сучасність». У сценічному дійстві взяли участь народні колективи РНД, читці, солісти, танцюристи, актори, талановиті золочів'яни.
Лине у «У вінок шани Кобзарю» та «Летить галка через балку» у виконанні  народної капели бандуристів «Червона калина» (кер. І. Варянко). А далі – інсценізація твору Б. Стельмаха «Тарас»:
«Передвечірній український степ. Червоне сонце стало на могилі – на хвилину перед тим, як покотиться у прірву обрію. Села не видно – степ. Здалеку лине пісня чумаків, а зблизька срібні коники сюркочуть. Заплутуючись у тім земнім сюркоті, бреде біленьке втомлене хлопча. Його питають коники цікаві – лунаютьстепом їхні голоси: «Це ми тебе питаємо з трави! Як звешся хлопчику?»
Малий Тарас (Артурчик Хоміцький) іде до тих стовпів, що небо підпирають.
Цікаві не вмирають. А навпроти червоніючого сонця печальна, як тополя у снігах, біліє Доля (Анна Чернецька). Перша іскра зірки з жалю за сонцем забриніла в небі. Ще кілька зір на небі (Улянка Вітка, Настя Мельник, Таня Верхоляк). Зі сну, з-за пісні вийшов Запорожець (Семен Ничвид) – в козацьких шатах, пишний, як вогонь. «Тепер лиш дітям сняться залюбки правдивізапорозькі козаки»…
Пісні на слова Тараса Шевченка вдало переплітаються із сучасною піснею… Щиру і величну, тривожну й урочисту українську пісню дарують глядачам народний гурт «Січ», дует у складі Віри Пайончківської та Надії Гупало, солісти Тетяна Козловська, Ання Богачевська, Ірина Лукаш, Теодор Кукуруза. А між тим – запальний український танець в постановці народного танцювального колективу «Первоцвіт» (кер. Ю. Сидорович).
На сцені пробігає все життя великого Кобзаря, торкаючись найтонших струн душі глядача.
… Руки й душа молодого Тараса (Михайло Сернюк) просять фарби, бо цвітуть у серці дивні квіти: радість і сльози цвітуть ліліями білими, маком червоним, рожевими мріями. Ще буде воля, воля буде!
Впродовж всього вечора талановиті ведучі Тетяна Вітка та Катерина Тихонова вели глядача тернистим шляхом Кобзаря.
Народна хорова капела «Опілля» (кер. М. Болюбаш) спільно з глядачами виконала невмирущий Тарасів «Заповіт».
«Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури… Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі…  Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу і всерозквітаючу славу…» – крізь століття доносяться слова Івана Франка.