Новини Золочівщини
Слова потрібно підтверджувати діями
Gazeta
Золочів‘янин Тарас Буца, отримавши повістку, без вагань пішов у військкомат і вже найближчими днями вирушить захищати Україну. Тарас із тих людей, хто ні на мить не забуває про державу. У грудні 2013 року був активним учасником Євромайдану в Золочеві, чергував біля КПП Навчального центру Національної гвардії України. Після вбивства Сергія Нігояна, у ті найгарячіші зимові дні 2014 року, уже змагався за Україну в Києві, на Грушевського… Він вірить, що Україна переможе у цій війні і її подальший політичний, економічний успіх стане прикладом для інших держав.
– Ви завжди займали активну позицію щодо подій, які відбувались у державі. Не стояли осторонь і під час Революції Гідності… Зараз через рік, згадуючи ті криваві події, що у Вас в думках?
– На Майдан мене, як зрештою, і всіх тих, хто там перебував, привело бажання, щоб ми та наші діти жили вільно і не воювали. Щоб не носили хабарі з кабінету в кабінет. Саме тому вийшов спочатку на Майдан тут, у Золочеві. Найважливішим під час золочівського Майдану вважав варту біля КПП військової частини. В основному перебував там уночі. Вдень було багато людей, а вночі, коли холодно, мороз, людей ставало менше і всі, хто там лишався, з тривогою очікували, що прийде «зверху» наказ і наші військовослужбовці змушені будуть виїжджати у Київ. Пригадую, що тоді до тих, хто чергував, виходив командир військової частини Михайло Кулик. З його слів ставало зрозумілим, що бажання відправляти своїх підлеглих у Київ не має. Він говорив, що поки ми там стоятимемо, ніхто з військових не поїде. Це був негласний заклик, щоб ми не покидали блокпост.
Коли вбили Сергія Нігояна, я з товаришами Андрієм та Романом автомобілем вирушив у Київ. Безпосередньо на Майдані перебував місяць з 23 січня і аж до 23 лютого. Насамперед, там відчувалася атмосфера братерства. Боляче було дивитись на поранених, скалічених, кожну втрату пропускав через серце, немов рідна людина загинула. У той момент різні думки відвідували. Дуже шкода було хлопців, але плакати не хотілося. Швидше зло брало.
Такі неприємні відчуття залишились і до сьогодні. Те, що зараз відбувається в Україні – ганьба для всіх нас. Ми пережили Майдан, а чиновники на місцях і далі деруть побори з людей. Так, наче б і не було жертв Небесної сотні та війни на Сході України.
– Після подій на Майдані Ви долучились до діяльності «Об‘єднання Самопоміч». Чому?
– Насамперед тому, що їхнє гасло – «Візьми і зроби». На мою думку, сьогодні воно актуальне, як ніколи. Кожен з нас має починати з себе. Запитувати себе, що я можу зробити для змін у нашій державі. Побачив діяльність «Самопомочі» у парламенті і розумію, що якби не ця «свіжа кров», то змін нам не бачити. Надіюсь, що їм стане сил і снаги здолати ті перепони, які щодня виростають на їхньому шляху до реформ. Та найголовніше, багато із представників цього об‘єднання воюють у лавах українського війська і добровольчих батальйонів. Не у кабінетах, не на телебаченні, а беруть зброю в руки і їдуть на передову. Вони не дивляться на посади і статки, а йдуть боронити державу. Депутати домовляються про зброю, про техніку, про підтримку армії з іншими державами. Підтримують не лише тих, хто воює, а й їхні сім‘ї…
– Отримавши повістку, Ви одразу пішли у військкомат. Не закрадалась думка якось «відкосити», – удома ж лишаються діти?
– Вважаю, що захищати державу в такий лютий для нас час, має бути обов‘язком. Думав про те, щоб піти добровольцем. А тут повістка. Будь-які слова потрібно підтверджувати діями. Я здоровий чоловік, і як ви сказали, у мене дві донечки: Анастасії 4 роки, а Софії ще немає і 4 місяців. І саме тому йду воювати. Як дивитимусь потім в очі їм, дружині?.. У них має бути гідне майбутнє. Не хочу, щоб вони ховались по підвалах від снарядів, щоб тремтіли від вибухів. Йду не сам. Зі мною із Золочівщини також відправляється на війну Андрій із Зарваниці, з яким потоваришував. Так що будемо, надіюсь, разом, пліч-о-пліч. А так уже і легше буде зупинити ворога, дати йому гідну відсіч.
– Вважаєте, що Росія не обмежиться східними областями України?
– Я думаю, що нам треба готуватися ще до більшої війни… Путін не зупиниться. Це точно. Коли вас атакує зграя вовків, ви їх не віднадите, відрізавши руку – на поїж. Ні, вовки вас будуть догризати до кінця. Так само й Росія.
– Зараз багато можна почути розмов на тему: «нас зрадили», «пропало все». Яка Ваша думка?
– Нас зрадили, але не все пропало. Нічого ще не пропало. Кожен має робити те, що може. Може воювати – йде воювати. Не може – допомагає тим, хто воює, або тим, хто допомагає. Треба бути активним громадянином з активною життєвою позицією. Усе – для фронту, все – для перемоги.
Розмовляла
Леся ГОРГОТА
Фото з сімейного альбому Тараса Буци
– Ви завжди займали активну позицію щодо подій, які відбувались у державі. Не стояли осторонь і під час Революції Гідності… Зараз через рік, згадуючи ті криваві події, що у Вас в думках?
– На Майдан мене, як зрештою, і всіх тих, хто там перебував, привело бажання, щоб ми та наші діти жили вільно і не воювали. Щоб не носили хабарі з кабінету в кабінет. Саме тому вийшов спочатку на Майдан тут, у Золочеві. Найважливішим під час золочівського Майдану вважав варту біля КПП військової частини. В основному перебував там уночі. Вдень було багато людей, а вночі, коли холодно, мороз, людей ставало менше і всі, хто там лишався, з тривогою очікували, що прийде «зверху» наказ і наші військовослужбовці змушені будуть виїжджати у Київ. Пригадую, що тоді до тих, хто чергував, виходив командир військової частини Михайло Кулик. З його слів ставало зрозумілим, що бажання відправляти своїх підлеглих у Київ не має. Він говорив, що поки ми там стоятимемо, ніхто з військових не поїде. Це був негласний заклик, щоб ми не покидали блокпост.
Коли вбили Сергія Нігояна, я з товаришами Андрієм та Романом автомобілем вирушив у Київ. Безпосередньо на Майдані перебував місяць з 23 січня і аж до 23 лютого. Насамперед, там відчувалася атмосфера братерства. Боляче було дивитись на поранених, скалічених, кожну втрату пропускав через серце, немов рідна людина загинула. У той момент різні думки відвідували. Дуже шкода було хлопців, але плакати не хотілося. Швидше зло брало.
Такі неприємні відчуття залишились і до сьогодні. Те, що зараз відбувається в Україні – ганьба для всіх нас. Ми пережили Майдан, а чиновники на місцях і далі деруть побори з людей. Так, наче б і не було жертв Небесної сотні та війни на Сході України.
– Після подій на Майдані Ви долучились до діяльності «Об‘єднання Самопоміч». Чому?
– Насамперед тому, що їхнє гасло – «Візьми і зроби». На мою думку, сьогодні воно актуальне, як ніколи. Кожен з нас має починати з себе. Запитувати себе, що я можу зробити для змін у нашій державі. Побачив діяльність «Самопомочі» у парламенті і розумію, що якби не ця «свіжа кров», то змін нам не бачити. Надіюсь, що їм стане сил і снаги здолати ті перепони, які щодня виростають на їхньому шляху до реформ. Та найголовніше, багато із представників цього об‘єднання воюють у лавах українського війська і добровольчих батальйонів. Не у кабінетах, не на телебаченні, а беруть зброю в руки і їдуть на передову. Вони не дивляться на посади і статки, а йдуть боронити державу. Депутати домовляються про зброю, про техніку, про підтримку армії з іншими державами. Підтримують не лише тих, хто воює, а й їхні сім‘ї…
– Отримавши повістку, Ви одразу пішли у військкомат. Не закрадалась думка якось «відкосити», – удома ж лишаються діти?
– Вважаю, що захищати державу в такий лютий для нас час, має бути обов‘язком. Думав про те, щоб піти добровольцем. А тут повістка. Будь-які слова потрібно підтверджувати діями. Я здоровий чоловік, і як ви сказали, у мене дві донечки: Анастасії 4 роки, а Софії ще немає і 4 місяців. І саме тому йду воювати. Як дивитимусь потім в очі їм, дружині?.. У них має бути гідне майбутнє. Не хочу, щоб вони ховались по підвалах від снарядів, щоб тремтіли від вибухів. Йду не сам. Зі мною із Золочівщини також відправляється на війну Андрій із Зарваниці, з яким потоваришував. Так що будемо, надіюсь, разом, пліч-о-пліч. А так уже і легше буде зупинити ворога, дати йому гідну відсіч.
– Вважаєте, що Росія не обмежиться східними областями України?
– Я думаю, що нам треба готуватися ще до більшої війни… Путін не зупиниться. Це точно. Коли вас атакує зграя вовків, ви їх не віднадите, відрізавши руку – на поїж. Ні, вовки вас будуть догризати до кінця. Так само й Росія.
– Зараз багато можна почути розмов на тему: «нас зрадили», «пропало все». Яка Ваша думка?
– Нас зрадили, але не все пропало. Нічого ще не пропало. Кожен має робити те, що може. Може воювати – йде воювати. Не може – допомагає тим, хто воює, або тим, хто допомагає. Треба бути активним громадянином з активною життєвою позицією. Усе – для фронту, все – для перемоги.
Розмовляла
Леся ГОРГОТА
Фото з сімейного альбому Тараса Буци
