Золочівщино, вставай!

3 вересня на площі Незалежності у місті Золочеві за ініціативою командирів в/ч 3007, в/ч А2562 м. Золочева, полковників Михайла Кулика і Юрія Примаченка та міського голови Золочева Ігоря Гриньківа відбулось віче «Золочів, вставай!», спрямоване на підняття бойового духу населення та підтримки української армії.

До присутніх звернувся міський голова Ігор Гриньків:

– Шановні співвітчизники і співвітчизниці! Громадяни і громадянки! Дорогі брати і сестри! Друзі! Наша з вами Батьківщина в вогні війни. Вісті з фронту, а тільки так можна назвати те, що відбувається зараз на сході та  півдні України тривожні. Наші воїни мужньо і героїчно боронять соборність і незалежність держави. Ми віримо в перемогу, віримо, що подолаємо супостата і на оновленій землі побудуємо вільну, сильну, незалежну українську національну державу. Сьогодні всі ми, як один, повинні об’єднати  свої зусилля для єдиної і найважливішої мети – нашої перемоги. Українські воїни потребують нашої допомоги! Допомоги моральної, духовної і, що зараз дуже важливо, матеріальної. І тільки тоді, коли ми всі з вами це усвідомимо, перемога   на фронтах стане реальною і неминучою. Почавшись у столиці нашої Батьківщини, в Києві, Україною шириться громадянський рух – Україно, вставай.

Зрозуміло, що ми, золочів’яни, будучи кров від крові і плоть від плоті українського народу, не можемо залишитися осторонь.

Пропоную виступити командирам, які поділяться з нами своїм баченням ситуації на фронтах і планами допомоги нашим воїнам, учасникам бойових дій, їхнім дружинам та матерям, а також всім бажаючим долучитися до допомоги нашій армії. Слава Україні! Героям слава!».

Начальник Навчального центру Національної гвардії України, полковник Михайло Кулик:

– Я вдячний усім, хто прийшов на це віче, щоб спільно ми могли подумати як підтримати нашу армію, до чого нам готуватись і як діяти далі… Як послабити тиск агресора? Насамперед, інформаційно. Чому ми дозволяємо, щоб пропаганда і люди, які працюють на іншу державу піднімали голос у нашій державі?  Є громадяни, які знаходять тисячу причин для того, щоб не допомогти українській армії, а є й справжні патріоти, як маленький львів‘янин Тарасик Рудько, який віддав кошти, які збирав на планшет, на потреби українського війська. Чому цей хлопчик може дати усе, що зібрав, а є бізнесмени, які дають 200 грн. або не дають зовсім нічого, мовляв, не туди підуть. Запевняю, усі кошти, які були передані нашому Навчальному центру, з якого не одна сотня військових виїхала на АТО, були спрямовані на потреби солдатів. За кожну копійку ми відзвітували.

Отож, чим можемо допомогти армії? Насамперед, інформаційно. Чому ворог може знайти 30 копійок для того, щоб смс-кою прислати фото мертвих наших солдатів? Чому ми цього не можемо робити? Нехай російські матері теж знають скільки їхніх синів тут гине. Сльози російських матерів вартують стільки ж, скільки сльози українських матерів. Нам не потрібна чужа земля, але й своєї не віддамо! Золочівщино, вставай! Ставмо щоденно перед собою питання: що я сьогодні зробив для того, щоб послабити вплив агресора і що  я зробив для того, щоб допомогти українській армії. Часто доводиться чути, що ми не маємо чим воювати. Не вірте.  Я, як командир військової частини, заявляю, за 6 місяців ми зробили для української армії більше, ніж за 23 роки незалежності. У нашій військовій частині немає жодного військового, який би відмовився служити у зоні АТО, 60 відсотків військових танкової частини теж перебувають на Сході нашої держави. Золочівщина дві хвилі мобілізації виконала на сто відсотків. Третю хвилю ми теж виконаємо. Я вірю, що знайдуться добровольці, яким не байдужа доля нашої держави. Якщо ви не йдете воювати, подумайте чим тут, на місці, ви можете допомогти українській армії. Наприклад, чого до цього часу у наших магазинах продаються російські товари? Давайте організовуємо групи, пройдемось по магазинах і дамо підприємцям час два тижні для того, щоб звільнити полиці магазинів від російських товарів. На тих магазинах, власники яких не виконають таких вимог, повісимо напис «Тут продають товари агресора». Маємо розуміти, що за кожен проданий «Снікерс» вони купують набій, яким убивають українського солдата. Давайте підтримаймо тих, хто пішов воювати… Хочу, щоб суспільство допомагало тим, хто стоїть на смерть на східних рубежах.

Оксана Криницька, член виконкому Золочівської міської ради, громадська діячка:

– Україна у небезпеці. Ми всі в тому винні. Винна влада, яка за 23 роки не «замаркувала» наших кордонів. Але винні і ми. У наших крамницях – російські товари. Життя іде. Та чи маєте ви совість танцювати під російський шансон?.. Чому ми, запрошуючи на весілля музикантів не обговорюємо того під яку музику хочемо танцювати. Хіба немає хорошої української музики? Це не дрібниця. Що ми можемо зробити?  Я вас прошу, шановні, не діліться на партії, не згадуйте, хто, кому, що винен. Нині є одна мета – Україна і перемога. Зараз маємо бути усі єдиними. Ми – українці і ми маємо перемогти.

Юрій Ганчук, учасник АТО (більше двох місяців перебував на війні):

– Хлопці, які перебувають у зоні АТО, чекають, коли до них прибуде підмога. Вони також мають дружин, дітей, але вони воюють. Вони чекають підтримки і підмоги. Вони розуміють за нас нас ніхто не захистить, не захистить наших рідних і близьких. Тому звертаюсь до всіх і кожного: підтримайте нашу армію, підтримайте військових. Разом ми обов‘язково переможемо!

Мирослава Моспан, дружина підполковника Євстахія Моспана, учасника бойових дій:

– Мій чоловік офіцер. Але офіцер мирного часу. Я ніколи не думала, що настане час, коли я його проводжатиму на війну. Проте, ніколи і думки не виникало сказати: «Ні, не пущу! Ні, сховаю тебе! Ні, вломлю тобі щось, щоб ти не їхав!». Я пишаюся своїм чоловіком. Я знаю, що я не скажу своїм дітям, що їхній батько сховався за моєю спідницею. Наших бабусь, дідусів хтось питав чи вони згодні відпускати чоловіків на війну? А де гарантія, що  Путін і його армія не дійдуть до нас? Якщо він піде південним заходом і йому не складатиме це значних трудношів, то де гарантія, що він не дійде і до Ужгорода? Я розумію, що не всі воюватимуть. Усі воювати не можуть. Але кожен на своєму місці своєю працею допомогти нашій спільній перемозі. Війна стосується кожного з нас. Давайте об‘єднуватись. Спільно ми переможемо.

Під час віча було прийнято спільну резолюцію, яку друкуємо нижче. Одразу після віче до командира в/ч 3007 звернулись представники громади с. Ремезівці та передали на потреби військових  9 155 грн, а також листи та малюнки від школярів для тих, хто воює.

Леся ГОРГОТА

Фото автора