Новини Золочівщини
МИ ВИЖИЛИ ЧЕРЕЗ ГЕРОЇЧНІ, ДУЖЕ СМІЛИВІ ВЧИНКИ ШЛЯХЕТНИХ ЛЮДЕЙ…
Admin
Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту – пам'ятна дата, що відзначається щорічно — 27 січня, в день, коли у 1945 році Радянська Армія визволила в'язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі.
За час існування цього концтабору в ньому загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 млн. людей. За загальними оцінками, жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни, разом з 4,5 млн. дорослих, стали 1,5 млн. дітей.
"Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість", – йдеться в резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI "Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру" на державному рівні Україна вперше відзначила Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту у 2012 році.
Про трагічні події у Золочеві згадував під час відкриття меморіалу в пам'ять жертв ІІ світової війни на єврейському цвинтарі в Золочеві лауреат Нобелівської премії Роальд ГОФМАН:
– Колись давно у гамірливому місті Золочеві існували три громади: українська, польська і єврейська. І треба сказати, що стосунки між ними були досить толерантними. У місті існував цілий ряд єврейських закладів. Євреї займали керівні посади, були лікарями, торгували. Правда, були і такі, що жили скромніше. Єврейське життя було надзвичайно насиченим: діяли школи, молодіжні клуби, асоціації. Та це було дуже давно. А потім були війни. З початком ІІ світової війни єврейський народ два роки перебував під "опікою” Червоної армії. А з липня 1941 року місто захопили німецькі війська. А з ними прийшло те, чого не побажаєш найбільшому ворогові. Перше, що зробили нацисти, – змусили євреїв викопати величезну домовину для полеглих українців. Після цього самі євреї були розстріляні та закидані ручними гранатами…
На початку листопада був збудований перший табір для євреїв. У той час було захоплено 25 тис. чоловік. Значна частина їх загинула у газових камерах. У грудні 1942 року євреїв перевозять у гето. Ліквідація золочівського гето відбулась 2 жовтня 1943 року. Усіх євреїв зібрали на ринковій площі, відібрали все, що мали цінного, і відвезли до Єлиховицького лісу. Там за три тижні до того російські військовополонені вирили три великі домовини. Кати змусили всіх роздягнутись і залізти туди, а відтак почали розстрілювати з автоматів і закопувати ями. Безліч людей були живцем засипані землею. А скільки їх переховувалось у лісах?! А скільки таких було знайдено і розстріляно?! Вижила лише маленька частина тих людей, яких здебільшого переховували золочів’яни. Ми вижили випадково. Ми вижили через героїчні, дуже сміливі вчинки шляхетних людей… Серед людей, які рятували євреїв, насамперед, треба відзначити братів Шептицьких, які рятували і переховували євреїв у монастирях і церквах греко-католицької церкви. Серед них хочу виокремити вчителя з містечка Унів, який переховував мене і мою маму. Це – Микола Дзюк. Але чи то можливо взагалі пробачити те, що трапилось у ці страшні, трагічні дні? Ніколи. Прощення йде з глибини душі і це є особисте відчуття. Можу говорити тільки про себе. Я можу простити, але тільки пам’ятаючи. Важливо бачити людей, які тут зараз живуть, які бачили те, що відбувалось. Треба, щоб їхні діти про це знали. Якщо вони цього не знатимуть, то це може повторитись до будь-кого, не тільки до євреїв. Якщо такої науки не відбудеться, то на моєму серці буде лежати тягар. Є рани, які чекають загоєння. І хочу вірити, що праведні дії людей будуть змивати оцю ганьбу злочину, що відбувався у ті часи. Це, скажемо, має бути такий вселенський благодійний акт, християнський акт вшанування людей, яких з нами немає. Майбутні покоління, покоління, які сюди прийдуть, будуть бачити і пам’ятати. Пам’ять дуже важлива.
За час існування цього концтабору в ньому загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 млн. людей. За загальними оцінками, жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни, разом з 4,5 млн. дорослих, стали 1,5 млн. дітей.
"Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість", – йдеться в резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI "Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру" на державному рівні Україна вперше відзначила Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту у 2012 році.
Про трагічні події у Золочеві згадував під час відкриття меморіалу в пам'ять жертв ІІ світової війни на єврейському цвинтарі в Золочеві лауреат Нобелівської премії Роальд ГОФМАН:
– Колись давно у гамірливому місті Золочеві існували три громади: українська, польська і єврейська. І треба сказати, що стосунки між ними були досить толерантними. У місті існував цілий ряд єврейських закладів. Євреї займали керівні посади, були лікарями, торгували. Правда, були і такі, що жили скромніше. Єврейське життя було надзвичайно насиченим: діяли школи, молодіжні клуби, асоціації. Та це було дуже давно. А потім були війни. З початком ІІ світової війни єврейський народ два роки перебував під "опікою” Червоної армії. А з липня 1941 року місто захопили німецькі війська. А з ними прийшло те, чого не побажаєш найбільшому ворогові. Перше, що зробили нацисти, – змусили євреїв викопати величезну домовину для полеглих українців. Після цього самі євреї були розстріляні та закидані ручними гранатами…
На початку листопада був збудований перший табір для євреїв. У той час було захоплено 25 тис. чоловік. Значна частина їх загинула у газових камерах. У грудні 1942 року євреїв перевозять у гето. Ліквідація золочівського гето відбулась 2 жовтня 1943 року. Усіх євреїв зібрали на ринковій площі, відібрали все, що мали цінного, і відвезли до Єлиховицького лісу. Там за три тижні до того російські військовополонені вирили три великі домовини. Кати змусили всіх роздягнутись і залізти туди, а відтак почали розстрілювати з автоматів і закопувати ями. Безліч людей були живцем засипані землею. А скільки їх переховувалось у лісах?! А скільки таких було знайдено і розстріляно?! Вижила лише маленька частина тих людей, яких здебільшого переховували золочів’яни. Ми вижили випадково. Ми вижили через героїчні, дуже сміливі вчинки шляхетних людей… Серед людей, які рятували євреїв, насамперед, треба відзначити братів Шептицьких, які рятували і переховували євреїв у монастирях і церквах греко-католицької церкви. Серед них хочу виокремити вчителя з містечка Унів, який переховував мене і мою маму. Це – Микола Дзюк. Але чи то можливо взагалі пробачити те, що трапилось у ці страшні, трагічні дні? Ніколи. Прощення йде з глибини душі і це є особисте відчуття. Можу говорити тільки про себе. Я можу простити, але тільки пам’ятаючи. Важливо бачити людей, які тут зараз живуть, які бачили те, що відбувалось. Треба, щоб їхні діти про це знали. Якщо вони цього не знатимуть, то це може повторитись до будь-кого, не тільки до євреїв. Якщо такої науки не відбудеться, то на моєму серці буде лежати тягар. Є рани, які чекають загоєння. І хочу вірити, що праведні дії людей будуть змивати оцю ганьбу злочину, що відбувався у ті часи. Це, скажемо, має бути такий вселенський благодійний акт, християнський акт вшанування людей, яких з нами немає. Майбутні покоління, покоління, які сюди прийдуть, будуть бачити і пам’ятати. Пам’ять дуже важлива.
Леся Горгота
