Крайовий провідник Євген Пришляк — Ярема

nus.in.ua, 3 січня 2014, 04:23
0
948
Роздрукувати
Крайовий провідник Євген Пришляк — Ярема

13 грудня 2013 року виповнилось 100 років від дня народження визначного діяча визвольного руху в Галичині Євгена Степановича Пришляка – Яреми, очільника Львівського Крайового проводу ОУН. На Миколаївщині, батьківщині легендарного Яреми, рік, що завершується, був оголошений роком Євгена Пришляка.

 

Багато разів перечитую рядки біографії Євгена Пришляка, намагаюсь усвідомити страшні факти, події, зрозуміти, що рухало людьми, які ніколи не жили в незалежній Україні, а віддавали себе до останку жорстокій, невмолимій боротьбі за те, щоб ми, сьогоднішні, мали можливість вільно ходити вулицями рідних міст і сіл і вимагати відставки влади, вимагати вступу в ЄС, врешті усвідомити себе представниками вільної української нації…

 Десять років підпілля, 14 років польських і радянських в’язниць, 14 років радянських таборів – такого «послужного списку» вистачило б на декілька життів. Між тим, все це випало на долю однієї людини – Євгена Степановича Пришляка, одного з провідників руху опору ОУН та УПА на Львівщині. Майбутній діяч визвольних змагань народився 13 грудня 1913 р. у місті Миколаєві сучасної Львівської області. Батько його був достатньо багатою людиною – мав невеликий цементний завод, земельний маєток. Це дало змогу дітям отримати гімназійну освіту, а згодом Євгену навчатися у Львівській Торговельній школі. Родина відзначалась високим рівнем національної свідомості. Тож не дивно, що за умов брутальної політики стосовно української більшості Галичини та Волині «санаційного» польського режиму, Є. Пришляк став членом Організації українських націоналістів у рік її заснування. До речі, боротьбу за самостійну Україну обрав і його брат Ярослав (він став референтом Служби безпеки (СБ) Львівського обласного проводу ОУН під псевдонімом Джміль, а в еміграції – одним з політичних лідерів української громади в Бельгії. Написав про себе і брата Євгена біографічну книгу «Два брати-ідеалісти»).

У березні 1936 р. у розпалі репресій проти ОУН, що їх спричинило вбивство бойовиком-націоналістом Г. Мацейком глави МВС Польщі генерал-лейтенанта Броніслава Перацького, Євгена Пришляка засудили за антиурядову діяльність до 6 років ув’язнення.


Після поразки Польщі у 1939 році у війні з нацистською Німеччиною, опинився на волі. Увійшов до однієї з похідних груп ОУН (С. Бандери), завданням яких було створювати українську адміністрацію на захоплених німцями територіях радянської України, пропагувати відновлення державної самостійності. Однак ілюзії щодо порозуміння з німцями стосовно державотворчих перспектив швидко розвіялись. Жодних конкурентів на владу на окупованій території гітлерівці не терпіли. Почались переслідування націоналістів як бандерівської, так і мельниківської гілок, що супроводжувались розстрілами та концтаборами. У грудні 1942 р. гестапо заарештувало й Чорноту (тодішній псевдонім Є. Пришляка). Невідомо, чим завершилося б перебування у горезвісній львівській в’язниці «на Лонського», адже там уже сконали від тортур один з провідників ОУН(Б) Іван Климів (Легенда), організатор розвідки та контр- розвідки націоналістичного ру-ху Іван Равлик, не кажучи вже про рядових учасників підпілля. Євгенові пощастило – працівники СБ підкупили охорону й він вислизнув на волю. Відтоді підпільні стежки Є. Пришляка були пов’язаними зі Службою безпеки, завданням якої було організовувати збір інформації щодо противника (радянських і німецьких силових структур, адміністрації, польського націоналістичного підпілля, конкурентів з-поміж інших націонал-патріотичних організацій), протидіяти створенню ворожих агентурних позицій у власному середовищі, охороняти керівників ОУН, здійснювати диверсійно-терористичні акції. Спочатку йому доручили командування охороною референтури СБ Дрогобицького окружного проводу. Підлеглі Чорноти брали участь у бойових зіткненнях з німцями та радянськими партизанами, робили засідки на офіцерів НКВС і представників влади. На боївки СБ, крім того, покладалося й знищення представників радянської адміністрації, радянського та партійно-комсомольського апарату, активістів колективізації, агентури органів НКВС–НКДБ. Не зайвим буде згадати й прикру участь СБ у фізичних чистках підозрілих серед самих підпільників, які значно послабили рух опору й сприяли проникненню органів держбезпеки до його лав. Це був справді жорстокий час, коли обидві ворожі сторони на Західній Україні повсюдно вдавалися до насильства, залякували населення.

За словами здобутої підпільниками інструкції начальника УНКВС у Дрогобицькій області генерал-майора Олексія Сабурова (вересень 1945 р.), протидіяти СБ ОУН було серед першочергових завдань чекістів, оскільки саме цей орган комплектували «найінтелігентнішими, найспритнішими й найбільш фанатичними націоналістами» глибокого підпілля.


Є. Пришляк виявився здібним контррозвідником і швидко просувався щаблями кар’єри есбіста: від початку 1945 р. – референт СБ Самбірського окружного, з вересня того ж року – Дрогобицького обласного, з початку 1947 р. Городоцького окружного проводів ОУН. Згадані осередки організаційно входили до Львівського крайового проводу (криптонім «Буг-2»), що охоплював територію Львівської та Дрогобицької областей. На початку 1949 р. Є. Пришляк переймає керівництво есбістами крайового проводу. На цій посаді він розвинув широку діяльність у розвідувальній і контррозвідувальній царинах.   

Чекісти намагалися нейтралізувати Ярему (новий псевдонім Є. Пришляка). Вони захопили дружину провідника, підпільницю Наталю Говикович. В ході тривалих бесід оперативні працівники «переконували» вмовити чоловіка роззброїтися перед органами держбезпеки. Повернувшись до підпілля, Наталя не виконала завдання чекістів. Вона погодилася взяти участь у грі з ними задля дезінформації, отримала зброю для теракту над «куратором» з МДБ. Загинула разом з іншими вісьмома соратниками в оточеному опергрупою бункері.


У травні 1951 р. Ярема став керівником Львівського крайового проводу. У листопаді того ж року для його розшуку було сформовано міжобласну оперативно-військову групу. Поступово з оперативних джерел стало відомо, що провідник переховується, як правило, в капітально обладнаних бункерах з електричним освітленням і радіо, а для харчування «бандпособники» заготовляють його улюблені рибні консерви. Дізналися й про прикмети рідних селянина, в садибі якого було обладнано криївку. У Львівській області на той час було всього три електрифікованих села, тож коло пошуків за сукупністю ознак звузилось до 69 господарств. 24 січня 1952 р. у селі Лани Щирецького району в господарстві В. Василенка оперпрацівники щупами знайшли закопані банки рибних консервів і чоловічу білизну. Наступного дня було виявлено люк бункера. Туди кинули газову гранату. За проханням інших підпільників, Ярема застрелив їх. Спроба застрелити себе була невдалою, через запаморочення від газів. Поранення виявилося легким. Серед загиблих виявився й референт СБ проводу «Буг-2» Роман Лозинський (Бомба). Під час затримання Є. Пришляка трофеями органів МДБ стали агентурна книга, протоколи допитів СБ, інструкції зі службового діловодства, збору розвідувальних даних у східних областях УРСР, навчальні матеріали СБ. Полоненого провідника намагалися залучити до співпраці. Однак, Є. Пришляк відмовився бути маріонеткою. Тоді поширили чутки про його «важку хворобу» та смерть, а також «перехід» Львівського проводу під керівництво Усміха. 12 листопада 1952 р. упертого Ярему засудили до вищої міри покарання із заміною її на 25 років позбавлення волі. 11 років він відбув у сумнозвісному Володимирському централі, де тоді була ув‘язнена група активних учасників боротьби на Західній Україні. Ще 14 років минуло в радянських таборах. Брав участь в акціях протесту в Пермському таборі №35. Звільнився 25 січня 1977 р., повернувся до рідного села, згодом одружився на вдові Євгенії Рудик. Постійно перебував під наглядом правоохоронних органів, преса регулярно друкувала «викривальні» матеріали про «бандватажка Ярему». Стрімко погіршувалось підірване роками підпілля, тюрем і таборів здоров’я. Передчуваючи свою смерть, Євген Пришляк віддав останні розпорядження, сам зробив домовину. Пішов з буремного життя легендарний Ярема – 3 грудня 1987 року.

 


Ірина ДОМАРЕЦЬКА

ТЕГИ: газета, №5
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Читайте також

0 Коментарів
Увійдіть, щоб залишити коментар.

Залишаючи коментар, будь ласка, пам'ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, що безпосередньо чи опосередковано мають відношення до даної новини. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку. Ваша поведінка за умов свободи висловлювань та анонімності, наданих інтернетом, змінює не тільки віртуальний, але й реальний світ.

Користувачі, які порушують ці правила грубо або систематично, будуть заблоковані.

Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Введіть код:

ПОПУЛЯРНІ

Читані Коментовані Соціальні

Ми в соцмережах

ОПИТУВАННЯ

Чи готові ви платити більше податків заради порятунку України від кризи?
так, готовий затягнути пасок
ні, тільки не за мій рахунок

 
Реклама