Новини Золочівщини
22:17, 27 лютого 2014
1247
0

Від політики до містики: 85-ти ліття ОУН

Від політики до містики: 85-ти ліття ОУН
Admin
Фото: НУС

Сказати, що 3 лютого 1929 р. було створено Організацію українських націоналістів – це не сказати нічого. Сказати, що з цього дня розпочинається новий етап української національно-визвольної боротьби – це сказати все. Однак, попри те, що бої за державу вже у минулому, «бої за історію» у нас набирають все нових обертів. Доступ до радянських архівів першої половини ХХ століття і незаангажованість сучасних істориків дозволяє розгорнути дискусію про ОУН крізь призму науковості, а не пропаганди. З цього приводу розмовляємо з кандидатом історичних наук, президентом благодійного фонду «Літопис УПА» ім. В. Макара, автором книги «Воєнно-політична діяльність ОУН у 1929–1939 роках» Миколою ПОСІВНИЧЕМ.

– Пане Миколо, у більшості випадків ОУН ідентифікують виключно із західними областями України. На Вашу думку, чи не є це основною причиною несприйняття цієї організації в інших регіонах?

– Діяльність ОУН в радянській пропаганді свідомо зводилася до західноукраїнського явища і не мала поширення в інших регіонах. Така ідеологічно-виховна робота упродовж декількох десятиліть дала свої результати. Однак, ОУН і в незалежній Україні й надалі залишається міфологізованою. На сході України, не кажучи вже про Росію й Польщу, про її діяльність знають лише як терористичну, і що вона застосовувала всі методи для досягнення своїх цілей.

– ОУН у 1929 р. утворилась на базі Української військової організації. Що зумовило перехід від підпільної військової організації до військово-політичної?

– На середину 1920-х рр. УВО була воєнізованою структурою під номінальним керівництвом екзильного уряду ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем та Державним центром УНР, формально залишаючись аполітичною. Одним з основних її завдань було зберегти військові кадри для подальшої визвольної боротьби. Проте масовий вступ до УВО молоді, що не брала участі у воєнних діях, та перехід еміграційних урядів на радянофільські та пропольські позиції підштовхували суто військову організацію до ширших, власне політичних форм діяльності. Тим часом багато молодіжних націоналістичних організацій виникало в Західній Україні (Група української державницької молоді, Організація вищих класів українських гімназій, Союз української національної молоді) та в середовищі військово-політичної еміграції (Група української націоналістичної молоді, Союз української незалежної молоді, Леґія українських націоналістів). Розростання націоналістичного руху також спонукало ці структури до об’єднання в єдину організацію.

– Ідеологію ОУН в 1930-х рр. часто ототожнюють з тоталітарними течіями у тогочасній Європі (фашизм, нацизм) чи, навіть, з радянським тоталітаризмом. Основну ж відмінність вбачають лише у національно-визвольному характері. Чи поділяєте Ви цю тезу?

– Діяльність ОУН базувалася на прагненні народу здобути незалежність. Впродовж XX століття боротьба велася українським визвольним рухом, який змінював свої форми від національно-культурницьких до воєнно-політичних, підпільних і знову політичних. ОУН була праворадикальною і не можна її оцінювати з націонал-соціалізмом та більшовизмом. Структури ОУН були створені на військовий лад і мали чітко виражену субординацію. Але попри те, що організація була військового характеру, у ній було достатньо демократичних засад. Рішення завжди приймали більшістю і тоді вже без обговорень його виконували. Тому недоцільно в один ряд ставити ОУН і, до прикладу, нацистів, більшовиків чи фашистів.

– Зазвичай, ідеологія національно-визвольної боротьби асоціюється із простими відповідями на прості запитання. Чи розроблялись всередині ОУН якісь конкретні програми для незалежної держави?

– Такі програми розроблялися і в 1929 р., 1938-39 рр., 1940-х рр. і навіть в 1993-96 рр. Наріжним каменем націоналістичного руху був волюнтаристський принцип. Адже з раціональної точки зору тодішнє становище України, окупованої чотирма державами, виглядало доволі безнадійно, і саме тому своєю діяльністю ОУН прагнула викликати бажання змін, а згодом і втілити їх. Вона вдалася до тактики малих справ ("будови держави від першого села”) – кропіткої повсякденної підготовчої праці напередодні майбутньої боротьби, усвідомлюючи, що боротьба ця буде жорсткою і принесе з собою численні втрати.

– Яке Ваше ставлення до тези польських істориків про те, що ОУН була терористичною організацією, а окремі її члени нічим не кращі від сучасних терористів?

– Дотримуючись військових засад керівництва, конспіративних методів роботи, суворої внутрішньої дисципліни, ОУН використовувала різні методи боротьби проти польської влади: масові політичні демонстрації, бойкот польських товарів, проведення «шкільних акцій» тощо. У бойовій діяльності ОУН застосовувала терор як засіб самооборони. Він мав стати найстрашнішою зброєю в руках підпільної організації та остаточним аргументом боротьби з окупаційною владою та її представниками, коли решта були вже вичерпані. Замахи ОУН мали виразне політичне забарвлення і не супроводжувалися масовими жертвами з боку цивільного населення. Боротьба ОУН проти польської колонізаційної політики не передбачала фізичного знищення осадників, а лише ліквідацію їхнього майна. У міжвоєнний період УВО–ОУН здійснила одинадцять вдалих замахів на визначних польських та українських громадсько-політичних діячів; також було вчинено напади на українців, запідозрених у колаборації (36 випадків); польських поліцаїв, агентів та інформаторів (25 випадків); убито одного росіянина і єврея, які були комуністами.

– Існує гіпотеза, що ОУН використовувала антисемітську риторику. Зокрема, вважається, що оунівці звинувачували євреїв в тому, що представники їхньої нації були в каральних органах СРСР. Також ОУН цією позицією прагнула домогтися довір’я у нацистів. Чи відповідає це дійсності?

– Одним з основних міфів є те, що ОУН вела антисемітську діяльність, як і те, що більшість євреїв служили в НКВД. Це свідоме зіткнення на болючих питаннях історії двох сторін, щоб загальмувати вивчення і незаангажоване висвітлення подій 1930-40-х років. Саме тому дослідження цих питань має не тільки наукову, але й громадсько-політичну вагу.

Протягом історії ОУН звинувачували у праці на користь німців, більшовиків і, навіть, євреїв. І на превеликий жаль, ці міфи ще побутують і на сучасному етапі.

– У міжвоєнний період зовнішньополітична орієнтація ОУН асоціюється практично із Німеччиною. В якому напрямку розвивалась міжнародна політика ОУН у цей період?

– ОУН, її воєнно-політична програма та ідеологія були закономірним наслідком втрати державності і окупації, після поразки визвольної боротьби 1917-21 рр. Вважаючи українське питання ключовим у встановленні стабільності в Центрально-Східній Європі, націоналісти намагалися спиратися на власні сили та використати усі сприятливі геополітичні обставини для відновлення державності. У міжвоєнний період ОУН орієнтувалася у своїй діяльності на держави, які прагнули ревізії Версальсько-Вашинґтонської системи мирних договорів і були політичними опонентами Радянського Союзу та Польщі. До таких належали Німеччина, Литва, Італія, Японія. З 1934 р. у зовнішній політиці ОУН почала активно орієнтувався також на США й Великобританію. Провід ОУН визначав Німеччину, Італію, Японію, Великобританію та США як країни-союзники, які прагнуть використати українське питання у власних інтересах. Зазначалося, що потрібно якнайкраще використати суперечності між вказаними державами для досягнення власних стратегічних і тактичних цілей.

– Після вбивства Євгена Коновальця у 1938 р. ОУН починає розколюватись на радикальну молодь та помірковане старше покоління. Який вплив мав розкол на визвольний рух вцілому?

– Однозначно, що будь-який розкол є негативним явищем. Аналізуючи суть конфлікту потрібно визнати, що окрім програмно-ідеологічних розходжень, в основу протистояння було закладено особисті взаємовідносини. У ході внутрішньо боротьби колишні соратники ставали противниками та направляли всю свою енергію на поборювання один одного. Певні конфлікти в середовищі ОУН відбувалося на початку й в середині 1930 рр., подій щодо Карпатської України 1938-39 рр. Такий розвиток подій був на користь і всіляко підтримувався радянськими та німецькими спецслужбами, які таким чином відволікали увагу від визвольної боротьби.

– У недалекому 2010 р. Європарламент у резолюції до України критично поставився до присвоєння Провіднику ОУН Степану Бандері звання «Героя України». Чи не зачинить нам ОУН та УПА вікно у Європу?

– Звісно, що ні. Ці питання піднімають польські політики та проросійські партії. Однак, ситуація може змінитись, адже останні вибори на Заході засвідчили домінування націоналістичних настроїв. Насправді, у Європу нам не дозволяє рухатися сучасний політично-економічний стан, а не минуле...

Успішна діяльність ОУН базувалася на тому, що її гасла та програма, діяла від початку і до кінця, переходячи в реальні вчинки. Для того, потрібно було присвячувати все своє життя, не очікуючи нічого взамін. Члени ОУН виконувала непомітну для загалу і незрозумілу для наших з вами сучасників роботу щодо зміни суспільної свідомості. Успішна діяльність Організації полягала в тому, що вимоги для всіх були однакові. Оце пояснює, чому ОУН стала вдалим політичним проектом, а нашим політикам, вірять все менше і менше українських виборців.

 

 

Розмову вів

 Михайло ГАЛУЩАК

 

 

Стаття опублікована

за сприяння громадської організації

«Золочівське районне громадсько-патріотичне об’єднання «Український Чин»

Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Коментувати (0)
Інформація
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.