Навіть із найскладнішої ситуації можна знайти вихід
«НАША УКРАЇНСЬКА СПРАВА» побувала в гостях у Любові Володимирівни та Богдана Ростиславовича КАЛЬМУКІВ, які своєю працею з дня у день доводять, що для того, щоб змінити життя на краще, слід, насамперед, самому наполегливо працювати.
Любов Володимирівна – сільський голова Колтівської сільської ради, а Богдан Ростиславович – директор Колтівської ЗОШ І-ІІІ ст.
Любов Володимирівна:
– Працювати сільським головою, особливо, у віддалених селах, дуже непросто. Звичайно, зробити хочеться багато, але оскільки територія віддалена від районного центру, немає промислових підприємств, відтак, немає і робочих місць, ліквідоване сільськогосподарське підприємство – не все вдається. Правда, зараз знайшлися люди, які зацікавились нашим селом, і хочуть створити тут рибне господарство. Уже проговорювала з ними питання про першочергове працевлашування місцевих жителів. Звісно, що їхня діяльність потребуватиме кваліфікованих спеціалістів, але є цілий ряд робіт, які не потребують спеціальної освіти.
Зараз в стані розробки документація, а вже десь навесні розпочнуться роботи.
– Які труднощі, проблеми виникають у роботі?
– Як і всюди, проблемним є стан доріг. Правда, від Сасова до Колтова дорога ще більш-менш нормальна, але за останні роки сильно знищена. У поганому стані дороги від Колтова до Кругова і від Колтова до Верхобужа. Сподіваємось, що у наступному році знайдуться кошти у бюджеті на ремонт доріг. Також нагальним питанням є ремонт ФАПу у Колтіві та ремонт Народного дому у Верхобужі. Цьогоріч ми виграли грант на ремонт ФАПу в Колтові, який, на жаль, ще не вдалось реалізувати. Наступного року довершимо розпочате. Уже відбувся тендер, визначено підрядника, який виконуватиме роботи. Звичайно, що розраховую на активність громади і її підтримку.
Щодо Народного дому села Верхобуж, то також двічі писали заявку на конкурси мікропроектів, які проводить Львівська обласна рада, але, на жаль, конкурс не виграли. Проте надії не втрачаємо і цього року спробуємо знову. Коштів у місцевому бюджеті на це немає. Але цей Народний дім має дуже велику вагу для всієї громади. Тут збирається молодь, проводить вечори, тут діють творчі колективи, відбуваються заходи. Звичайно, що завідувач Народним домом, завбібліотекою намагаються підтримувати у належному стані Народний дім, але розумію, що цього дуже мало і потрібний ремонт.
– А приємне?
– За останні роки у нас збільшилась народжуваність дітей. Приємно, та тут же постало питання відкриття дитячого садочка. У Колтові є типовий садочок, але він уже багато років не працює. Будемо якось вирішувати питання.
Коли наша розмова торкнулась питання дітей, садочка, до розмови долучився Богдан Ростиславович, бо, як каже його дружина, школа для нього – другий дім, і він більше часу проводить у шкільних стінах.
Богдан Ростиславович:
– У школі працював з 1976 по 1984 р., потім – у колгоспі, заступником голови. Коли ж у 2000 році колгосп розпався, мені запропонували роботу на посаді директора школи.
–Що найперше запам’яталось, коли прийшли на роботу у школу?
– Коли мене представляли педагогічному колективу, вчителі сиділи в пальтах. Настільки було холодно. У той рік, вважаю, пощастило мені у тому, що зимові канікули тривали до 20 січня. У школі працювала кухня, яка харчувала дітей за рахунок того, що виростили на пришкільній ділянці. Вразило, що плита, в якій випікали для школярів хліб, могла пекти лише з одного боку. Тобто знизу пекла, а зверху хліб був сирим. Кухар старався, і обертав той хліб, пік, як паляницю. Він любив свою роботу, старався дітей нагодувати. Перше, що я зробив, то під час канікул відремонтував плиту. І вже з січня у нас випікався нормальний хліб.
На перше місце ставлю завжди поряд з навчально-виховним процесом збереження здоров’я дітей. А здоровими вони будуть тоді, коли будуть ситими. Кожного року ми годуємо кількох дітей безкоштовно.
– Колтівська школа уже за Вашого керівництва стала повною середньою?
– До 2003 року це була дев’ятирічна школа. З ініціативи тодішнього керівника райдержадміністрації Надії Юрків школа отримала статус загальноосвітньої. Перед Великодніми святами відбувався об’їзд району і Надія Ярославівна дуже багато зважувала, розпитувала про те, як діти добираються до школи. І раптом запитала, як дивимось на те, щоб школу реорганізувати у середню. Спочатку ми зустріли таку пропозицію з недовірою. Але ця ідея була реалізована. Звичайно, набагато краще, коли діти ще протягом двох років залишаються під наглядом батьків.
– Колтівську школу відвідують дітки й з інших сіл…
– Так, до нас доїжджають діти з Кругова, Опаків, Руди Колтівської, Хмелеви. У 10–11 класи – з Верхобужа. Як ми виконували програму «Шкільний автобус»? Ця програма запрацювала з 2000 року. Звісно, що держава забезпечити усі школи автобусами не могла. Купили автобус у колгоспі за символічну ціну, відремонтували. Тобто, уже в 2001 році мали свій автобус. Він надійніший і більш пристосований до наших доріг, особливо у зимовий період. Ми не чекали, коли нам дасть держава, самі, так би мовити, реалізовували програму. Тепер уже маємо два автобуси, які довозять діток і вчителів. Новий автобус отримали три роки тому.
З Верхобужа діти (їх троє) доїжджають рейсовим автобусом. Графік зручний, діти мають проїзні квитки.
– Зараз у школі тепло?
– Так, можу похвалитись, у школі дуже тепло. Насамперед тому, що замінили 72 вікна у всіх класах, коридорах. Енергозбереження має надзвичайно велике значення. У нас є всі належні умови. Є внутрішні туалети. Плануємо перекривати дах. Школа збудована у 1937 році, під час війни дах був прострілений кулями, затікає. Обговорював цю проблему з багатьма керівниками, але відповідь одна – зачекай, немає коштів. Я не чекаю – ходжу, стукаю, сподіваюсь – все ж перекриємо це приміщення.
– Думаю, що, окрім господарських справ, як і кожен директор, маєте ще чим пишатись. Адже школа – це і талановиті учні, і вчителі-професіонали.
– За останні 9 років школу закінчили 132 випускники, з них – 8 медалістів (7 учнів отримали срібні відзнаки). А наш Володимир Левицький, який закінчив школу із золотою медаллю, навчається в аспірантурі Львівського національного університету ім. І. Франка на хімічному факультеті. Ним гордиться педагогічний колектив школи.
У районних олімпіадах наші учні мають два перших місця і два других. Тобто для школи, де навчається 75 учнів, це дуже гарний результат. У цьому величезна заслуга педагогічного колективу. У школі працює 20 вчителів.
Коли починав працювати, у школі був один вчитель із вищою категорією. У міських школах, як виявилось, половина вчителів із вищою категорією. Чому, чим гірша сільська школа? Розпочали роботу над підвищенням фахового рівня вчителів, активізували роботу методичних об‘єднань. Вчителі повірили у себе, свій професіоналізм. Звісно, це відбилось і на знаннях учнів, і на атмосфері в колективі загалом. А вже в 2004 році вирішили дещо підняти планку. Поставили питання про присвоєння вищої категорії. Зараз 5 вчителів мають вищу категорію. Якраз учні цих вчителів і займають перші місця на районних олімпіадах.
– У чому, на Вашу думку, секрет успіху?
– Можна завше знайти сто причин для того, щоб чогось не робити. А можна знайти одну і зробити щось корисне. Потрібно просто хотіти зробити. Якщо не хочеш працювати, то можна нарікати на державу, на брак коштів. Але не варто забувати про те, що навіть із найскладнішої ситуації можна знайти вихід. Не треба гучних слів, треба працювати тихенько, спокійно, тоді буде результат. Кожен керівник має вболівати за свою роботу, за свій колектив, своїх підлеглих, у моєму випадку – за учнів. Саме тоді і матимемо позитивний результат.
– У Вашій сім’ї два керівники. Ви обоє, як посадові особи, знаєте проблеми, маєте своє бачення подій, які відбуваються…
Любов Володимирівна:
– Ми у шлюбі 35 років. Виростили двох дітей – сина і дочку. Обоє мають вищу економічну освіту. Чоловік завжди поруч. Звичайно, ситуації виникають усякі. По-різному буває на роботі. З усім приходжу додому, розповідаю чоловікові.
Богдан Ростиславович:
– Приходимо з роботи, розповідаємо про проблеми, радимось. Стараємось допомогти. У нас можуть бути різні погляди на політику, на події, які відбуваються в районі чи державі загалом. Однак, поважаємо думку один одного.
– Богдане Ростиславовичу, а як Ви, як депутат Золочівської районної ради, ставитесь до теперішньої ситуації, чим на Вашу думку має займатись депутат місцевої ради?
– Події, які відбуваються у державі не можуть не тривожити. Але тут на місцях, усі люди свої, місцеві, які працюють, роблять свою роботу. Переконаний, що роблять її фахово і професійно. На мою думку, політичні погляди не мають перешкоджати тій діяльності, яка спрямована на розвиток району, міста, села. Депутати районної ради насамперед мають відстоювати інтереси громад на місцях, своїм прикладом мають підкреслювати все те позитивне, що відбувається, а не бавитись у велику політику. Дуже легко народ підвести до сутичок, суперечок. Але чи до добра це? Депутат має власним прикладом, своїми діями щоденно показувати свою любов до рідного села, міста, району.
– Традиційно у передсвяткові дні люди зичать один одному усяких гараздів. Що побажаєте Ви своїм односельчанам, колективам, нашим читачам?
Любов Володимирівна:
– Усім хочу побажати здоров’я і благополуччя, спокою у державі. Хай кожен день буде сповненим радісними подіями, добрими вчинками і гарними результатами.
Богдан Ростиславович:
– Бажаю, щоб кожен день був наповнений міцним здоров’ям, відчуттям щастя, душевного спокою та наснаги. Хай Новорічні та Різдвяні свята дарують життєву силу і натхнення на добрі справи, здійснення усіх задумів та сподівань, професійних досягнень та творчих здобутків. Веселих свят та смачної куті!
Розмовляла
Леся ГОРГОТА
