Тривожна весна на світі білому...
Дорогий читачу, якщо Ви ще не помітили, якою надзвичайною, чарівною, всеосяжною, шаленою красою полонила нинішня весна рідну землю, то Вас таки остаточно захопила ситуація в країні, Вам небайдужа доля України. Та й не дивно. Наша рідна природа земля-годувальниця такою надзвичайною красою наче волає до народу України, благаючи не шматувати її, отак дружно, як весна зробити все можливе і навіть неможливе для встановлення миру та злагоди в єдиній Україні. І хоч щоб ми не робили, щомиті повертаємось думками до тривожних повідомлень зі сходу України. Подій, що відбуваються останніми днями досить, щоб назвати цей стан подальшою ескалацією подій з боку проросійських сепаратистів.
Зрадили, злили, здали, безславно ганебно розступилися перед ворогами, ті хто присягав боронити народ, аби дати можливість побити беззбройних краян запроданцям… Захопили в полон, катують, закатували… Захопили, вдерлися, обстріляли… Що далі? Чому бездіяльна київська влада? І чи така вже бездіяльна? Хто відповість нам на тисячі запитань, одне одного тривожніших?
Чому не можуть зрозуміти просту народну мудрість: березові галузки, зв‘язані у тугий віник, зможуть вимести з нашого дому всяку нечисть, а по одній галузці нас переламають. А ще кажуть в народі, що гуртом навіть батька бити легше. Звичайно, це гіркий жарт, але такого «батька» як Янукович, чи такого «старшого брата», як Путін, зможемо здолати лише всією Україною. Бо пограбували вони всіх нас і кожного, та й продовжують грабувати і оплачувати нашими ж кровними і битки, й балаклави, всі тортури і приниження, побиття і відверті, нахабні вбивства.
Після кадрів, які дуже часто демонструють ЗМІ, де пройдисвіти збиткуються над українськими офіцерами, де бачимо понівечені тіла патріотів, де зрадники відчиняють гостинно двері (дивно, чому там не було ще й хліба-солі) державних установ, дають можливість окупувати інформаційний простір України, мало не з поклоном розступаються, даючи можливість побити мирних мітингувальників – після всього побаченого настрій став аж надто гнітючим. Таке відчуття, що ганьба покрила своїм чорним брудним рядном всю країну, що вона вже не відступить. Ми закликаємо увесь світ допомогти нам, українцям, захиститися від російської зарази. А самі? Що забули святу заповідь утопаючого, чиє спасіння у його ж руках? Світ, звичайно, підтримає, допоможе, але боротися маємо самі. Ми, і тільки ми, український народ, мусимо стати єдиною лавою в боротьбі проти ворога, що проник дуже глибоко в усі закутки нашого життя: він на території, в економіці, в політиці, в культурі… Ось тільки паніки нам не потрібно. З будь-якої ситуації українці мають знайти вихід. І це має бути всенародна перемога: в Україні має запанувати мир, ми проведемо вибори Президента України, ми приймемо нову Конституцію України, ми здолаємо всі негаразди. І весна 2014 року стане провісником народження нової України, світлої, могутньої, єдиної, багатої, шанованої в усьому світі держави.
Ірина ДОМАРЕЦЬКА
