Кожен вірш пишеться серцем

Ірина Білінська розповіла нам про свій творчий шлях, про уподобання, про прагнення росту і пізнання…

– Ірино, як почався ваш творчий шлях? Можливо у вас є своя особлива історія, що спонукала до творчості?
– Мій творчий шлях розпочався приблизно у 17 років. Перший вірш написала про дощ, але не пам’ятаю його, лише зливу, яка була в той день і моє внутрішнє піднесення. Взагалі у моїй творчості було два таких випадки, коли я втратила чималу кількість текстів через поломку комп’ютера, а рукописів не зберегла, бо не все і не завжди писалося на папері. Хоч особливої історії, яка б спонукала мене до творчості немає, мене надихало все, що оточувало і пронизувало мою сутність: природа, люди, події, мої внутрішні переживання. Тому, спершу почала римувати про природу, а тоді охопила інші теми. Багато віршів писала на духовну тематику, де в мене було найбільше переживань, так як в той час збиралася піти в монастир. Також, в той період при Золочівській міській бібліотеці діяв гурток «Проба пера» під керівництвом Каті Тихонової, де розпочався мій шлях до більш зрілої поезії. Це якщо говорити про початок мого творчого шляху.
– Кого з письменників чи поетів ви наслідуєте і чому? Адже кожного з нас є приклад для наслідування. Хто відіграє цю важливу роль у вашому житті?
– Ще до перших спроб написання віршів я дуже багато читала Тараса Шевченка, що безумовно вплинуло на мою творчість, а також Маркіяна Шашкевича, Лесю Українку, Олену Телігу. Коли почала писати, моєю фавориткою у поезії стала Ліна Костенко, творами якої завжди захоплююсь і читаю з величезним задоволенням. Далі було знайомство з нашою землячкою Ольгою Кіс, яка завжди підтримувала, давала свої підказки і на сьогодні залишається тією, хто надихає і дає можливість подивитися на себе зі сторони в моменти глибокої самокритики. З вдячністю завжди згадую світлої пам'яті письменника Василя Мартинова, який був уродженцем росії з українською душею і проживав у Львові. Ми часто листувалися, зустрічалися, він подарував мені свої книги і ніколи не втомлювався давати свої творчі поради, завдяки яким мої вірші ставали більш милозвучними та гармонійними. Дуже люблю творчість Василя Симоненка. З величезним задоволенням читаю сучасників Любов Бенедишин, Наталку Фурсу, Юлію Бережко-Камінську, Любов Долик, Оксану Лозову, Івана Гентоша, Ярослава Нечуйвітра, Домініка Арфіста, Сергія Жадана, Марію Матіос, Юрія Іздрика та інших. Цей список може бути ще дуже довгим, але всі ті, кого я згадала, дуже сильно вплинули на формування моєї творчої натури. Чому саме вони? Бо їхні твори відлунюють десь на глибині мого серця і надихають на нові творчі подвиги.
– Ми знаємо, що «Час кульбаб» – не перша ваша збірка, але між виходом у світ першої і другої пройшло чимало часу. Чому так сталось?
– Перша збірка «Планета загадок» вийшла у 2004 році. На мою думку, це були надто сирі і по-дитячому відверті тексти. Проте, я не жалію, бо вона стала однією із невід'ємних сходинок не лише на шляху творчого розвитку, але й становлення мене як особистості. Друга збірка поезій «Час кульбаб» побачила світ у грудні 2023 року. Дозрівала вона майже 20 років, адже після виходу першої книги з кожним роком я все більше помічала всі недосконалості у моїй ранній творчості і не хотіла повторювати ці помилки. Були періоди, коли я не писала взагалі і не думала, що продовжу це робити. Це був час народження дітей і декретної відпустки, також були певні, досить тривалі, періоди внутрішньої боротьби, трансформації (тепер я це так називаю). Проте, кожного разу, коли я поверталася до поезії іншою, проживала їх своєю зміненою свідомістю – горіло дуже багато текстів. Багато з них здавалися мені примітивними, мілкими, а деколи – безнадійними. Не можу сказати, що зараз я досягла якихось небачених поетичних глибин, але мені подобається те, що я відчуваю, перечитуючи власні поезії: мої внутрішні переживання, емоції та переживання моїх літературних героїв, а найбільше надихають – емоції та відгуки моїх читачів. Звичайно, що і ті вірші, які увійшли до збірки можна вдосконалювати до безкінечності, але настав «Час кульбаб».
– Які основні теми звучать у ваших віршах, що увійшли до збірки «Час кульбаб» і чому саме така назва збірки?
– Збірка «Час кульбаб» містить 6 розділів. Основною темою все ж є любов, яка виливається в інтимну та філософську лірику, пошук себе, замилування природою та ін. Сама назва збірки виникла спонтанно. За кілька днів до повномасштабного вторгнення у мене була домовлена зустріч із художницею на 25 лютого, ми мали працювати над обкладинкою до цієї збірки, але під іншою назвою. Звісно, коли 24 лютого завили сирени і почався обстріл усіх областей – не було ні сил, ні бажання думати про книгу, натомість – шок, страх і невідомість. Ми відмінили нашу зустріч і я відклала цю справу в шухляду. Протягом року, коли я подумки поверталася до книги, у мене були вагання щодо назви збірки. Я почала шукати інші варіанти обкладинки, бо на запланований не було внутрішнього ресурсу. Книга застигла на місці. І тут я записуюсь на курс психології по метафоричних картах і купую колоду ресурсних карт за картинами художника Олега Шупляка. Перше, що я побачила – картина «Великий вибух». І я зрозуміла, що це саме та обкладинка, яка мені потрібна. В цю ж мить приходить інша назва для збірки «Час кульбаб». Так несподівано завершились мої творчі пошуки. Чому саме так? В цій картині я побачила багато метафор, основна з яких полягає в тому, що ця кульбабка, яка розлітається в різні сторони, як Творець, який розділився на маленькі частинки-душі, які сходять усюди, долаючи перешкоди, ніби пробуджуються і згадують, хто вони. Тут можна багато говорити, але думаю, кожен побачить щось своє. То ж – час кульбаб.
– Поділіться одним, особливим для вас, віршем зі збірки. Розкажіть чому саме цей є особливим.
– Важко назвати якийсь один вірш особливим, адже кожен вірш пишеться серцем і, навіть, якщо ти входиш в іншу роль, то всеодно пропускаєш цю енергію крізь себе і проживаєш кожне слово, ситуацію як власний досвід. Хоча є один вірш у збірці, який я не можу читати вголос і мабуть в цьому його особливість. Це вірш воєнної тематики – «Окопне», написаний в перший рік повномасштабної російсько-української війни, коли в мережі опублікували фото українського військового, який лежить в окопі. Тоді дуже багато моїх рідних та знайомих вже були на війні в гарячих точках і я з перших вуст чула ці жахливі історії. А це була спроба частково вивільнити цю важку енергію і якось підтримати тих, хто воює. Хоча, я не вмію писати про війну, це дуже складна тема. Цей вірш я включила до збірки і через те, що після публікації у тік-ток він набрав понад 18 тисяч переглядів, серед яких більшість військові.
– Чим займаєтесь у вільний час? У вас є хобі, окрім написання віршів? Розкажіть про нього…
– Так, у мене є хобі, яким я займаюсь близько десяти років. Також з перервами, як і в поезії, але трохи по-іншому. У той час, коли я не мала можливості чи не могла писати, я робила жіночі прикраси, новорічний та різдвяний декор. Спершу це були готові схеми, фотографії з Інтернету, а потім почали з’являтися власні ідеї, які я втілювала у життя. На початку це були намиста в подарунок рідним, а пізніше почали з’являтися замовлення. На сьогодні я створила і розвиваю бренд авторських прикрас та аксесуарів «Розкішна» – вишиваю бісером, склом та камінням брошки, аксесуари для волосся, роблю намиста, сережки, браслети та ін. Минулого року успішно завершила програму «Майстерня можливостей» проєкту «Крила» (Жінки залучені: шлях до зростання та економічної безпеки) від БО «Фонд Горіховий дім» та виграла грант на суму 11 600 грн. для розвитку власної справи. Дуже дякую фонду за постійну підтримку та розширені можливості і сподіваюсь, що моє улюблене хобі переросте у власну справу, яка буде збалансовувати мене не лише психоемоційно, а й фінансово.
– Три книги, які ви прочитали останнім часом і хотіли б обов’язково порадити іншим та чому.
– Влітку минулого року я поглиблено почала вивчати психологію, тому з останніх книг, які прочитала і читаю зараз: Луїза Хей, Роберт Холден «Життя любить тебе. 7 духовних практик для зцілення твого життя». Тут ви знайдете поради, як полюбити себе через різні підказки та афірмації, вкаже шлях до себе. Наступна книга «Емоції» із серії «Здоровий і щасливий рік» про те, як розуміти свої емоції, почуття, реакції на певні речі і не стати їх заручником, а навчитися ними управляти. Тут ви знайдете підказки, як перемогти свої страхи, відновити здоров’я та втілити мрії. Ще одна книга, яка зараз в процесі читання «Майбутнє розуму» Мічіо Кайку. Книга про дослідження людського мозку і те, що він з нами виробляє. Людський мозок – дуже цікавий інструмент, за допомогою якого наше тіло може зцілюватись або доводити себе до самознищення, творити власну реальність та реалізовувати все, що здається нам неможливим. Ще хочу згадати книгу, яку я почала читати раніше, але поставила на паузу не через те, що вона складна чи не цікава, а з тієї причини, що прочитання книг на духовну тематику іноді потребують пауз. Це книга «Незнаний Христос» Богдана Годяка. Тут мова йде про історію раннього християнства та Євангеліє від Хоми, яке не увійшло до Нового Завіту.

Розмовляла
Анна БУКОВСЬКА

Ірина БІЛІНСЬКА

ОКОПНЕ

Лежати у могилі ще живим...
Хіба про це колись я мріяв, мамо?
Мій друг збирав колекцію із вин,
а я – із шрамів...
З гірких обіймів сирості, дощу –
мені б туди, де опадають сливи...
Колись, можливо, я собі прощу
ці сни і зливи...
Але тепер –
мільйони запитань рояться в голові,
неначе бджоли...
Лише жага нестримна до життя –
сильніша болю.
І це минеться.
Наче й біль ущух...
Не знаю, чи у мене буде завтра?
Я «Отче наш» уперто шепочу,
неначе мантру…