Новини Золочівщини
Костел Білого Каменя у програмі "Велике будівництво"
Gazeta
Для шістнадцяти пам’яток культурної спадщини Львівщини напрацюють комплексні програми ревіталізації. Їх створять у межах проєкту «Культурна спадщина Львівщини. Перезавантаження».
Проект ініціював департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА, а фінансову підтримку надав Український культурний фонд.
Як реставрувати? Чи варто відновити у первісному вигляді? Хто буде добрим господарем, і як зробити так, аби надалі палац, костел чи храм не занепав, а навпаки – став туристичним магнітом для регіону та країни загалом? Що про майбутнє пам’ятки думає громада і чи готова брати відповідальність на себе? Про все це і набагато більше йдеться у проєкті, який передбачає створення 16 «дорожніх карт» для 16 пам’яток.
Усі ці пам’ятки є в списку, який Львівщина запропонувала до програми «Велике будівництво», що стартує наступного року. Більшість об’єктів є у державній власності та на балансі департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА, але місцеві громади їх не використовують повноцінно. Деякі – частково знищені та не є достатньо привабливими для туристів.
«Ми добре розуміємо, що пам’ятки архітектури потребують не лише реставраційних робіт, а, передусім, візії їх включення у культурне та економічне життя локальних громад. Потрібно створити довкола них привабливі туристичні дестинації. Інакше реставрація і гроші, які туди вкладе держава, будуть марні. Через комплексні програми ревіталізації, ми хочемо запропонувати готову візію, яку напрацюємо разом з фахівцями різних галузей, а насамперед реставраторами та архітекторами, митцями, представниками туристичного бізнесу та місцевими громадами. Такі «дорожні карти» для об’єктів спадщини стануть частиною стратегії громади та основою для її сталого розвитку», – пояснила директорка департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА Олена Василько.
Консультантами проекту є професор Микола Бевз, архітектор Богдан Гой, директорка українського ICOM Катерина Чуєва. У його межах фірма «Skeiron» створить промоційні 3D-поштівки, які, завдяки мобільному додатку «Кишенькова Львівщина», можна буде переглянути у форматі доданої реальності.
Загальний бюджет проекту «Культурна спадщина Львівщини. Перезавантаження» – майже два мільйони гривень, а готові візійні карти для 16 пам’яток Львівщини мають з’явитися восени 2021 року. Наразі роботи – на початковому етапі – дослідження ситуації з вибраними пам’ятками і збір та аналіз думок представників громад.
Серед об’єктів, які увійшли до проекту і Костел Успіння Пресвятої Діви Марії у с. Білий Камінь.
Костел Внебовзяття (Успіння) Пресвятої Діви Марії – найвідоміша пам’ятка Білого Каменя, ренесансно-барокова споруда, зведена на межі XVII–XVIII століть. Костел має статус пам’ятки архітектури, однак перебуває у вкрай занедбаному стані.
Історія храму тягнеться з початку XVII сторіччя. Після завершення будівництва замку князь Юрій Корибут Вишневецький та його дружина Тереза Чапличівна вирішили заснувати в містечку латинську парафію, для якої у 1613 році звели скромний однонавний костел із спадистим двосхилим дахом та невеликим ліхтарем.
Наступні господарі, Ярема Вишневецький разом з дружиною Гризельдою Замойською у 1640 році розширили парафію, до якої приєднали ще шість сіл, а відтак зайнялися і розбудовою костелу.
Однак подальші роки виявилися непростими для Білого Каменя: козацька війна та неодноразові напади турків і татар призвели до руйнування містечка, в тім числі і костелу. Невідомо, чи у пізніші роки його було перебудовано, чи зведено заново. Польський історик Александер Чоловський, зокрема, датував споруду 1700 роком. На порталі західного фасаду костелу викарбована дата 25 жовтня 1737 року. Однак більшість дослідників вважає, що йдеться про час наступного відновлення та реконструкції храму. Хоча відомо, що саме у 1737 році костел було освячено в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці.
У 1766 році святиня знову зазнала перебудови: до апсиди з півночі було прибудовано ризницю. У цей же час подвір’я було оточене цегляною огорожею з двома кутовими дзвіницями, брамою та капличкою-входом в стіні. Відтоді храм набув вигляду, який назагал зберіг і до сьогодні. Лише у 1910-х роках, під час чергового оновлення будівлі, його інтер’єр було прикрашено настінними розписами.
Костел зберіг деякі риси оборонного храму, притаманні для сакральних споруд межі XVI–XVII століть. Але пізніші перебудови надали йому яскраво вираженого барокового характеру з вкрапленнями давніших ренесансних елементів. Храм хрестоподібний у плані, з п’ятигранною апсидою. Стіни муровані з цегли та частково з білокам’яних тесаних блоків. Фасади костелу розчленовані пілястрами композитного ордеру, а кути бокових гілок на половині висоти відмічені діамантовим рустом. Головний, західний, вхід костелу оздоблений білокам’яним порталом та декорований фігурним бароковим фронтоном з пружними волютами. Дах споруди увінчується ажурною сигнатуркою. По обидва боки відгалужуються бічні каплиці. Будівля перекрита системою хрестових і напівциркулярних склепінь. Апсида костелу має зімкнуте склепіння з розпалубками, що сходяться у центрі. За розділення фасадів інтер’єрів відповідають пілястри тосканського ордеру. Облямування більшості вікон цегляне і нескладне за конфігурацією. Двері дерев’яні, оздоблені багатою різьбою. Під костелом розташована система підвалів та підземних ходів, які, очевидно, сполучали споруду із замком Вишневецьких.
Під час Другої світової війни німецька окупаційна влада закрила костел, влаштувавши у ньому та на його подвір’ї склади зброї та боєприпасів. Звісно, не толерувала католицький храм і радянська влада. У 1947 році костел остаточно закрили та перетворили на колгоспну комору, а прилеглу територію – на склад міндобрив та гаражі.
До 1975 року, коли колишній костел було вирішено перетворити на заклад культури, він уже перебував у відверто аварійному стані: стіни та художнє обрамлення вікон і дверей були пошкоджені, склепіння впали, розписи інтер’єру безповоротно знищені. Після реставрації, яку проводила Львівська спеціалізована науково-реставраційна виробнича майстерня, наприкінці грудня 1982 року у пам’ятці було відкрито виставковий зал – філію Львівської картинної галереї. Для Білого Каменя з’явилася надія на відродження. Село було внесено до туристичного маршруту по історичних, архітектурних та культурних пам’ятках Львівщини, його, зокрема, постійно відвідували багато зарубіжних делегацій. Однак у червні 1996 року виставковий зал припинив свою діяльність. Водночас іконостас храму перевезли до Олеського замку. Відтоді колишній костел не використовується, поступово руйнуючись і занепадаючи.
Білий Камінь – один з тих населених пунктів, які відвідуєш з сумом. Ще трохи більше двадцяти років тому село входило до туристичних маршрутів по історичних, архітектурних та культурних пам’ятках Львівщини, сюди приїжджали туристичні групи не лише з нашого краю, а й з-за кордону, у споруді колишнього костелу Успіння Пресвятої Богородиці діяв виставковий зал – філія Львівської картинної галереї. Зараз усе це в минулому… Однак, хочеться вірити, що із зміною територіального устрою зміниться й ситуація у Білому Камені і село поступово знову почне розквітати.
Великі надії на силу і можливості новоствореної Золочівської територіальної громади має Олександра Кіндрат – староста сіл Білий Камінь, Бужок, Гавареччина, Підлисся, Черемошня, Розваж:
«Донедавна села Білий Камінь, Бужок, Підлисся, Гавареччина, Черемошня та Розваж територіально складали Білокамінську сільську раду Золочівського району. Зараз ми всі входимо до Золочівської міської ради (Золочівської територіальної громади). Кожне наше село – перлина на карті та в історії Золочівщини.
Немає в Україні людини, яка б не захоплювалась чорною керамікою – геніальним витвором гончарів з Гавареччини.
Вузенька стежина від сільської хати у селі Підлисся, де бігав босоногий Маркіян, вивела його, а він – народ Галичини на широку, світлу дорогу гідності, свободи, боротьби за єдину Україну.
Особливої уваги заслуговує Білий Камінь, бо має не лише розкішну історію, але й достойну, створену в попередні часи інфраструктуру, хоч і достатньо знищену на нинішній час. Але спільними зусиллями новоствореної громади, за підтримки держави ми зуміємо відродити наш край.
А якщо залучити до накресленого маршруту гори Білу, Святу, Жулицьку Сторожиху, побувати в наших лісах, на річці Західний Буг, вдихнути цілющі пахощі рідкісного різнотрав’я, то чи не передумають туристи їздити в якісь екзотичні краї?»
Леся ГОРГОТА
Проект ініціював департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА, а фінансову підтримку надав Український культурний фонд.
Як реставрувати? Чи варто відновити у первісному вигляді? Хто буде добрим господарем, і як зробити так, аби надалі палац, костел чи храм не занепав, а навпаки – став туристичним магнітом для регіону та країни загалом? Що про майбутнє пам’ятки думає громада і чи готова брати відповідальність на себе? Про все це і набагато більше йдеться у проєкті, який передбачає створення 16 «дорожніх карт» для 16 пам’яток.
Усі ці пам’ятки є в списку, який Львівщина запропонувала до програми «Велике будівництво», що стартує наступного року. Більшість об’єктів є у державній власності та на балансі департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА, але місцеві громади їх не використовують повноцінно. Деякі – частково знищені та не є достатньо привабливими для туристів.
«Ми добре розуміємо, що пам’ятки архітектури потребують не лише реставраційних робіт, а, передусім, візії їх включення у культурне та економічне життя локальних громад. Потрібно створити довкола них привабливі туристичні дестинації. Інакше реставрація і гроші, які туди вкладе держава, будуть марні. Через комплексні програми ревіталізації, ми хочемо запропонувати готову візію, яку напрацюємо разом з фахівцями різних галузей, а насамперед реставраторами та архітекторами, митцями, представниками туристичного бізнесу та місцевими громадами. Такі «дорожні карти» для об’єктів спадщини стануть частиною стратегії громади та основою для її сталого розвитку», – пояснила директорка департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА Олена Василько.
Консультантами проекту є професор Микола Бевз, архітектор Богдан Гой, директорка українського ICOM Катерина Чуєва. У його межах фірма «Skeiron» створить промоційні 3D-поштівки, які, завдяки мобільному додатку «Кишенькова Львівщина», можна буде переглянути у форматі доданої реальності.
Загальний бюджет проекту «Культурна спадщина Львівщини. Перезавантаження» – майже два мільйони гривень, а готові візійні карти для 16 пам’яток Львівщини мають з’явитися восени 2021 року. Наразі роботи – на початковому етапі – дослідження ситуації з вибраними пам’ятками і збір та аналіз думок представників громад.
Серед об’єктів, які увійшли до проекту і Костел Успіння Пресвятої Діви Марії у с. Білий Камінь.
Костел Внебовзяття (Успіння) Пресвятої Діви Марії – найвідоміша пам’ятка Білого Каменя, ренесансно-барокова споруда, зведена на межі XVII–XVIII століть. Костел має статус пам’ятки архітектури, однак перебуває у вкрай занедбаному стані.
Історія храму тягнеться з початку XVII сторіччя. Після завершення будівництва замку князь Юрій Корибут Вишневецький та його дружина Тереза Чапличівна вирішили заснувати в містечку латинську парафію, для якої у 1613 році звели скромний однонавний костел із спадистим двосхилим дахом та невеликим ліхтарем.
Наступні господарі, Ярема Вишневецький разом з дружиною Гризельдою Замойською у 1640 році розширили парафію, до якої приєднали ще шість сіл, а відтак зайнялися і розбудовою костелу.
Однак подальші роки виявилися непростими для Білого Каменя: козацька війна та неодноразові напади турків і татар призвели до руйнування містечка, в тім числі і костелу. Невідомо, чи у пізніші роки його було перебудовано, чи зведено заново. Польський історик Александер Чоловський, зокрема, датував споруду 1700 роком. На порталі західного фасаду костелу викарбована дата 25 жовтня 1737 року. Однак більшість дослідників вважає, що йдеться про час наступного відновлення та реконструкції храму. Хоча відомо, що саме у 1737 році костел було освячено в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці.
У 1766 році святиня знову зазнала перебудови: до апсиди з півночі було прибудовано ризницю. У цей же час подвір’я було оточене цегляною огорожею з двома кутовими дзвіницями, брамою та капличкою-входом в стіні. Відтоді храм набув вигляду, який назагал зберіг і до сьогодні. Лише у 1910-х роках, під час чергового оновлення будівлі, його інтер’єр було прикрашено настінними розписами.
Костел зберіг деякі риси оборонного храму, притаманні для сакральних споруд межі XVI–XVII століть. Але пізніші перебудови надали йому яскраво вираженого барокового характеру з вкрапленнями давніших ренесансних елементів. Храм хрестоподібний у плані, з п’ятигранною апсидою. Стіни муровані з цегли та частково з білокам’яних тесаних блоків. Фасади костелу розчленовані пілястрами композитного ордеру, а кути бокових гілок на половині висоти відмічені діамантовим рустом. Головний, західний, вхід костелу оздоблений білокам’яним порталом та декорований фігурним бароковим фронтоном з пружними волютами. Дах споруди увінчується ажурною сигнатуркою. По обидва боки відгалужуються бічні каплиці. Будівля перекрита системою хрестових і напівциркулярних склепінь. Апсида костелу має зімкнуте склепіння з розпалубками, що сходяться у центрі. За розділення фасадів інтер’єрів відповідають пілястри тосканського ордеру. Облямування більшості вікон цегляне і нескладне за конфігурацією. Двері дерев’яні, оздоблені багатою різьбою. Під костелом розташована система підвалів та підземних ходів, які, очевидно, сполучали споруду із замком Вишневецьких.
Під час Другої світової війни німецька окупаційна влада закрила костел, влаштувавши у ньому та на його подвір’ї склади зброї та боєприпасів. Звісно, не толерувала католицький храм і радянська влада. У 1947 році костел остаточно закрили та перетворили на колгоспну комору, а прилеглу територію – на склад міндобрив та гаражі.
До 1975 року, коли колишній костел було вирішено перетворити на заклад культури, він уже перебував у відверто аварійному стані: стіни та художнє обрамлення вікон і дверей були пошкоджені, склепіння впали, розписи інтер’єру безповоротно знищені. Після реставрації, яку проводила Львівська спеціалізована науково-реставраційна виробнича майстерня, наприкінці грудня 1982 року у пам’ятці було відкрито виставковий зал – філію Львівської картинної галереї. Для Білого Каменя з’явилася надія на відродження. Село було внесено до туристичного маршруту по історичних, архітектурних та культурних пам’ятках Львівщини, його, зокрема, постійно відвідували багато зарубіжних делегацій. Однак у червні 1996 року виставковий зал припинив свою діяльність. Водночас іконостас храму перевезли до Олеського замку. Відтоді колишній костел не використовується, поступово руйнуючись і занепадаючи.
Білий Камінь – один з тих населених пунктів, які відвідуєш з сумом. Ще трохи більше двадцяти років тому село входило до туристичних маршрутів по історичних, архітектурних та культурних пам’ятках Львівщини, сюди приїжджали туристичні групи не лише з нашого краю, а й з-за кордону, у споруді колишнього костелу Успіння Пресвятої Богородиці діяв виставковий зал – філія Львівської картинної галереї. Зараз усе це в минулому… Однак, хочеться вірити, що із зміною територіального устрою зміниться й ситуація у Білому Камені і село поступово знову почне розквітати.
Великі надії на силу і можливості новоствореної Золочівської територіальної громади має Олександра Кіндрат – староста сіл Білий Камінь, Бужок, Гавареччина, Підлисся, Черемошня, Розваж:
«Донедавна села Білий Камінь, Бужок, Підлисся, Гавареччина, Черемошня та Розваж територіально складали Білокамінську сільську раду Золочівського району. Зараз ми всі входимо до Золочівської міської ради (Золочівської територіальної громади). Кожне наше село – перлина на карті та в історії Золочівщини.
Немає в Україні людини, яка б не захоплювалась чорною керамікою – геніальним витвором гончарів з Гавареччини.
Вузенька стежина від сільської хати у селі Підлисся, де бігав босоногий Маркіян, вивела його, а він – народ Галичини на широку, світлу дорогу гідності, свободи, боротьби за єдину Україну.
Особливої уваги заслуговує Білий Камінь, бо має не лише розкішну історію, але й достойну, створену в попередні часи інфраструктуру, хоч і достатньо знищену на нинішній час. Але спільними зусиллями новоствореної громади, за підтримки держави ми зуміємо відродити наш край.
А якщо залучити до накресленого маршруту гори Білу, Святу, Жулицьку Сторожиху, побувати в наших лісах, на річці Західний Буг, вдихнути цілющі пахощі рідкісного різнотрав’я, то чи не передумають туристи їздити в якісь екзотичні краї?»
Леся ГОРГОТА
