Новини Золочівщини
13:29, 19 липня 2018
201
0

З маленького хлібного зернятка починається добробут держави

Агрофірма «Дзвони» увійшла в ТОП-100 Аграрної еліти України за версією журналу The Ukrainian Farmer в номінації Модернізація виробництва. – Ця нагорода – результат багаторічної старанної праці всього нашого колективу. Ті, хто обрав професію аграрника, взяли на себе найважчу і найважливішу місію: працювати на цій землі і годувати країну, тому що з маленького хлібного зернятка починається добробут держави, – говорить керівник агрофірми «Дзвони» Зіновій Максимишин. – То ж сумлінно виконую свою місію у житті: працювати на землі. Земля пахне хлібом. І завжди ним пахнутиме, завдяки їй ми виживаємо, надіємось на краще. Сільське господарство в Україні тримається на ентузіастах, які люблять землю та свій фах, бо це важка праця, до знемоги. Адже сільськогосподарський рік безперервний: один врожай в коморі, а наступний вже чекає сонця,
З маленького хлібного зернятка починається добробут держави
Gazeta
Фото: НУС
Агрофірма «Дзвони» увійшла в ТОП-100 Аграрної еліти України за версією журналу The Ukrainian Farmer в номінації Модернізація виробництва.
– Ця нагорода – результат багаторічної старанної праці всього нашого колективу. Ті, хто обрав професію аграрника, взяли на себе найважчу і найважливішу місію: працювати на цій землі і годувати країну, тому що з маленького хлібного зернятка починається добробут держави, – говорить керівник агрофірми «Дзвони» Зіновій Максимишин. – То ж сумлінно виконую свою місію у житті: працювати на землі. Земля пахне хлібом. І завжди ним пахнутиме, завдяки їй ми виживаємо, надіємось на краще. Сільське господарство в Україні тримається на ентузіастах, які люблять землю та свій фах, бо це важка праця, до знемоги. Адже сільськогосподарський рік безперервний: один врожай в коморі, а наступний вже чекає сонця, вологи, людського догляду. Нелегко даються гарні врожаї, і справжню їхню ціну знають ті, хто від засіву до жнив живуть сподіваннями і турботами праці на землі.
Зеновій Дмитрович говорить, що своїм успіхом господарство завдячує добрим спеціалістам, до порад яких прислухається. Відтак у роботі лад і добрі результати. Бо ж відомо, що якщо людина хоче працювати, то працює, а хто не хоче – шукає причини. У кожній роботі є свої труднощі, які треба долати. І це тут роблять успішно. Головне аби не заважали. Ще б трохи стабільності у державі, щоб у селянина була впевненість у завтрашньому дні. Важко прорахувати наперед, що сіяти, яка з культур матиме попит на ринку. Адже рік на рік не приходиться. Ціна на зерно та цукор то стрімко злітає вгору, то різко падає. А від цього страждає сільгоспвиробник. Додає тривоги й ажіотаж навколо ринку землі. Нині важко спрогнозувати як поведуть себе селяни, маючи змогу продати земельний пай. Можна сподіватися лише на їх виваженість та життєву мудрість. Землю можна продати лише раз, а гроші скоро закінчуються. А що робити далі, і як житимуть їхні діти? Адже споконвіку для селянина земля була годувальницею.
– Якщо порівнювати різні періоди праці, зараз легше працювати?
– Важко сказати. Якщо порівнювати, то колись було менше техніки. Техніка була простішою, можливості були менші. Зараз ми більш технічно озброєні. Важко працювати, коли приходиш на «нову землю». Тут на Золочівщині освоювати землю було легше. На Перемишлянщині місцями доводиться «корчувати ліси», які виникли внаслідок самосівів, бо земля довгий час не оброблялась.
– Які першочергові цілі ставите для себе?
– Намагаюсь не ставити якихось надцілей. Кожен рік піднімаємо розмір орендної плати. По Перемишлянщині платимо зерном пшениці. На Золочівщині люди обрали гроші. І там, і тут розмір виплати є більшим, ніж в інших господарствах.
– Як буде цьогоріч із виплатами, адже в Митулині, для прикладу, град знищив урожай?
– Селяни отримають орендну плату. Як і обіцяв, вищу, ніж торік. Маю можливість зробити за рахунок інших врожаїв. Тому тут люди можуть бути абсолютно спокійними. Я розумію, що ці кошти не забезпечують рівень життя, намагаюсь платити хоч трохи більше.
– Як долучаєтесь до соціально-культурного розвитку територій?
– По-різному. Є різні села, різні люди, різні потреби. Є села, де людям постійно щось потрібно, вони постійно приходять, звертаються і ми не відмовляємо. Є й інші, які питають: а чого не зробили. А ви звертались? Я ж не можу знати всі ваші потреби. Тому зараз практикую зустрічі в громадах, обговорюємо проблеми села і в міру можливого намагаємось вирішувати їх. Мені дуже подобаються ті люди, які не сидять на місці, котрі постійно прагнуть змін, приходять з ініціативою.
– Чи залучаєте ви до роботи місцевих мешканців?
– Я був би дуже щасливим, коли б у тих населених пунктах, де ми обробляємо землю, були фахівці, які працювали б із сучасною технікою, розумілись в технології обробітку землі. Але, на жаль, таких фахівців дуже важко знайти. Навчальні заклади і надалі продовжують навчати людей працювати на МТЗ. Але час не стоїть на місці. Має бути розвиток. Цей процес є незворотнім. Зараз ми працюємо на тракторах в 520 кінських сил. Якщо раніше нам потрібно було п‘ять механізаторів, то сьогодні цю роботу зробить один. Це має бути кваліфікований працівник, який має відповідну освіту. На сьогоднішній час знайти висококваліфікованого спеціаліста дуже складно.
Зараз думаю про те, щоб у нас на території був гуртожиток для працівників, бо з місцевих ми фахівців не зможемо набрати.
– Нещодавно у селі Митулин громада висловилась за розірвання договорів оренди із агрофірмою «Дзвони». Як ви це бачите?
– Однозначно, що громаду хтось «повів». Сподіваюсь на  здоровий глузд селян. Люди укладали договори на різний термін. Договір має виконуватись. Звісно, що по закінченні терміну вони мають право обирати того, хто оброблятиме їхню землю. Наразі немає можливості в односторонньому порядку розривати договори. Зараз такі дії «поводирів» трохи нагадують рейдерські захоплення. Нормальним є, коли після закінчення терміну договору оренди, власник паю вирішує, хто оброблятиме землю. Якщо це буде хтось інший, якщо ця людина надасть кращі умови оренди, то нема питань, хай працює. Бажання громади – закон. Але в той же час договір повинен виконуватись.
– Яким бачите майбутнє агросектору в Україні?
– Дуже боляче, коли українці виїжджають за кордон. Це дуже сумно. Проте є позитивні тенденції. Якщо кілька років тому нормальною вважалась зарплата механізатора на рівні 200-300 доларів, то сьогодні вони отримують трохи більше тисячі. З кожним роком приходить розуміння того, наскільки є цінним фаховий працівник, як важливо його втримати в Україні. Мрію, щоб у майбутньому в українців на столі завжди був хліб та до хліба, панували любов та злагода у родинах, душа співала, українські землі завжди колосилися щедрими врожаями, а українське село процвітало та багатіло.

Розмовляла
Леся ГОРГОТА

На фото: Зіновій Максимишин
з доньками Марією та Наталею
Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Коментувати (0)