ТАЄМНИЦІ ЗОЛОЧІВСЬКИХ ВАЛІВ

У попередньому номері часопису ми розповідали, що на давніх валах у Золочеві на замовлення Золочівської міської ради Науково-дослідним центром «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України фахівці Юрій Лукомський та Володимир Бевз по частинках досліджують територію.
Про те, що за кілька днів розкопок вдалось знайти розповідає Юрій ЛУКОМСЬКИЙ, науковий співробітник інституту українознавства ім. Івана Крип‘якевича Національної Академії наук України, котрий співпрацює з рятівною археологічною службою Інституту археології Національної Академії наук України.
– Ми працюємо тут, бо хочемо посприяти розробці концепції благоустрою цієї території міста Золочева, західного його краю, середмістя. Воно колись було оточене оборонними укріпленнями, як кожне історичне місто у нас в Україні. І це одне з найцікавіших міст, вже регулярних, локаційних. Ми дуже мало знаємо про його початки, і тому археологія повинна дати якийсь імпульс нам для подальших робіт, подальшого благоустрою цієї цікавої території. Ми знаходимось біля церкви Святого Миколая, яка вперше згадується ще в XVI столітті. Вже точно знаємо, що в мурованому варіанті вона була споруджена на початку XVII століття, але перед нею існувала ще дерев‘яна церква. Тут є найкраще місце з точки зору теперішніх комунікацій, яке придатне для таких, я б сказав, розвідкових археологічних досліджень. І тому ми заклали тут біля церкви Святого Миколая таку розвідкову траншею шириною 1,5 метри і довжиною 20 метрів. Вона закладена впоперек колишніх міських фортифікацій. Про ці фортифікації ми знаємо зовсім небагато. Ми навіть не знаємо чи були мурованими ці стіни навколо міста, чи вони були дерев‘яно-земляними. І тому дуже хочеться дізнатися саме про ці об‘єкти. Ну очевидно це були вже фортифікації XVI–XVII століття. Ми знаємо, що в ті часи робилися оборонні лінії з ровів і валів. На валах, як правило, стояли ще якість мури або дерев‘яні конструкції у вигляді стін. Ми хочемо віднайти рештки від перебігу цієї фортифікаційної системи міста. Про це нам дуже мало відомо взагалі по території всієї України. Чому так сталось? Тому, що археологія як наука обмежувалась часом до XIII століття, все решта Пізнє Середньовіччя вважалось нецікавим для археології. Це було в радянський період. А зараз археологія розширила свої межі до Пізнього Середньовіччя, до Нових часів, і навіть до сьогодення, щоб не втратити якихось важливих реліктів, які можуть існувати тут під землею. Для того необхідно перед проведенням благоустрою і розробками впорядкування архітектурних ансамблів у історичних містах України починати з археологічних досліджень. Вони можуть вказати нам відколи на цьому місті почали формуватись поселення, відколи тут почалося будівництво тих фортифікацій і як воно виглядало.
Ну а наші результати поки що дуже скромні. Бо ця церква, яка тут була побудована у XVI столітті, вона вже осіла на цих фортифікаціях зверху. Тобто вали мабуть були злегка розсунуті і тут було засновано церкву, першу дерев‘яну, яка проіснувала до початку XVII століття, пізніше була побудована мурована.
Далі, коли ми почали розкопки у цій траншеї, то буквально під дерновим шаром у нас з‘явилися кістяки, людські захоронення, які легко пояснюються, тому що коло кожної церкви тривалий час існував цвинтар. Цей цвинтар тут формувався у XVII–XVIIІ століттях, допоки за приписом Франца Йосифа уже було заборонено при міських церквах формувати цвинтарі, тобто хоронити людей. Відповідно маємо двісті-триста років формування на цій території цвинтаря. Для того, щоб знайти нам і переконатися чи залишилося щось від міських фортифікацій, ми у цій вузькій смузі, яку ми опрацьовуємо, ці кістяки  зачищаємо, фіксуємо, розбираємо, передамо для антропологічних досліджень, щоб антропологія нам теж розширила уявлення про міських жителів. А це були поховані переважно парафіяни цього храму, щоб ми могли більше про них сказати: чим вони займалися, що вони їли,  через що вони помирали, будемо знати традиції їх поховань, як вони були покладені в якій системі. Це теж дуже цікава тема. Щоб дійти до фундаментів, основ чи слідів оборонних укріплень, а це і є наша задача, нам треба пройти до материка оцю траншею. Зараз ми заглибились тільки на 50 сантиметрів. В межах цієї траншеї ще з’явилася якась споруда.
Не дуже капітальна, та все ж з фундаментом шириною 50 сантиметрів. Ця споруда була прибудована колись до церкви.Ніхто не знає, що то могла бути за споруда. Тому ми з‘ясуємо напевно більш детально, що це за споруда: якийсь такий приділ до церкви, можливо, господарського характеру, а можливо, прибудова тимчасова, а, можливо, що якийсь поховальний склеп на цьому ж цвинтарі. Наразі ми ще не можемо дати відповіді на це питання, якраз в процесі зачистки стін цієї споруди. Ну а поховання тут дуже в аскетичний спосіб покладені, без жодного супровідного інвентаря. Тому такими рухомими артефактами ми поки що похвалитися не можемо. Поки що у нас буквально є може з десяток керамічних посудин, кілька металевих знахідок у вигляді цвяхів, скобочок, які вже мабуть пізнього часу. Тобто я б сказав, треба копати глибше, і можливо уже в кінцевій фазі можна дізнатися більше про ці наші результати. А взагалі, один з найважливіших результатів наших робіт є те, що ми бачимо, що внаслідок кількаразового спланування території на цьому місці, цього церквища (бо тут кажуть, що і в радянський період трохи нівелювали, підчищали поверхню біля церкви, тобто зрізали), виявилось так, що під кількадесятисантиметровим шаром дерну вже залягають поховання. Тобто вони внаслідок спланування терену піднялися під рівень поверхні. І дуже важливо тепер, якщо брати до уваги благоустрій цієї території, біля прицерковного цвинтаря біля церкви, що тут треба дуже обережно поступати з різними земляними роботами, обов‘язково мусить бути присутній археолог, який би міг дати раду з тими похованнями у такий цивілізований спосіб. Очевидно, що ці всі кісткові матеріали, які ми добуваєм, будуть ще опрацьовані антропологічно і в кінцевому результаті будуть перезахоронені на цьому ж місці. Їх нема потреби перезахоронювати на якихось цвинтарях, вони не несуть якоїсь загрози епідемічної чи якоїсь іншої загрози в розумінні якихось заражень. Вони просто будуть тут же перезахоронені, бо це є прихожани тої ж самої Миколаївської церкви. Такі речі практикуються. Це часто трапляється в дослідженнях, які відбуваються при церквах, бо я в се своє життя копаю власне архітектурні будівлі, і дуже часто приходилось мені, і в Галичі, і в інших містах, і у Львові розкопувати такі поховання. У нас є своя метода, розроблена на такий тип знахідок, і ми так поступаємо, так поступають  і у Європі. Ті кістки перезахоронюють у тій же ж самій траншеї на глибшому місці. Ми поховаємо ці кісткові матеріали в обрядовий спосіб разом зі священиком.
Я вважаю, що це є важливі дослідження для розвитку науки, для розуміння історії Золочева.