Новини Золочівщини
Глина потребує особливого чуття
Gazeta
Поміж Золочівським та Олеським замком – центр чорнодимленої кераміки Гавареччина. У наші дні в селі залишилося лише 5 майстрів.
Поміж неприступними Золочівським та Олеським замком, посеред густого лісу заховалося унікальне село з 400-літньою історією – Гавареччина.
Село належить до тих небагатьох населених пунктів, де споконвіку, від покоління до покоління, дбайливо, як найбільшу святиню передавали таємниці одвічного ремесла, де гончарний круг був невід’ємним атрибутом хатнього інтер’єру, а отвір гончарної печі темнів на кожному селянському обійсті.
До початку 90-х років автомобільного сполучення з ним практично не існувало. Зараз ситуація не набагато краща. Автобус їде лише декілька разів на тиждень. Зате тих, хто подолає декілька кілометрів бездоріжжя, чекає головний осередок чорнодимленої кераміки в Україні.
У ХІХ столітті тут працювало більше сотні гончарів. З приходом радянської влади промисел почав швидко занепадати. Зараз залишилося лише 5 майстрів, та й самих мешканців заледве назбирається трохи більше півсотні.
До майстерні Івана Лукавського завітали не самі. У цей день зацікавленість народним промислом виявила дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Бельгії Енн Якобс.
Майстер радо прочинив двері майстерні, за якими таїлось диво… В ряд виструнчились глечики, макітри, горнятка, кухлики, глечики-близнятка… Після частування гостей молоком із «еко-глечика» Іван ділиться таємницями:
– Наш посуд є екологічно-чистим. Глину добуваємо у наших лісах… Наші предки використовували такий посуд у повсякденному житті, готували їжу, зберігали продукти харчування, у глечиках-близнятках зручно було носити полуденок в поле. А щоб молоко довше не скисало, його охолоджували, кинувши у глечик жабу-холодушку.
Крутиться гончарний круг… Іван вмочує руки в воду, бере шматок глини і кидає його на гончарний круг. Починає швидко крутити ногою круг і одночасно руками втискати середину шматка глини. За хвилину обома руками обтирає та вирівнює боки виробу, ще хвилина – звичайною тонкою палицею наносить візерунок, додає кілька штрихів і ваза готова.
– Глина потребує надзвичайного чуття, – продовжує майстер. – Тоді виріб вийде витонченим і гарним. Візерунків не придумую. Малюю так, як колись мене вчили, тобто такі, які передавались майстрами з покоління в покоління… У них є щось магічне, щось таке, що дарує спокій, захист… Обпалюю теж, як і в давнину, в печі, без доступу повітря. Вироби випалюються не більше 12 годин при температурі 1000 градусів. Головне, щоб не було доступу повітря, інакше не буде відомого смолянистого кольору. В селі кожен майстер має свою саморобну піч. Вона викладена камінням та накрита дашком.
Пані Енн Якобс під враженнями від майстер-класу і собі придбала кілька виробів, серед яких і згадувані вже глечики-близнята.
– Буду носити в них обіди чоловікові на роботу, – пожартувала, чи то всерйоз промовила дружина Посла.
Бажаєте автентичного майстер-класу, вирушайте на Гавареччину. А як не вдасться, то принаймні поповніть свою колекцію горнятком з чорнодимленої кераміки. Кажуть, страви, приготовані в керамічному посуді, смакують особливо смачно.
Поміж неприступними Золочівським та Олеським замком, посеред густого лісу заховалося унікальне село з 400-літньою історією – Гавареччина.
Село належить до тих небагатьох населених пунктів, де споконвіку, від покоління до покоління, дбайливо, як найбільшу святиню передавали таємниці одвічного ремесла, де гончарний круг був невід’ємним атрибутом хатнього інтер’єру, а отвір гончарної печі темнів на кожному селянському обійсті.
До початку 90-х років автомобільного сполучення з ним практично не існувало. Зараз ситуація не набагато краща. Автобус їде лише декілька разів на тиждень. Зате тих, хто подолає декілька кілометрів бездоріжжя, чекає головний осередок чорнодимленої кераміки в Україні.
У ХІХ столітті тут працювало більше сотні гончарів. З приходом радянської влади промисел почав швидко занепадати. Зараз залишилося лише 5 майстрів, та й самих мешканців заледве назбирається трохи більше півсотні.
До майстерні Івана Лукавського завітали не самі. У цей день зацікавленість народним промислом виявила дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Бельгії Енн Якобс.
Майстер радо прочинив двері майстерні, за якими таїлось диво… В ряд виструнчились глечики, макітри, горнятка, кухлики, глечики-близнятка… Після частування гостей молоком із «еко-глечика» Іван ділиться таємницями:
– Наш посуд є екологічно-чистим. Глину добуваємо у наших лісах… Наші предки використовували такий посуд у повсякденному житті, готували їжу, зберігали продукти харчування, у глечиках-близнятках зручно було носити полуденок в поле. А щоб молоко довше не скисало, його охолоджували, кинувши у глечик жабу-холодушку.
Крутиться гончарний круг… Іван вмочує руки в воду, бере шматок глини і кидає його на гончарний круг. Починає швидко крутити ногою круг і одночасно руками втискати середину шматка глини. За хвилину обома руками обтирає та вирівнює боки виробу, ще хвилина – звичайною тонкою палицею наносить візерунок, додає кілька штрихів і ваза готова.
– Глина потребує надзвичайного чуття, – продовжує майстер. – Тоді виріб вийде витонченим і гарним. Візерунків не придумую. Малюю так, як колись мене вчили, тобто такі, які передавались майстрами з покоління в покоління… У них є щось магічне, щось таке, що дарує спокій, захист… Обпалюю теж, як і в давнину, в печі, без доступу повітря. Вироби випалюються не більше 12 годин при температурі 1000 градусів. Головне, щоб не було доступу повітря, інакше не буде відомого смолянистого кольору. В селі кожен майстер має свою саморобну піч. Вона викладена камінням та накрита дашком.
Пані Енн Якобс під враженнями від майстер-класу і собі придбала кілька виробів, серед яких і згадувані вже глечики-близнята.
– Буду носити в них обіди чоловікові на роботу, – пожартувала, чи то всерйоз промовила дружина Посла.
Бажаєте автентичного майстер-класу, вирушайте на Гавареччину. А як не вдасться, то принаймні поповніть свою колекцію горнятком з чорнодимленої кераміки. Кажуть, страви, приготовані в керамічному посуді, смакують особливо смачно.
Леся ГОРГОТА
Фото автора
Фото автора
