А дива таки трапляються...
Грудень
не шкодував нічого. Сніги мели, мов навіжені, усе довкола вкрилось мерзлотою.
Здавалось, що саме життя зупинилось. А для Марійки й поготів. Малий Андрійко
вже третій день у лихоманці і ніякі ліки не допомагали. Два тижні ніякої
звістки від чоловіка.
Втерши
потайки від сина сльозу, Марійка пішла готувати чай для нього. «Свято
наближається…» – лунало із приймача, а далі: «За час АТО загинуло 917
військових ЗСУ», «На Донбасі зафіксували
близько 300 випадків обстрілів житлових кварталів», «Українських військових за
добу обстріляли дев'ять разів». Марійка так і
завмерла на місці. «А що, як і Тарас там? А що, коли із ним трапилось
щось жахливе? Недарма ж уже дві ночі сняться сни незрозумілі…» Думки, одна
тривожніша за іншу, снували у голові.
–
Мамо! – покликав з кімнати Андрійко. – А татко скоро приїде? Він снився мені…
–
Скоро, синку, скоро. У нас все буде гаразд, – заспокоює сина, а самій жаль
стискає груди і слова промовити не дає…
До
вечора температура в Андрійка піднялась знову, а звістки від чоловіка так і не
було.
Раптом
у двері хтось подзвонив. Миттю кинулась до дверей, а там – дідусь. «Вигляд у
нього акуратний, – відмітила подумки Марія. – На жебрака не схожий».
–
Можна погрітись, пробачте, мені дуже незручно, але голод замучив. Я не прошу
грошей. Дайте лише кусень хліба і чаю.
–
Проходьте! – промовила жінка. Поставила перед гостем усе, що мала, а сама далі
витає думками довкола чоловіка, сина…
–
У тебе, дочко, тривожно на серці. Не переживай, все налагодиться і Андрійко
здоровий буде.
«Звідки
він знає?» – здивувалась жінка. Старенький чемно подякував господині і ще раз
заспокоїв її, мовляв, усе буде добре.
«Чого
життя таке жорстоке? Чому усе так складно?» – думала Марійка.
–
Мамо! Мені снився Святий Миколай!.. І татко…
Кинулась
до сина – температура пройшла, і горло здорове!.. «Боже! Сьогодні ж переддень
свята Миколая! Як я так забула? Що ж Андрійкові подарую? Зранку піду щось
куплю».
До
ранку хуртовина стихла. Ранішнє сонечко посилало промені на сніг, а він, немов
мережаний, виблискував різнобарв’ям.
Дзвінок
у двері. «Хто так рано? Кому це в свято не спиться?» – спитала себе Марія, а
коли відчинила двері,.. на порозі стояв Тарас з маленьким плюшевим ведмедиком з
синьо-жовтою стрічкою на шиї…
–
Із днем Святого Миколая! – посміхаючись, промовив він.
