Віримо, що все буде добре
На
війну пішли тисячі добровольців,
залишивши сім’ї, роботу та звичний побут. Зараз вони ведуть жорстокі бої
на Сході країни. Їх дістають кулі і снаряди терористів. Вони втрачають бойових
побратимів. Ці люди пішли на війну, бо їх спонукає любов. Любов до рідних, до
України… А тим часом їх чекають удома… Як живуть сім’ї тих, чиї найдорожчі
захищають нас від ворога?
Минулого
вівторка з ініціативи голови Золочівського осередку «Об’єднання Самопоміч»,
депутата міської ради Вікторії Шумакової
міський голова міста Золочів Ігор Гриньків, заступник міського голови
Богдан Рибаха провідали родину Юрія Погончука, котрий був призваний до
проходження військової служби ще у травні, а зараз перебуває безпосередньо у
зоні АТО.
–
Часом здається, що земля втікає з-під ніг, і ти залишається наодинці із цілим
світом, – розповідає дружина військовослужбовця Наталія. – Невідомість дуже
лякає, але в грудях жевріє надія, що все буде добре.
У
сім’ї зростає дві донечки – восьмирічна Іринка, яка у всьому намагається бути
схожою на татка, та чотирирічна Христинка. Батьки Наталії нещодавно померли, а
батьки Юрія проживають у Богутині, то ж і підтримки жінка немає звідки
очікувати. З моменту, відколи Юрія призвали, він отримав лише 700 гривень. Якби
не сестра Наталі, яка перебуває за кордоном, то й не знають, як би жили.
–
Юра завжди дбав про нас, – розповідає жінка. – Був єдиним нашим опікуном та
підтримкою. Мабуть, саме тому зараз так важко без нього. Працював у міліції,
дільничним інспектором, потім у ТзОВ «Агрокультура» – охоронцем. Вміє
поводитись із зброєю, проходив відповідну підготовку. Напевне, саме професійна
підготовка і стала причиною того, що його призвали… Спочатку проходив бойову
підготовку у Яворові, зараз перебуває безпосередньо у зоні АТО. Дзвонить
кожного дня, бо розуміє, що хвилюємось. Проте говорить мало, майже нічого не
розповідає. «А хто, як не ми? – каже, – Якби ти знала, як знущаються терористи
з населення, як поводяться із жінками. Не можна допустити, щоб це дійшло і до
нас». Завжди наголошує на тому, що бойовий дух у наших солдатів досить високий,
аби виграти цю війну. Я вірю, що нічого лихого не станеться з моїм чоловіком.
Інакше бути не може. Крім нього у нас немає більш нікого. У голові крутиться
одна думка: хоч би все це страхіття швидше закінчилося... Я постійно прошу:
«Боже, врятуй нашу країну і наших воїнів!».
Міський
голова Ігор Гриньків вручив дівчаткам ноутбук, який йому подарували наші
побратими із міста Шьонінгена (Німеччина), висловив підтримку та запевнив у
сприянні. Одразу ж постало питання, яке потребує вирішення, – влаштування
Христинки у дитячий садок, що дало б можливість Наталії зайнятись пошуками
роботи. Ігор Михайлович запевнив у тому, що міська рада прийме рішення, згідно
з яким усі дітки, батьки яких перебувають у зоні АТО будуть влаштовані у дитячі
установи позачергово. «Ми маємо розуміти, що батьки тих дітей захищають нашу
державу, ризикують власним життям і здоров’ям. А родини їхні залишлись без
опіки. Окрім нас, місцевої влади, вони не мають на кого надіятись. Отож,
підтримка і сприяння членам сімей воїнів АТО, їх соціальний захист мають стати
для нас першочерговими», – зазначив міський голова.
Іринка
уже доросла, вона розуміє, що татко поїхав воювати за неї, за маму та
сестричку. А от сестричка не може збагнути, чому ж його так довго немає.
Розповіла
молода дружина і про захоплення чоловіка – рибалку, полювання. Про те, як
сильно любить автомобілі, техніку. А ще є у Юрія, як і в кожного чоловіка,
мрія. Він мріє, щоб дружина народила сина, якому зможе передати любов до
родини, до рідного краю, з яким разом ходитимуть на рибалку і зремонтують ще не
одну машину.
Ми щиро віримо, що скоро зустрічатимемо Юрія Погончука у Золочеві і мрія його неодмінно збудеться.
