Новини Золочівщини
23:41, 11 квітня 2014
1027
0

Лоза б'є...

Лоза б'є...
Admin
Фото: НУС

Весняне сонечко тихо опускається за горизонт. Лиш вечорові промені не хочуть прощатись. Мимоволі повертаюсь у минуле. На стежині дитинства, припорошеній забуттям, зеленіють галузки дитячого щастя.. Біле крило спогаду торкає їх.  І раптом усе навколо вкривається пишним диво-цвітом, що оживає єдиним словом   Великдень.

Ось дитинство прийшло до сповіді, б‘є поклони і молиться. У вечірньому промені воскресає Вербна неділя. Святкова літургія, а потім: «Лоза б‘є, не я б‘ю…»

… Святково одягнений тато, своєю усмішкою і широкими плечима ніби розтискує вузькі хатні одвірки.

– Ану, мамо, віддайте мені того шибеника. Людські діти в церкві лозу святять, а він з бузьками по болоті  ходить. Щоб тебе ті бузьки не вкрали, а ми з тебе толк мали, – звертається вже тато до мого молодшого брата.

Міцна татова рука таки виводить непоштивого сина з-за бабциної спини, і трійця вербових прутиків хрестить його по ногах: «Не я б‘ю, лоза б‘є, не заб‘є. За тиждень – Великдень!» а далі сипляться перли того святкового дня.

Хрещу тебе , сину,   лозою,

Аби не знався з бідою.

Б‘ю тебе, хлопче,

Лозовим цвітом,

Абись тримався хати

І не блудив світом,

Хрещу тя, ледащо,

Великоднім зіллям,

Щоби нас потішив

Колись весіллям.

З останніми словами татова постать якось дивно змінюється, стає ніби меншою. Лоза ще раз благословить братові рамена. І тепер вже мама тихо мовить:

– Хрещу тебе лозою на Великодні свята, щоб мав пошану мами й тата.

…Великодня перлина на стежині дитинства спалахнула сяйвом. Одним помахом білого крила спомину я повертаюсь назад. Сонечко вже зовсім заховалось. На небі появляються перші зорі. І я знову поринаю тепер уже у світ сподівань. Завтра знову Вербна неділя. І все буде знову, як з року в рік. А там – Великдень. А там?..

 

Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Коментувати (0)
Інформація
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.