Коли життя треба починати заново...
Серед
усієї безлічі економічних, політичних, військових проблем, які змушена
розв'язувати Україна, особливе місце посідають проблеми тих людей, які не з
власної волі змушені були залишити свої домівки, часто зруйновані й розорені,
залишити таку-сяку роботу, що забезпечує нехай мінімальний, але стабільний
рівень життя, і виїхати в нікуди. Так чи інакше, треба вирішувати проблеми
житла, працевлаштування, садка або школи для дітей, лікування для хворих і
старих. І найголовніше – більшість не має уявлення про своє майбутнє.
Днями
у редакцію нашого часопису завітала Ольга Миколаївна Василевська, яка трохи
більш, ніж півроку тому проживала з дочкою, яка потребує постійної опіки, у
місті Луганськ. Жила звичайним, розміреним, спокійним життям, хай і не легким,
проте мирним життям. Так було до тих пір, поки у їхню домівку не постукала
війна. Зараз Ольга Миколаївна з дочкою та близькою родичкою Ларисою Павлівною
Гурою проживають у с. Білий Камінь в Золочівському центрі соціальної
реабілітації дітей-інвалідів.
Жінка
звернулась до нашого часопису із проханням подякувати соціальним фахівцям, які
працюють на базі ЗРЦСССДМ, та всім працівникам
реабілітаційного центру за чуйне ставлення, допомогу та підтримку. «Від
щирого серця висловлюємо подяку і низький уклін усім працівникам, а особливо
Людмилі Голик та Наталії Сушанській за своєчасну допомогу і людяність. Адже
наші проблеми, матеріальні і побутові, вони сприймають, як свої особисті,» –
йдеться у листі-подяці. А далі Ольга Миколаївна зворушено розповіла про страх
перед невідомістю, який вони переживали, збираючись переїжджати, про біль
розлуки із знайомими та близькими, про жахіття і розруху, які принесла війна у
їхнє місто. І про те, як важко тікати із рідного дому, коли у тебе на руках
доросла дитина-інвалід І групи (А). Саме завдяки небайдужості та підтримці
працівників Білокамінського реабілітаційного центру у їхніх серцях появилась
віра в людей. Тут їх забезпечили інвалідним візком та речами першої
необхідності. А довідавшись, що дочка Ольги Миколаївни має щодня приймати
дорогі, але життєво необхідні препарати, звернулись до ТзОВ «Агрокультура» за
допомогою у придбанні цих препаратів.
–
Вони за цей час стали для нас справді рідними, бо тільки рідні так можуть
піклуватись, – говорить жінка. – А нещодавно довідались, що фахівці із
соціальної роботи з грудня уже не працюватимуть через скорочення, бо бракує
коштів. Ця звістка є дуже болючою для багатьох, для нас особливо. За їхніми
справами стоять сотні, тисячі людських доль. Якщо у державі бракує коштів, то
може варто їх шукати в іншому місці. Якщо не руйнувати ці справи і ту поміч,
яка справді потрібна. Це люди, які справді на своєму місці, які мають у серці
те, що не вмирає, – дух Майдану. Саме ці професії потрібні у нашій державі
зараз як ніколи. Бо якщо сотні тисяч людей відчуватимуть руку підтримки, то і
віра у державу, могутню і сильну, буде у їхніх серцях непохитною.
