"БУДУ ЩАСЛИВОЮ, КОЛИ ХОЧ ОДИН ІЗ МОЇХ УЧНІВ СТАНЕ ХУДОЖНИКОМ"
«Для людини з талантом і любов'ю до праці не існує перешкод.» (Людвіг Ван Бетховен). Направду, мати талант і не працювати – коефіцієнт корисної дії від таланту буде мінімальним. Ми познайомились із талановитою молодою художницею Емілією Вишньовською, вчителем образотворчого мистецтва Вороняцької ЗОШ І-ІІІ ст., яка мешкає у мальовничому селі Вороняки.
– Еміліє, розкажіть про себе.
– Народилась 23 травня 1989 року в селі Вороняки. Вчилась у Вороняцькій школі, а в 10 і 11 класах – у ЗОШ № 3 міста Золочева. Малювати любила з дитинства. Часто згадую слова вчителя малювання Галини Ярославівни: «Міля, ти повинна бути художником». Вчилась сама, мені було цікаво змішувати кольори. Мама часто згадує, як я маленькою розмальовувала в хаті усі двері, а коли вони зробили мені зауваження, почала малювати під килимом, щоб ніхто не бачив. У школі брала участь у багатьох конкурсах. Школяркою мене називали «живий олівець». Батьки дуже хотіли, щоб я була музикантом. Сім років ходила в музичну школу, співала, і зараз співаю у хорі. Всі мої однокласники в одинадцятому класі уже знали куди поступатимуть, а я вагалась. Вчителька з музики підказала, що в Тернопільському педагогічному університеті ім. І. Гнатюка відкрили художній факультет. Поїхала туди і поступила. Вчитись було непросто. Адже я й підготовки не мала, взагалі уявлення не мала, що таке графіка – уроки малювання у школі не давали таких знань. У нас була дуже сильна група, дуже хороші викладачі. У 2011 році закінчила Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка за спеціальністю художника образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, вчителя образотворчого мистецтва.
Зараз сама вчу дітей малювати, у цьому році почала вести гурток з малювання «Чарівний пензлик». Наша нова Вороняцька школа інклюзивна, поряд вчаться і хворі дітки. У першому класі є хлопчик з діагнозом «аутизм», надзвичайно талановита і хороша дитина. Мені дуже подобаються нові дошки та тонка крейда, на яких гарно виходять педагогічні малюнки. На гурток малювання ходить аж 18 учнів. Намагаюсь не ламати фантазію першокласників, вони малюють, а я за ними спостерігаю, розповідаю їм, як розміщувати предмети. Діти задоволені, і я цьому рада. Коли вчилась в університеті зовсім не думала, що буду навчати дітей. Хотіла робити ілюстрації до книжок. Дуже переживала, коли вперше прийшла на урок. Мені дали 5, 6, 7 класи. Дуже хвилювалась. Тут важко змусити малювати. Треба, щоб у дітей було бажання творити.
– Які види образотворчого мистецтва вам найбільше до вподоби?
– Люблю живопис. Працюю з олійними та акриловими фарбами. Люблю писати портрети, хоч це достатньо складно, бо навіть один міліметр може зробити портрет не подібним. Зараз закінчую малювати два золочівські храми: дерев‘яну церкву М. Чарнецького, а також церкву Воскресіння Господнього. Також захоплююсь гобеленами. Навіть моєю дипломною роботою був гобелен «Весняні квіти», розміром 127 х 109 см. Цю роботу плела близько півроку з тонких ниток на станку, який зробив мені батько.
– І як роботу оцінили викладачі?
– Дуже критично ставлюсь до своїх робіт. З приводу дипломної роботи дуже переживала, оскільки її оцінювали професори з Львівської академії. «Це одна з бездоганних робіт!» – прозвучала характеристика одного з професорів з приводу моїх «Весняних квітів». Я розплакалась. Ця робота залишилась в університеті. Закінчила університет з відзнакою. Хотіла б зараз більше часу присвячувати творчості, та багато часу займає робота. Один з наших викладачів казав, що талант це один відсоток, усі інші 99 – це кропітка праця. Повністю із ним згідна. Важливо займатись улюбленою справою і викладатись на сто відсотків, бо тільки тоді матимеш результат. Якби кожен на своєму місці робив сто відсотків від себе залежне, ми б зробили великий крок уперед.
– Знаю, що ви пишете ікони...
– Так, маю кілька робіт. Мене попросили написати Святу Агнесу в українському стилі. Знайшла матеріал, як зображують її в іконописі з овечкою, з пальмовою гілкою. Для того, щоб розпочати писати, завжди роблю кілька ескізів, вибираю, який мені найбільше до вподоби. Моя ікона Святої Агнеси не подібна на інші, її не знайдете ні в Інтернеті, ніде. Іконопис має певний стиль (зокрема, риси видовжені, пальці довгі), якого необхідно дотримуватись.
– Малювання у школі вчать не завжди люди, які мають відповідну освіту і вміють малювати. Виходить, що не дають дітям відповідних навиків, а потім оцінюють роботи батьків. Як ставитесь до цього?
– Коли приходжу на урок, і даю завдання дітям, обов‘язково приношу кілька репродукцій інших художників на задану тему. Розглядаю з учнями, що зображено на передньому плані, як художник це вирішив. Діти починають розуміти, що це зроблено, наприклад, за допомогою теплих кольорів, а на задньому плані – холодні. Особливо для мене важливо, щоб діти розпочали на уроці свої малюнки. Тоді бачу хто і як малює, а вдома закінчують. Буває, що батьки допомагають, але я це не заохочую. Для мене кожен дитячий малюнок є гарним. Не всі будуть художниками, це також розумію. Але завжди дуже ретельно готуюсь до уроків. Буду щасливою, коли хоч один із моїх учнів стане художником.
Розмовляла
Ірина ДОМАРЕЦЬКА
