Вони творять майбутнє української музики

Час і справді найкращий лікар. Ось він, очевидно, і оздоровлює нашу юнь, котра вже відмовляється слухати спів під фанеру з відвертим не потраплянням у текст. Молодь слухає музику  талановиту справжню, живу.  А ви чули пісню "Човен" (слова Івана Франка) у виконанні гурту «Один в каное». Така пісня справді вражає. Це живий звук. Їхній девіз – сила в простоті. Акустичний гурт «Один в Каное» було сформовано у Львовi 2010 у році. З того часу музиканти не просто вірять у майбутнє української музики, вони його творять самі.

Нещодавно познайомилась із вокалісткою гурту «Один в каное», чарівною Іриною Швайдак.

– Ірино, Ви народились у Золочеві, вчились тут? Розкажіть про себе, про школу, вчителів, про своїх батьків.

– Так, я народилась і виросла в Золочеві. Можна сказати, що мої шкільні роки пройшли доволі безтурботно: друзі-однокласники, спільні теми, улюблені та ненависні предмети – все, як у всіх. Після закінчення школи я, як типова відмінниця з золотою медаллю в шухляді і забитою здебільшого абсолютно непотрібними знаннями головою, вступила в університет. Там почала міркувати над багатьма речами, над якими ніколи не замислювалася. Але то вже інша історія, не пов’язана з Золочевом.

Вчителі, пам’ятаю, були різні: одні любили нас, незалежно від того, знаємо ми їхній предмет, чи ні. Інші часто ранили нас своєю вибірковістю, можливо, й самі того не усвідомлюючи. Діти дуже тонко відчувають це.

Про своїх батьків я можу сказати, що вони завжди любили мене і продовжують любити так, як тільки можуть і вміють.

– Ви співаєте завжди наживо. Хто навчив Вас так любити музику?

– Моє знайомство з музикою почалось ще в ранньому дитинстві, коли ми з мамою разом співали пісні. То була приємна розвага. Я завжди любила співати, але мені ніхто ніколи не казав про те, що слід якось серйозніше на цьому зосередитись. Такі думки спали мені вже на курсі третьому університету.

– Історія гурту починалася з музичного експерименту. Розкажіть детальніше.

– Ми зібралися з ініціативи одного чоловіка, який цікавився музикою і вирішив посприяти тому, щоб кілька молодих людей (не професіоналів,  а радше любителів музики) спробували робити щось спільне.

То був гарний час, новий досвід: ми експериментували, шукали нове звучання. В кінці «експерименту» утворилося два окремі колективи, в тому числі й «Один в каное».

– Хто придумав назву гурту «Один в каное»?

– Її ніхто не придумував, це переклад індіанського імені. Я випадково натрапила на нього в Інтернеті, воно було серед переліку інших індіанських імен. На одній з репетицій ми зрозуміли, що «Один в каное» – це не просто ім’я, але й ціла філософія, співзвучна з нашою музикою.

– Розкажіть, чим кожен з учасників групи займається в повсякденному житті?

– Попри музичну діяльність працюємо за своїми університетськими професіями: ми з Оленкою (барабанщицею) викладаємо в навчально-реабілітаційному центрі для неповносправних осіб, що знаходиться у Львові. Устим (гітарист) працює програмістом.

Та, попри все, для кожного з нас музика є пріоритетною.

– Не займаючись особливо популяризацією своїх пісень, ви вже стали достатньо популярними. Як вважаєте, чому?

– Мені важко судити, достатньо, чи недостатньо ми популярні. Такі речі легше оцінити людям, які знаходяться ззовні, наприклад, нашим слухачам. Ми ж перебуваємо всередині творчого процесу і не завжди можемо об’єктивно оцінювати якісь зовнішні показники.

– Нещодавно Ви записали  пісню «Вокзали» з Сашком Положинським та Alexjazz. Чи плануєте заспівати ще з кимось із українських артистів?

– Наша співпраця сталася спонтанно. Я не є великою прихильницею дуетів: зазвичай тембри у виконавців своєрідні і коли сходяться дві таких «своєрідності», то результат не завжди гармонійний і цілісний. Тому особливих дуетних планів у мене немає, але я завжди відкрита на цікаву співпрацю.

– В яких містах України Ваш гурт побував з концертами? Чи запрошували Вас за кордон?

– Мабуть, перелічувати не буду. Скажу лише, що це, здебільшого, Західна, Північна та Центральна Україна. На жаль, поки що ситуація в країні не дає нам можливості збільшити перелік східних та південних міст. За кордоном з концертами побували в Москві та Празі.

– Серед золочів‘ян є багато Ваших прихильників. Коли завітаєте з концертом у Золочів?

– Зазвичай ми організовуємо наші концерти у великих містах. Такий підхід виправдовує себе, бо тоді на концерти мають змогу прийти не лише місцеві мешканці, але й ті, чиї маленькі міста знаходяться поряд. Тому, гадаю, шістдесят з лишнім кілометрів дороги – не буде великою перешкодою для наших золочівських слухачів.

Розмовляла

Ірина ДОМАРЕЦЬКА