Новини Золочівщини
За Україну загинув Герой Юрій Мадзей
Gazeta
Знову сумна звістка у нашій громаді...
З глибоким сумом повідомляємо, що в бою за Україну, її свободу та Незалежність загинув наш земляк – Герой, старший солдат Юрій Іванович Мадзей.
Юрій народився 5 січня 1979 року у місті Золочів. Навчався у Золочівській школі № 2, у ПТУ № 10, а далі вступив до Львівського національного університету ім. Івана Франка, де навчався на факультеті «Екологія». Створив сім’ю, з дружиною Орисею виховували донечку Софійку. Юрій був завжди усміхненим, дуже добрим, чуйним, турботливим чоловіком і люблячим батьком.
Юрій був Героєм. Він воював з 2016 року, був на багатьох напрямках і всюди зарекомендував себе мужнім та сміливим воїном, патріотом. Він завжди говорив: «Якщо не я, то хто?». З таким гаслом він і жив. Його батьки, покійні Іван та Ярослава, могли лише гордитись тим, якого сина виховали.
Його запам'ятають як вірного побратима на війні, людину, яка, попри важкість бойового завдання, завжди його виконувала.
Юрій обіцяв повернутись. В останній розмові з донькою сказав, що сподівається повернутись на Різдво. А у своєму останньому повідомленні до дружини, сказав, що потрібно ще доробити бойове завдання, і тоді їй передзвонить. Не було жодного дня, щоб він їй не зателефонував або не написав. Але тоді Юрій не повернувся…
Він був старшим водієм самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини А4447, вірним присязі, мужнім захисником, який до останнього подиху виконував свій обов’язок. 28 жовтня, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Торецьке Краматорського району на Донеччині, внаслідок удару ворожого FPV-дрону, Юрій загинув. Загинув, захищаючи кожного з нас. Загинув, щоб ми могли жити.
Сьогодні ми стоїмо тут не просто як громада, а як родина, яка втратила сина, чоловіка, батька, побратима. Ми схиляємо голови перед його подвигом. Ми молимося за його душу, щоб Господь прийняв її у Царстві Небесному, де немає болю, немає війни, лише вічний спокій.
Ми висловлюємо щирі співчуття його дружині Орисі, донечці Софійці, усім рідним і близьким. Нехай Господь дарує сили пережити цей біль.
Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті, у нашій молитві, у нашій боротьбі. І сьогодні ми приймаємо його подвиг як заповіт – бути гідними його жертви, бути єдиними, бути сильними.
Вічна пам’ять і слава Герою Юрію Мадзею.
З глибоким сумом повідомляємо, що в бою за Україну, її свободу та Незалежність загинув наш земляк – Герой, старший солдат Юрій Іванович Мадзей.
Юрій народився 5 січня 1979 року у місті Золочів. Навчався у Золочівській школі № 2, у ПТУ № 10, а далі вступив до Львівського національного університету ім. Івана Франка, де навчався на факультеті «Екологія». Створив сім’ю, з дружиною Орисею виховували донечку Софійку. Юрій був завжди усміхненим, дуже добрим, чуйним, турботливим чоловіком і люблячим батьком.
Юрій був Героєм. Він воював з 2016 року, був на багатьох напрямках і всюди зарекомендував себе мужнім та сміливим воїном, патріотом. Він завжди говорив: «Якщо не я, то хто?». З таким гаслом він і жив. Його батьки, покійні Іван та Ярослава, могли лише гордитись тим, якого сина виховали.
Його запам'ятають як вірного побратима на війні, людину, яка, попри важкість бойового завдання, завжди його виконувала.
Юрій обіцяв повернутись. В останній розмові з донькою сказав, що сподівається повернутись на Різдво. А у своєму останньому повідомленні до дружини, сказав, що потрібно ще доробити бойове завдання, і тоді їй передзвонить. Не було жодного дня, щоб він їй не зателефонував або не написав. Але тоді Юрій не повернувся…
Він був старшим водієм самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини А4447, вірним присязі, мужнім захисником, який до останнього подиху виконував свій обов’язок. 28 жовтня, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Торецьке Краматорського району на Донеччині, внаслідок удару ворожого FPV-дрону, Юрій загинув. Загинув, захищаючи кожного з нас. Загинув, щоб ми могли жити.
Сьогодні ми стоїмо тут не просто як громада, а як родина, яка втратила сина, чоловіка, батька, побратима. Ми схиляємо голови перед його подвигом. Ми молимося за його душу, щоб Господь прийняв її у Царстві Небесному, де немає болю, немає війни, лише вічний спокій.
Ми висловлюємо щирі співчуття його дружині Орисі, донечці Софійці, усім рідним і близьким. Нехай Господь дарує сили пережити цей біль.
Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті, у нашій молитві, у нашій боротьбі. І сьогодні ми приймаємо його подвиг як заповіт – бути гідними його жертви, бути єдиними, бути сильними.
Вічна пам’ять і слава Герою Юрію Мадзею.
