На щиті повертається Захисник Михайло Бурак

Золочівська громада у глибокій скорботі проводить в останню земну дорогу свого земляка, старшого солдата Бурака Михайла Михайловича, який 28 жовтня 2026 року в місті Краматорську Донецької області завершив свій земний шлях.

Михайло Михайлович народився 15 липня 1973 року. Його малою батьківщиною було село Вороняки. Він був сином Михайла та Галини Бурак, виріс у рідному селі, де минали його дитинство, юність і роки життя.
Михайло був людиною праці. Працював на різних роботах, їздив на заробітки, докладав багато зусиль, щоб забезпечити свою сім’ю. Для нього родина завжди була найважливішою. Він був люблячим чоловіком для дружини Оксани, турботливим батьком для донечок Юлії та Наталії. Радів їхнім успіхам, переживав за них, старався зробити все, щоб вони мали гідне життя. Над усе любив свого внука Марка.
А в найважчий для держави час став на її захисст. 9 березня 2023 року Михайло був призваний на військову службу за мобілізацією. Проходив службу у військовій частині А0998 на посаді номера обслуги кулеметного взводу 2-го механізованого батальйону.
Його військова служба проходила на Донеччині, на напрямках, де щодня точилися важкі бої. Авдіївка, Горлівка, Часів Яр, Краматорський напрямок — ці назви стали частиною його військового життя.
В Авдіївці Михайло перебував на позиції два з половиною місяці. Згодом були Горлівка та Часів Яр, де він провів на позиціях ще півтора місяця. Через стан здоров’я Михайло три місяці перебував на лікарняному. Після лікування знову повернувся до служби та був направлений на Краматорський напрямок, де провів рік і два місяці.
За цей час він перебував на одній позиції два місяці та один тиждень. Остання позиція, на якій служив Михайло, тривала шість місяців і три тижні. Вдумаймось, які великі часові проміжки перебування на позиціях. За роки служби він пройшов через непрості випробування, небезпеку, втому та постійне напруження. Але навіть у найважчих обставинах залишався вірним своєму обов’язку.
Побратими знали Михайла як мужнього, сміливого та надійного воїна, на якого завжди можна було покластися. Він не відмовлявся від виконання завдань, не залишав своїх товаришів і завжди був готовий підтримати тих, хто поруч.
Михайло часто говорив: «Якщо не я піду, то хто?» У цих простих словах була вся його життєва позиція. Він розумів, що хтось має захищати рідну землю, і вважав своїм обов’язком бути серед тих, хто це робить.
Він також говорив, що ніколи не залишить своїх побратимів. І ці слова багато говорять про нього як про людину, для якої вірність, відповідальність і взаємна підтримка були важливими не лише на службі, а й у житті.
За свою військову службу Михайло був відзначений медаллю. На жаль, під час несення служби нагорода загубилася, і родині не вдалося її зберегти. Та сама нагорода не може передати всього того, що пережив і зробив Михайло за час військової служби.
У його житті були цінності, які не вимірюються медалями. Це любов до дружини й донечок, турбота про родину, відданість побратимам, чесність і готовність виконувати свій обов’язок. Саме таким його пам’ятатимуть рідні, друзі та ті, з ким він пройшов нелегкий військовий шлях.
Михайло Бурак віддав частину свого життя захисту України. Він залишив рідний дім, звичну роботу, родину, яка чекала на нього, і став на захист своєї держави. Його служба була непростою, але він продовжував виконувати свій обов’язок, залишаючись вірним Україні та своїм побратимам.
Ми висловлюємо щирі співчуття усім рідним, близьким і друзям Михайла. Розділяємо ваш біль і сумуємо разом із вами. Нехай Господь дасть вам сили пережити цю важку втрату, а світлі спогади про Михайла допоможуть зберегти його присутність у вашому житті.
Нехай Господь прийме душу Героя у Свої небесні оселі та дарує вічний спокій. Світла пам’ять і вічна шана старшому солдату Бураку Михайлу Михайловичу.
Герої не вмирають. Слава Україні! Героям слава!