Новини Золочівщини
18:51, 23 жовтня 2020
465
0

"Самопоміч" виправдала довіру громади

Gazeta
Фото: НУС
Завершується останнє скликання Золочівської міської ради. І останнє скликання Золочівської районної ради. Вибори 25 жовтня відкривають нові сторінки в історії Золочівщини – історія новоствореного Золочівського району і Золочівської ОТГ.
Для депутатів партії «Об’єднання «Самопоміч» скликання, що завершується, стало першим. Без перебільшення депутат Золочівської районної ради, голова депутатської фракції «Об’єднання «Самопоміч» у районній раді, редактор газети «Наша українська справа» Леся Горгота стала об’єднавчим чинником для багатьох справ у місті та районі. Досвідчена журналістка, принципова, правдива, вона не проходить повз несправедливості, корупції, махінацій. Саме такі депутати від «Самопомочі» і «Громадянської позиції» гуртувалися довкола, щоб підтримати питання, які були корисними громаді, а чи голосувати проти схем. Не завжди вдавалось перемогти. А досвід здобули величезний.
Тому і питаємо сьогодні Лесю про «Об’єднання «Самопоміч», про діючу районну раду.

– З чого починалась «Самопоміч» у Золочеві?
– У Золочеві Самопоміч розпочиналась із бажання бути причетними до тих перетворень, що відбувались у нашому місті. Нас зібралась жменька людей, які понад усе прагнули позитивних змін на Золочівщині. У нас було розуміння того, що перетворення можливі лише коли підхід до справи є фаховим. Тому ми дуже багато вчились, проводили стратегічні планування і визначали критичні питання, котрі потрібно було вирішувати першочергово і котрі можна справді вирішити, а котрі потрібно вирішувати першочергово, але для того потрібен ресурс не лише фінансовий, а й людський. І ми починали шукати цей ресурс. До нас доєднувались люди і це дуже тішило. Були речі, які ми просто брали і робили. Жителі вулиці Шашкевича пригадують як у 2015 році Таня Бойко (тепер вже депутат міської ради) збирала по вулиці людей для впорядкування майданчика у міському парку. Тоді до праці стали міський голова, працівники міської ради, окремі жителі цього масиву... Нам вдалось це. Ми огородили територію, перекопали те, що заросло травою, завезли пісок... Також пригадаю, що та ж Таня Бойко зініціювала впорядкування водойми на вулиці Січових Стрільців. Це вже потім була участь у конкурсі мікропроєктів і вдалось залучити для впорядкування водойми кошти міського та обласного бюджетів. А тоді це була просто спільна праця багатьох небайдужих людей: скільки клумб перекопали, скільки саджанців посадили!.. Потім було багато ще подібних проєктів: комп’ютерні курси для людей літнього віку, проект «Милосердя змінює світ», «Подаруй місту квіти»... Окремі з них діють і сьогодні. А тоді ми просто ламали людську свідомість, адже багатьом було незрозумілим як можна робити щось для міста отак просто, без особистої вигоди. На одній із сесій стратегічного планування Тарас Куйбіда висловив думку про реставрацію історичної арки на вулиці Шашкевича, 8. Він назвав її «Арка кохання». Він так серйозно до цього підійшов, що ми повірили – це реально зробити. А потім Тарас Куйбіда і Таня Бойко стали депутатами і згадали про цю ідею. Кілька разів подавалися на конкурс місцевих ініціатив, а вже цьогоріч, завдяки участі в обласній програмі, арку реставровано. І таких прикладів є багато.
– У 2015 році виборці довірили вам представляти інтереси громади в органах місцевого самоврядування. З чим стикнулись найперше? Чого не можна допустити в роботі новообраних рад?
– У 2015 році кандидати від «Об’єднання Самопоміч» отримали перемогу на більшості округів у місті та районі. При мажоритарній виборчій системі ми б мали абсолютну більшість у радах: 22 представники у районній раді та 18 – у міській, однак при пропорційній системі підрахунку голосів ми отримали 8 депутатів у Золочівській районній раді та 6 депутатів у Золочівській міській раді. Тоді депутатами стали ті, хто були другими і навіть третіми на округах, окремі села залишились без своїх представників у радах. Однак, при цьому ми мали найбільші фракції, інші партії мали по два-три-чотири представники. Ми були не такими як інші. Ми були без політичного досвіду і хотіли працювати для громади чесно. Такими ж були хіба ще наші колеги з «Громадянської позиції». У міській раді, завдяки мудрим діям міського голови, який зумів сконсолідувати весь депутатський корпус задля роботи для громади, рада запрацювала практично одразу. У районній раді це було не так. Нас боялись і почали об’єднуватись проти «Об’єднання Самопоміч» та «Громадянської позиції». Ви ж пригадуєте історію про піврічне обрання голови Золочівської районної ради. Ми пропонували на цю посаду Михайла Гетьманчика, який мав 15-річний досвід у місцевому самоврядуванні, вболівав за децентралізацію. Тоді депутати торгувались, мов на базарі. В результаті обрали те, що обрали. Тепер зрозуміло, що цей крок відкинув район у розвитку на кілька років назад. Адже поки в інших районах творили об’єднані територіальні громади і користувалися можливостями та перевагами перших, у нас творили фейкові «громади», намагались пересварити всіх навколо і за будь-яких обставин зберегти посади. Нагадаю, що якби ми створили ОТГ кілька років тому, зараз все було б по-іншому, адже з повноваженнями громадам надавались значні кошти з Державного бюджету. Але якби ми поутворювали громади, звідки б брались гроші на утримання районної ради, бо об’єднані громади виходять на прямі бюджетні відносини з державним бюджетом? Саме це і є поясненням, чому процес формування ОТГ на Золочівщині «завис». А ще було чимало тих, хто намагався утворити ОТГ, але тільки з центром «у моєму селі».
– Початок каденції у Золочівській районній раді ознаменувався скандалом, депутати хотіли вибачення. Що це за історія?
– Це історія про те, як у Золочівському районі окремі «діячі» творили фейкові громади. Що це таке ніхто тоді не розумів. Мене стривожило те, що в державі йде процес об’єднання, а окремі громади в нашому районі почали якийсь незрозумілий деструктивний процес. Перебуваючи з робочою поїздкою у столиці, мала нагоду запитати про це у віце-прем’єр-міністра Геннадія Зубка. Він мені чітко відповів, що це проект Путіна-Медведчука, спрямований на розвал держави. Саме це я винесла у заголовок статті, щоб звернутись до свідомості громади, процитувавши слова віце-прем’єр-міністра. А депутати вирішили, що я чомусь маю вибачитись за слова Геннадія Зубка і навіть прийняли відповідне рішення, котре щоправда згодом було скасоване судом. Коли про рішення районної ради написали в Інтернеті, то на мій захист стали журналісти з усієї України, адже це був прецедент, коли рішенням сесії зобов’язують журналіста вибачатись. Це був наступ на свободу слова і тиск на журналіста. А з ініціативи Геннадія Зубка у Києві було організовано прес-конференцію з цього приводу за участю представників Мінрегіону, зокрема Анатолія Ткачука. Пам’ятаю, як тоді він висловився щодо того, що за це ганебне рішення проголосував голова райдержадміністрації Володимир Недзельський, котрий був поставлений Президентом України на сторожі законності та державності і мав би першим бити на сполох. Не хотіла б багато про це говорити, бо минулого тижня про це також розповідав Михайло Гетьманчик, котрому, до речі вже за це окремі «діячі» знову почали погрожувати. Скажу лише, що мною було також скеровано відповідні звернення до обласного управління Міністерства юстиції та Львівської облдержадміністрації і процес творення цих фейкових громад було зупинено на етапі реєстрації. А так ми б мали ситуацію, яка була в інших частинах нашої держави, коли в середині міст утворювались окремі «держави» зі своїми паспортами, поліцією, як це є зараз в ДНР/ЛНР. Пройшло п’ять років і про це багато з учасників цього процесу воліє не згадувати. Проте люди мають бути пильними. Бо вже напередодні місцевих виборів в одному з міст знову зробили спробу зареєстрували фейкову громаду. На щастя, нині СБУ спрацювала чітко.
– «Об’єднання «Самопоміч» у Золочівській районній раді – це боротьба?

– Я б так не сказала. Це важка праця. Так, були моменти, коли ми не погоджувались із багатьма процесами і були у меншості. Проте ми завжди розуміли, що за нашими голосуваннями стоять люди, тому голосували за ті питання, котрі стосувались соціальної сфери, освіти, медицини. Наша позиція – хто б не ініціював, головне, щоб йшло на користь громаді. Адже за кожним реалізованим проєктом стояли потреби мешканців. Ми ніколи не зловживали довірою громади, не обманювали і не чванились цим. Зараз, особливо перед виборами, можна почути: «я зробив освітлення в селі», «а я поремонтував клуб!», «а я!..». Насправді слід розуміти, що за кожним рішенням стоїть депутатський корпус, а не окремий депутат чи хай навіть фракція з трьох депутатів. Звісно, були моменти, коли ми цілою фракцією не голосували, бо бачили, що окремі депутати просто намагаються, як кажуть, дерибанити бюджет.
– Пам’ятаю демарш фракції «Об’єднання «Самопоміч» у Золочівській районній раді у 2018 році. З чим це було пов’язано?
– Це було пов’язано із подіями, котрі відбувались у нашій громаді, коли ми спільно відстоювали право громади міста на історичну площу Вічеву. Власне, це був 30 день голодування міського голови Ігоря Гриньківа. Міський голова Золочева на знак протесту проти бездіяльності органів державної влади голодував 33 дні, про це говорила вся Україна, це озвучували з трибуни Верховної ради України народні депутати Олег Березюк, Любомир Зубач, Андрій Кіт. А представник цієї державної влади у районі, голова Золочівської райдержадміністрації Володимир Недзельський і голова Золочівської районної ради Олег Банах не те, що не поцікавились, чого міський голова Золочева Ігор Гриньків голодує, чого громада стоїть під стінами самобуду на площі, а ще й звернення прийняли, в якому йдеться про те, що це «елемент гібридної війни». Мало того, золочів’янам з подачі цієї ж «влади» так звані «активісти» заблокували вивіз твердих побутових відходів. Тоді так було прийнято. Тих, хто не корився владі, топили у смітті: Львів, Дрогобич, Золочів... До речі, про те, що це справді так, тоді навіть написала на своїй сторінці у Фейсбуці Наталія Синютка, дружина тодішнього губернатора: «Дрогобич – то друга серія після Львова..., а буде й третя, й четверта...». Усвідомлюючи відповідальність перед громадою, ми не могли стояти осторонь під час цих подій.
– Повертаючись до журналістської діяльності, очевидно варто запитати про твоє ставлення до того, що твої матеріали не всім і не завжди до душі.
– Мої матеріали зазвичай зачіпають найбільше тих, хто, вийшовши з комуністичної партії, все ж залишив там свої черевики. Чому я так говорю, бо зростала вже у незалежній Україні і навчалась журналістиці у кращому університеті нашої держави – Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Маю значний досвід роботи, бо працюю з 2001 року. Спочатку у районній газеті, де пройшла всі сходинки від оператора комп’ютерного набору до в.о. редактора. У грудні 2013 року вийшов перший номер часопису «Наша українська справа» за моїм підписом. Добре знаю, що таке демократичне суспільство і свобода слова, свобода преси. Журналіст має право писати правду, журналіст зобов’язаний писати правду. І коли я у матеріалі називаю вчителя вчителем, а лікаря лікарем («Політичний вінегрет» № 40 (356) від 8 жовтня 2020 року – авт.), то це може викликати хвилю обурення лише у людини, котра живе у комуністичному світі, де діяла цензура і в якому журналіст писав лише те, що подобалось партії. Зауважу, я ж навіть не написала про те, що учителів на вибори «загнали» під страхом бути звільненими з роботи. Інша річ – форма у якій подано це «обурення». Чоловік, котрий сам змінив десяток партій, говорить про те, що я перестрибувала з партії в партію. У жодній партії окрім «Об’єднання «Самопоміч» я не була. Та й наші депутати не перестрибують з партії в партію. До речі, син, котрий згаданий у дописі в Фейсбуці як той, до кого звертаються на ім’я й по-батькові, лише цієї каденції тричі перевзував партійні черевики. Зайшов у раду від «Батьківщини», на парламентських виборах представляв інтереси «Голосу», а зараз – «Українську Галицьку партію». Та й про яку порядність може іти мова, коли, очевидно з тої ж подачі, інтернетом почали ширитись меми про мене та мою політичну силу, автор котрих забув відключити геолокацію у своєму ґаджеті, з чого стає зрозуміло, що дописи ведуться із навчального закладу з дуже радісною назвою. Розумію, що інколи, на чийсь погляд, справді буваю різкою. Але я така є. Звикла говорити правду, а не улесливо говорити у вічі, а за спиною чинити кривду.
– Здається, у цьому ж дописі у численний перелік твоїх «недоліків» вписали і підтримку міського голови Золочева Ігоря Гриньківа.
– Маю за честь співпрацювати із нашим міським головою. У житті мені дуже таланить на хороших людей. Моїми добрими вчителями по життю стали Ольга Миханцьо, котра проклала мені стежку у журналістику, Михайло Лапсюк, мудрі поради котрого мені і сьогодні стають у нагоді. Дуже багато навчилась і продовжую вчитись у Ігоря Гриньківа. Його досвід, виваженість, відвага у служінні людям, котрі його обрали, захоплюють. Чи багато в Україні є міських голів, котрі так віддано кинуться у боротьбу за інтереси громади, ризикуючи власним здоров’ям, ставлячи під загрозу власне життя? Ігор Гриньків вступив у боротьбу із системою, щоб відстояти історичну пам’ять про отця Маркіяна Шашкевича, щоб майбутні покоління зберегли цю пам’ять. Чи часто ми зустрічаємо у містах такий комплексний підхід до вирішення питань як у Золочеві? Коли згадую про Золочів десять років тому і порівнюю Золочів сьогодні, розумію як ми виросли. Не лише місто змінилось. Змінились люди, їхня свідомість. Я вже уявляю, якими будуть наші села, за кілька років при його керівництві. Тому мій вибір – Ігор Гриньків, бо це поступ вперед, це розвиток для нашої об’єднаної територіальної громади.
– Зараз можна багато почути про те, що люди прагнуть змін, прагнуть нових облич у владі. Як думаєш, це правильно?
– Не завжди нові обличчя це добре. Вже на державному рівні ми наобирали молодих-зелених. Маємо у своєму виборі керуватись здоровим глуздом. У Золочеві за останнє десятиріччя відбулось дуже багато позитивних змін, реалізовано чимало проєктів, чимало розпочато, заплановано. Ми бачимо як комплексно підходить міський голова і депутати міської ради до вирішення будь-яких питань у місті. Кожен ремонт чи реконструкція розпочинається із проєктної документації, що обов’язково проходить експертизу, і далі все відбувається поетапно аж до завершення. Тому голосуватиму за розвиток громади, за людей, які мають досвід, працюють для громади, бо хочу, щоб у селах було так гарно як у Золочеві.
А зараз мене відверто дивує такий собі неприхований схематоз, що його так активно рекламує команда кандидата на посаду міського голови І. Бартківа. Вони справді планують, що В. Недзельський вскочить у крісло заступника міського голови, а М. Бабінська – секретаря міськради і про це тризвонять по всіх селах. А це що нова байка для тих, хто зовсім втратив пам'ять? Бо саме на цих посадах, ці ж персони сиділи у той час, коли І. Бартків купив золочівський кінотеатр за ціною трикімнатної квартири. Чи хтось хоче мені заперечити, що така оборудка відбулася без їхньої участі? А чи може не відали й не знали В. Недзельський і М. Бабінська, в який спосіб забудовується подвір’я третьої школи?
Ну чому ми такі довірливі? Чому зовсім не хочемо аналізувати подій і не відрізняємо скоєного від зробленого? І своїми руками знову ведемо до органів місцевого самоврядування тих, хто колись вже й так добре поживився за рахунок громади?
Читаю у Фейсбуці: «Йду на вибори, бо хочу робити зміни!», «Йду на вибори, бо набридло терпіти режим!». І такого безліч. Які зміни? Що міняти будете? Чим заміните те, що зруйнуєте? Який режим? Так уже проситься, щоб конкретно пропонували, не що руйнувати будуть, а що і, головне, як (коли, хто, за який рахунок) будуть творити щось нове.
Ми живемо у гарному європейському місті. Місто повинне продовжити свій розвиток. Маємо бути розумними, щоб не втратити те, що маємо, а щоденно примножувати здобутки Золочівської ОТГ. Маємо бути виваженими у своєму виборі, бо за нашим вибором тепер вже життя мешканців об’єднаної територіальної громади.
Розмовляла
Ірина ДОМАРЕЦЬКА
Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Коментувати (0)
Інформація
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.