Пішов у синє небо він

 

 

 

 

9 лютого у Золочеві відбувся вечір-спомин світлої пам’яті артиста оркестру Навчального центру Національної Гвардії України, соліста Народного хору «Благовіст», багаторічного дяка храму Жінок Мироносиць – Григорія Дмитрака, котрий присвятив службі у Навчальному центрі НГУ понад 30 років свого життя.
Щоб згадати цього світлого і щирого чоловіка, котрий був обдарований талантом від Бога, прийшло чимало людей. Зал був переповнений – односельці з села Вороняки, жителі Золочева, колеги-військові, друзі, рідні, поціновувачі його неперевершеного дару. Маючи неймовірний голос, був названий «Золочівським соловейком».
Напередодні, 8 лютого, Григорій Дмитрак мав би зустріти свій шістдесят перший день народження.
Вшанувати пам'ять Григорія приїхали велика кількість гостей, творчих колективів та народних артистів, віддати шану своїми музичними творами мали честь оркестри Навчального центру НГУ та Другої Галицької бригади. А насамперед – рідний «Благовіст», котрим керує його брат Зеновій Дмитрак.
В мистецькій програмі дійства також виступили Народний хор «Вознесіння» районного Народного дому (кер. Л. Мурин), заслужений артист естрадного мистецтва України Віктор Гембара, гурт «Рефрен» у складі Софії Макар, Володимира Дмитрака, Василя Жука, солістка Народного ансамблю «Криниці» РНД Неля Мельник та скрипаль Дамян Вільчинський, солістка Ірина Лукаш, оркестр Навчального центру Національної Гвардії України (дир. В. Курпіта), солістка музичної агенції «Львів’яни» Тетяна Козловська, солістка Анна Богачевська, поет-пісняр Теодор Кукуруза, оркестр другої Галицької бригади Національної Гвардії України м. Львова (дир. Р. Вовк), солісти Володимир Питель та Ігор Гук.
Ведуча – лауреат численних конкурсів читців, провідний методист РНД Марія Квас.
Спогадами про Григорія поділився отець Степан Галай: як вони втрьох разом з отцем Володимиром Кусим починали духовний шлях свого життя, а далі Господь привів їх в різний спосіб до служіння – Степан Галай та Володимир Кусий обрали священничий шлях, а Григорій почав дякувати у церкві в селі Вороняки. Згадував як востаннє на замку Григорій, вже будучи хворим, співав «Недоспівану пісню»...
Зворушливо і проникливо до глибини душі звучали слова отця Володимира Кусого:
– Прізвище Дмитрак дуже відоме. Про цю родину знають всі. Тридцять років назад, коли греко-католики Золочева увійшли до свого храму після глибокого підпілля, організовувався хор. Тоді він називався хор «Молодіжний» і складався із кількох родин. Саме там відбулось моє перше знайомство із Григорієм Дмитраком. Григорій до кінця виконав свою місію... Господь хоче, щоб він співав у його райському саду, у його райському хорі...
На запрошення родини Дмитраків на вечір-спомин завітав Роман Береза, керівник КЗ ЛОР «Львівський обласний центр народної творчості і культурно-освітньої роботи»:
– Шановна громадо Золочівського району і славного села Вороняки. А славне воно тому, що мало такого сина, митця, народженого таланта, який завжди пишався тим, що він походженням із Вороняк і своїм голосом зробив ці Вороняки уславленими на усю Українську обшир. Мабуть, ми сьогодні вшановуємо не просто гідну людину. Мабуть, ми сьогодні вслухаємось не просто голос, який був народжений по велінню і бажанню самого Всевишнього. Ми сьогодні вшановуємо справжнього самородка, який вийшов з української землі і усе життя, можливо, не таке довге і тривале як би хотілось, уславлював її талантом, своїм дивним голосом. Вперше я почув Григорія Дмитрака на цій сцені. Це був 1994 рік, коли хор «Благовіст» здобував звання Народного. Тоді я не міг надивуватись як може бути у селі такий рівень вокального виконавця...
Серед запрошених був і міський голова Золочева Ігор Гриньків. Його особистий спогад про Григорія ....
– Шановне духовенство, дорога велика вороняцька родино, дорога золочівська спільното! Це вечір пам’яті Людини. Пригадуєте давньогрецького Діогена, котрий ходив містом вдень зі свічкою і шукав Людину. Блаженійший Любомир Гузар казав, що найбільше, чого він прагне в житті, це – залишатись Людиною. Бо людина – це коли від спілкування з нею дістаєш враження, коли вона змінює тебе... Григорій Дмитрак.... Кожен з нас пам’ятає його по-своєму. Пригадую ті короткі розмови і зустрічі. І в моїй пам’яті він залишається дуже скромним, дуже природнім... І посмішка... Та ледь помітна посмішка. Він не лише свій голос і спів дарував, він дарував себе через оту посмішку. Дуже коротко пригадаю про Вороняцький шкільний оркестр, котрим керував мій хресний Михайло Жежуха. Григорій був в цьому оркестрі дуже активним. Хто знає про те, що з 16-ти років Григорій – вихованець оркестру військової частини 3350. Вже тоді юного соліста побачили. Розпочались концерти, виступи не лише на Золочівщині, а й на заході України. Пригадую, на початку 80-х наш військовий оркестр став кращим серед військ України і Молдови. І в тому була велка заслуга світлої пам’яті Григорія. Було запрошення до праці і творчості в оркестрі пісні і танцю МВС України. Думав… Врешті-решт вибрав залишитись тут. А коли керівником оркестру Другої Галицької бригади став наш земляк Роман Вовк, було багато концертів, виступів, фестивалів. Сьогодні вечір пам’яті справжньої Людини. Бо його свічка не гасне, бо навіть сьогодні, зібравши так чисельно нас, він змінює нас на краще. Дякую усім, хто прийшов вшанувати світлу пам’ять нашого земляка. Дякую Зеновію Дмитраку, котрий зініціював сьогодні такий гарний вечір вічної і світлої пам’яті Григорія Дмитрака.
Тридцять років пліч-о-пліч поруч з Григорієм Дмитраком був настоятель храму Жінок-Мироносиць отець Михайло Смолінський. Це його молитва проводила Григорія у світлу дорогу, це його молитва дарує Григорію вічну пам’ять...
– Молитва-спомин про Григорія Дмитрака, котрий виріс з землі, котрий вийшов з коріння славетного роду Дмитраків... Молитва-спомин про його життя, про таланти, якими Бог його обдарував сьогодні втілена у тому прекрасному залі, де кожен із вас відчуває, що Григорій разом з нами. Адже він направду був дорогою, яка вела не тільки до храму, але дорогою, яка вела до Правди, до Любові, до Молитви, до Милосердя, до Доброти. Він був тим вогнищем, яке зігрівало людські душі і сьогодні теж це вогнище зігріває нас. Він був дорогою, яка вийшла із села Вороняки і, направду, продовжувала свій шлях в різних куточках України і поза нею...
Щирі співчуття близьким та небайдужим Григорія Мироновича висловив Начальник Навчального центру НГУ, полковник Михайло Кулик, який наголосив на тому, що пам'ять про цю видатну особистість буде жити у серцях товаришів по службі, особового складу та ветеранів військ.
На завершення із словами подяки до присутніх звернувся брат Григорія Дмитрака Зеновій Дмитрак.
– Уже в час, коли хвороба прогресувала, я постійно був із братом. Я до останнього втішав його: «Грицю, все буде добре. Я на 60 років тобі такий ювілейний концерт організую». Він страшно противився, бо був дуже скромним... Не судилось. Вчора в мого брата був день народження... А сьогодні вечір-спомин... Я низько схиляю голову перед кожним з вас. Дякую сердечно за допомогу і підтримку.
На завершення всіх об’єнала спільна молитва «Боже, великий, єдиний!».
 
Леся ГОРГОТА