Від мелодійності тієї музики у нацистів опускалась зброя
Час від часу бачимо по телебаченню, або читаємо у пресі розповіді-спогади літніх людей, які пережили війну, тюрми і навіть переслідування. Ніхто не скаже, що розповіді цих людей нудні і нецікаві – навпаки, кожен спогад сповнений правдивими емоціями, нерідко сльозами та слідами страху. Особливо дивують оповіді про неминучу смерть, яка от-от мала спіткати, але ставалися якісь непередбачувані збіги обставин, які давали смертнику шанс на життя.
«Машина смерті» у міжвоєнні та воєнні часи працювала на «повні оберти», забрала мільйони невинних життів, залишивши зламані долі, психологічні травми, що мали наслідки на довгі десятиліття. Але попри нелюдські плани диктаторів були випадки, коли людям, що були засуджені на смерть, вдавалося вижити, часто у чудесний спосіб: наприклад, засуджений перед розстрілом мав грати на інструменті, і ця музика була настільки гарною, що у катів опускалася зброя.
Одним з таких талановитих музикантів, котрому музика врятувала життя, був Леопольд Козловський. Цього року п. Леопольду виповниться 96 років. Після нелегких часів, коли переслідували євреїв, він прожив цікаве і гідне життя. До сьогодні займається своєю улюбленою справою – доносить до слухачів та поціновувачів живої класичної музики традиції галицької музичної школи.
Народився Леопольд Кляйман-Козловський у м. Перемишляни Львівського воєводства 26 листопада 1918 року. До 1941 року, тобто до початку війни, проживав зі своїми родичами: мамою – Маріам, з дому Шеклєр, батьком – Германом, з дому Брандвайн, та братом Дольком. Тато був віртуозним скрипалем, а також утримував перукарню. Мама – домогосподарка. Брат навчався в початковій школі. З початком переслідувань євреїв сім’я Козловських розділилася: мама залишилася в Перемишлянах, бо ходили чутки, що німці жінкам дарують життя, а п. Леопольд разом із батьком та братом втекли вглиб Радянського Союзу. Діставшись Жмеринки, втікачі зустріли українську родину, яка відкрила для переховування євреїв сімейний гробівець на цвинтарі, в якому вони ховалися вдень, а на ніч українська сім’я забирала їх до хати, щоб поїсти та помитися. У таких умовах Козловські перебували близько тижня. Скоро до Жмеринки прийшли німці, і сім’я повернулася до рідного міста. Дорога додому також була не легкою. Вдень вони переховувалися, а вночі йшли в напрямку Перемишлян. Через декілька тижнів після повернення розстріляли батька, а Леопольда з матір’ю та братом після ліквідації гетто відправили до табору «ssundhjlizefuhret» в с. Якторів (поблизу Перемишлян), а згодом перевели до схожого табору у с. Куровичі. В одному з них Леопольд навчав нациста грати на інструменті в обмін на їжу. В іншому – фашист заставив хлопця написати «танго смерті» та грати його, коли інших євреїв вестимуть на смерть. Перед ліквідацією табору юний Леопольд разом з братом утекли до лісу, згодом хотіли повернутися за мамою, але не встигли – п. Маріам розстріляли.
Леопольд Козловський також багато згадує про отця Омеляна Ковча, священика греко-католицького храму у м. Перемишлянах, який допомагав євреям. Для родини Козловських отець Ковч був справжнім другом. Після німецької окупації Перемишлян та організації гетто о. Омелян всіляко намагався допомагати полоненим. Леопольд Козловський згадує, що коли йому вдавалося вибратися поза межі гетто, то заходив у дім о. Ковча. Там завжди його нагодували, переодягнули у чисте, а також обов’язково давали пакунок з харчами для родини у гетто. Із трепетом п. Леопольд розповідає, що ця допомога була порятунком для його рідних.
Після ІІ світової війни молодий Козловський воював у партизанському загоні. Повернувшись до рідних Перемишлян, п. Леопольд побачив, що загинули всі його рідні та друзі, а також і ті, хто знався на галицькій музичній традиції. Саме тоді він вирішив присвятити своє життя відродженню цієї культури. І це не випадково, адже його дідусь та вуйко були відомими на Західній Україні музикантами, і ще зовсім юному Леопольду пророкували музичне майбутнє й навчання у Львівській консерваторії по класу фортепіано та у Краківській вищій музичній школі.
У житті Леопольд Козловський здійснив свою мрію – відродив клезмерську та старогалицьку музику. Клезмер – традиційна нелітургійна музика східноєвропейських євреїв, у неї особливий стиль виконання. Першопочатково клезмерська музика виконувалась на весіллях, через те структурно відповідає традиційній шлюбній обрядовості. Довгий час клезмерська музика, подібно іншим фольклорним традиціям, передавалася з покоління в покоління, від батька до сина, таким чином навіть утворювались цілі династії клезмерських музикантів.
Завдяки своєму таланту Леопольд Козловський дав можливість слухати цю музику людям у цілому світі. Зараз відомого артиста та композитора знають у багатьох країнах. Коли виступав із концертами в Америці, глядачі сказали , що це «останній клезмер Галичини». Пан Леопольд, коментуючи таку пошану до себе , говорить, що, власне, так себе і почуває. Бо музика, яку грає, є справді такою, яку виконували у Галичині. Вона не осучаснена, «не фарбована» і є такою, якою була більше півстоліття тому.
За довгі роки своєї творчої праці Леопольд Козловський написав чимало музичних супроводів до відомих театральних постановок та фільмів. Серед найвідоміших його робіт – музика до фільму «Список Шиндлера» режисера Стівена Спілберга та драми «Аустерія» Єжи Кавалеровича. Життю та творчому шляху Козловського присвячена документальна стрічка «Останній клезмер Галичини», яка у 1994 році здобула дві нагороди кінофестивалю «Берлінале» й увійшла до десятки найкращих фільмів року за версією «New-York Post». Також п. Леопольд диригував військовим оркестром і заснував всесвітньо відомий Ансамбль єврейської музики, був керівником єврейського театру у Варшаві та у свій час відредагував польську версію «Скрипаля на даху».
Козловський і нині живе музикою, багато виступає і буде це робити, за його словами, до останнього подиху. Він каже, що музика це його життя і його помста тим, хто знищив його талановиту сім’ю. Ще недавно багато гастролював, диригував та співпрацював з багатьма театрами та молодими виконавцями. Сьогодні Козловський живе у краківському середмісті, в знаменитому «Клезмерському будинку» («Klezmer-Haus»). Часто тут відбуваються концерти традиційної етномузики, на які з'їжджаються шанувальники цього жанру з усього світу. Краківський імпресаріо Януш Макух розповідає: «Леопольд Козловський став справжнім символом Кракова. Він охоронець клезмерської традиції. Єдиний клезмерський музикант у Європі, який народився до Другої світової і який точно знає, що являє собою автентична клезмерська музика».
До рідного міста Перемишляни відомий на цілий світ виконавець приїжджає при будь-якій нагоді, а тепер, на жаль, коли дозволяє здоров’я. Великою честю для себе Леопольд Козловський вважав запрошення на відкриття та освячення пам’ятника блаженно мученику о. Омелянові Ковчу. Літній, але молодий душею чоловік ділився спогадами про спілкування зі священиком, який своєю добротою та жертовністю рятував життя його сім’ї та багатьом іншим людям.
Гостював п. Леопольд у Перемишлянах і восени 2013 року. Його візити завжди сповнені трепетними, щирими спогадами про життя міста у воєнні роки, про наших земляків і найголовніше – величезною любов’ю до рідного міста.
«Життя цієї людини схоже на казку – це шлях від приреченості до всесвітньої слави! І дивним здається той факт, що про Козловського я дізнався декілька років тому цілком випадково від жителя с. Боршева Олега Духа, –розповідає міський голова Олександр Зозуля. – Особисто мене вразили слова п. Леопольда: «Я є польський жид. Але я народився в Перемишлянах і тому по всьому світу славлю рідне місто», які він сказав на відкритті пам’ятника о. Омеляну Ковчу. Тому вважаю, що для всіх нас Леопольд Козловський є прикладом великої мужності, любові до людей і до рідного міста».
Анна Вотум
