Світе тихий, краю милий, моя україно!

До Шевченка ідуть українці різних епох і поколінь. Читають з раннього дитинства, в юності, читають в похилому віці. Кожен знаходить свого Шевченка, співзвучного настрою, часу і віку. От тільки туга за Україною, любов до милого краю у нього незмінна:

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Украйні поховають,

Що не в Украйні буду жить,

Людей і Господа любить.

Чи не в кожній українській оселі з портрета на нас, нинішніх, і на всіх прийдешніх суворо та водночас тепло й співчутливо дивиться Тарас, ховаючи батьківську усмішку в розкішних вусах. Наче говорить: «Чи ж я Вас, дітей нерозумних, не попереджав?».  Він нас не звинувачує, він закликає бути мудрими, любитися, думати:

Не дуріте самі себе,

Учітесь,  читайте,

І чужому научайтесь

Й свого не цурайтесь.

Так просто і так далеко сягають його заповіти: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте». Ось тільки крові, крові більше не треба. Бо в сучасному світі достатньо засобів, сили розуму і мудрості, щоб без крові розв‘язувати будь-які конфлікти. 

То що ж, Тарасе, батьку, врешті має зрозуміти кожен і всі? А те, що не усвідомивши нелукавої сили твого могутнього слова, нація втратить можливість народжувати Великих Синів, бо

…не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

 Слово. Просте українське слово у Шевченка набуло такої  могучої сили, що в кожній хвилині життя і в кожній суспільній ситуації ми знайдемо характеристику і пораду:

Мій краю прекрасний, розкішний, багатий!

Хто тебе не мучив? Якби розказати

Про якого-небудь одного магната

Історію-правду, то перелякать

Саме б пекло можна.

Слово – найдієвіша сила в долі Шевченка! І це єдина сила, якій він покоряється:

Ну що б здавалося слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива.

Як їх почує!..

Знать од Бога

І голос той і ті слова

Ідуть меж люди!

Якось дивовижно просто Господь в одній людині відтворив наш народ: він і слово оживотворяє, і дійсність через обличчя людське в полотні оживляє, він  обдарований потенціалом, щоб жити в достатку – комунікабельний, відкритий, дотепний, з почестями зустрітий у найбагатших і найвідоміших родинах; він і законодавець моди – викройки одягу сам розробляє, і проект власного будинку створює, і бізнес-проекти має… Та чужина, неволя і недоля вимотують його сили. Такий молодий, а туга сива з бородою:

Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Ірина ДОМАРЕЦЬКА