Їх подвиг маємо належно вшановувати

17 липня минуло 70 років з часу звільнення міста Золочевавід німецько-фашистських загарбників.  Органи місцевої влади планували особливе святкування, але з огляду на напружену ситуацію на Сході країни дату відзначили скромно.

До пам’ятного меморіалу «Вічний вогонь» поклали вінки та квіти військові Навчального центру НГУ, представники райдержадміністрації, міської ради, районної організації ветеранів України та голова Львівської обласної організації ветеранів України Юрій Широких, представники спілки воїнів-афганців. Подальші заходи вшанування пам'яті визволителів Золочівщини відбувались на території військової частини 3007, де виступили учасники бойових дій 1944 року, герої та поважні люди золочівського краю. Живі емоції, інтонації, слова мовців передали, звісно, не все, але багато: цим людям віриш й без наведених цифр, фактів. Їхні історії, образи зі споминів, тремтіння в голосі – покажуть більше, ніж фільми про твій край в роки Другої світової. Здавалося, нічого цікавого, щороку це повторюється, але відчуття – річ вперта, особливо, коли на іншому боці країни стріляють в таких же молодих вояків, які тут на плацу не поміщаються у твій кадр.

Військові, ветерани, представники влади та громадськості хвилиною мовчання вшанували загиблих вояків, що визволяли золочівський край. Тут вони, вимуровані з мармуру, гріються полум’ям із меморіалу воїнів-визволителів Золочівщини, де на стіні викарбувані їхні імена. Поряд імена командирів і рядових: герої Радянського Союзу Красова і Смірнова, майора Чолахяна, капітана Бабича, лейтенанта Ковелака, старшини Кривова, сержантів Зайчика, Котенка, рядових Зиміна, Іващенка – це лише дехто із довжелезного меморіального списку. У боях за Золочів і район загинуло близько 2,5 тисяч воїнів багатьох національностей.

Михайло Кулик, начальник Навчального центру Національної гвардії України, полковник:

– Ми відзначаємо 70-ту річницю визволення міста Золочева від німецько-фашистських загарбників. Сьогодні важко уявити масштаб тих випробувань, що випала на долю минулих поколінь. Тож віддаймо шану всім українським борцям, які в часи лихоліття визволяли нашу землю від загарбників. Вічна слава воїнам-визволителям, землякам, героям, які змогли захистити свою рідну землю в тяжкий час. Схиляємо голови перед мільйонами невинних жертв, які забрала війна. Слава їм і вічна пам'ять. 

Іван Яворський, голова Золочівської районної ради організації ветеранів України

– Дорогі наші ветерани, шановні воїни, представники влади, гості. Сьогодні, 17 липня, рівно 70 років, коли визволили наш Золочів від німецько-фашистських загарбників і мало бути урочисте свято. Але,  враховуючи події на Сході України, нинішній захід буде приурочений ветеранам і саме цим людям, які зараз борються за нашу землю.

Володимир Сивак, історик (його батько Андрій Сивак – ветеран війни, визволяв Золочів у 1944):

 – Дорогі ветерани, учасники бойових дій, воїни, які прибули зі східного фронту. Мені хочеться в ці важкі хвилини для нашої України привітати вас з перемогою, яка була 70 років тому на золочівській землі. Це була одна із основних битв у Львівсько-сандомирській операції, липня 1944 року. І ви знаєте, що саме зараз ми відчуваємо, що таке бій, що таке кров. Коли на 23-му році незалежності України довелося знову взяти зброю в руки і захищати незалежність країни. Дивлячись телебачення, ми розуміємо як було тодішнім воїнам і як є нинішнім воїнам, що у зоні АТО. Навіть важко уявити, що загинуло близько 2 тисяч солдат і офіцерів у визволенні Золочівщини. Звичайно сумно, що і сьогодні гинуть наші люди, кращі з кращих, які воюють, аби не дати занапастити нашу Україну. Хочу сказати про те, що ми повинні вшанувати тих, хто загинув за наше щастя, не зважаючи на обставини. У нас має бути єдина доктрина – всі ті, хто загинув за Україну є героями і пам'ять про них, їх подвиг ми маємо належно вшановувати.

Юрій Чудінов, глава ради ветеранів 24-ї Залізної дивізії, полковник у відставці:

– Дозвольте разом з вами віддати шану загиблим у війні. Я закликаю молодь вчити військову справу, як це робили раніше: без знань не буває перемоги. Будьте гідні своєї Батьківщини, любіть її й умійте захищати.

Іван Мурин, учасник бойових дій в Києві, інвалід війни, ветеран (поранений при визволенні Києва):

 – Вітаю вас, молоді воїни. Колись і я таким був, а може ще й молодшим. Як прийшов час, коли починалася битва за Cталінград нас призвали до служби. Українців було мало. Але командир нашого полку завжди говорив з нами українською. І нам було дуже приємно.  Одного разу він сказав: «Хлопці, йдемо визволяти Україну». А я думаю: якщо загину, то бодай у рідній землі буду лежати. Я воював у 232-й дивізії і наш полк нагородили званням Героя Радянського Союзу. А ми його віддали нашому командирові, бо він був поранений у ногу і ще донедавна жив у Тернополі. Я з ним зустрічався.

 Після покладання квітів до меморіалу ветерани вирушили смакувати куліш, а молоді воїни – переглядати картину про Другу світову війну.

Наталя ЯНІШЕВCЬКА