Новини Золочівщини
14:32, 16 липня 2014
1217
0

Вічна пам‘ять усім невинно замученим

Вічна пам‘ять усім невинно замученим
Admin
Фото: НУС

День в день втовкмачувала радянська пропаганда мільйонам населення колишнього Радянського Союзу брехню про «злочини» націоналістів, знову і знову намагалася зганьбити їх перед українським та іншими народами і очорнити кращих синів української визвольної боротьби. Та пам'ять про звірства енкаведистів живе у свідомості золочів'ян, від яких в сорок першому році здригалось не лише наше місто, а й вся Україна, лилась ріками кров і сльози та на віки закарбувався в душах українців невимовний біль про мученицькі смерті синів і дочок України від рук катів.

З жахом читаємо рядки про масові вбивтва українських в'язнів енкаведистами влітку 1941 року у Золочеві.

«Українські щоденні вісті» 18  липня 1941 року опублікували страхітливі факти про події в Золочеві:  «В золочівській тюрмі знайдено по-звірськи закатованих 649 осіб. В ямі перед в'язницею відкопано 432 особи. Вони були залиті бензиною й опалені і тому тільки частину трупів можна було розпізнати. В другій ямі на подвір'ї відкопано 217 осіб. Це жертви тільки останніх днів перед втечею большевиків з Золочева.

Сліди страшних катувань можна знайти в келіях і на коридорах, де залишилось багато крові. Дивлячись на змасакровані трупи з повідрізуваними частинами тіла, повиколюваними очима, повирізуваними язиками можна собі уявити, якою жахливою смертю згинули ці мученики. Лікарська комісія, що оглянула трупи знайдені в другій ямі (217 осіб) ствердила, що частина жертв була живцем закопана до ями».

Спогади І. Рубіжного (Англія) публікував «Шлях перемоги» 29 травня 1960 року: «...Як наочний свідок московсько-большевицьких звірств у Золочені, подаю факти, хто знищив в'язнів.

Восени 1940 р. московське НКВД заарештувало мого діда і посадило до тієї тюрми. Коли ж 22-го червня 1941 року вибухла війна, я, як малий ще хлопчина, майже незамітний для НКВД-истів, частенько навідувався в околиці тюрми, щоб довідатись про долю свого дідуся...

В ніч з 4-го на 5-го липня місто Золочів дуже бомбардували німецькі літаки, знищуючи багато домів. Наступного дня був спокій, а вранці 6-го липня передні з'єднання німецьких армій перейшли Золочів. Одна їх частина подалася на південний схід в напрямі Тернополя, а друга — на північний схід, в напрямі Бродів. Біля 11-ої години того дня я був вже під замком, де зібралося дуже багато людей. Добившись з трудом до мурів замку, я став перед довгими рядами напіврозкладених трупів. Незабаром до тюрми прийшли мої батьки. Кількість трупів, що їх складали рядами на траві у садку, постійно збільшувалася. Їх витягали з кількох великих могил, обчищували від землі та крови і складали в саді. Запах гниючого тіла просто звалював людей з ніг, але багато чоловіків, жінок і дітей, позакривавши уста і носи хусточками, ходили між рядами трупів, стараючись розпізнати рідних. Ми теж шукали нашого дідуся, але надаремно.

Трупи чоловіків були з неголеними обличчями, деякі у подертій брудній білизні, інші напів або цілком голі. Багато мали поламані чи повикручувані руки й ноги, з сильними слідами тортур, з повириваними нігтями на пальцях, пошкодженими статевими органами. Між трупами знаходилися теж жінки в подібному стані. Всі знаки вказували, що їх закатовано щонайменше два-три тижні до приходу німців. Свіжих трупів я не бачив. Наступного дня винесено в сад трупів з в'язничних камер, де їх живцем замурували НКВД-исти. Вигляд цих трупів був ще страшніший.

Усіх трупів нараховано 752. З цього числа розпізнано тільки 21. Їх поховано окремо, а всіх інших разом на кладовищі у спільній могилі, на якій поставлено великий дерев'яний хрест. На похоронах було дуже багато людей.

Після похорону ми знову зайшли до тюрми та оглянули забудування, де були сліди катувань. Ми ввійшли брамою від заходу, яка стояла в центрі головного будинку, де були канцелярії, приміщення для вартових, залі переслухань тощо. По лівому боці брами була простора заля, схожа на велику різню. Долівка і стіни її були обризкані кров'ю, на стінах видніли сліди від куль, повбивані гаки, серед кімнати були закривавлені столи і т. д. В кутку видніла діра, крізь яку кидали закатованих людей просто до могил, що знаходилися за мурами в саду. Як ми завважили раніше, кожний в'язень мав прострілену потилицю, частина з них мала зв'язані позаду руки. Всі вони мусили пройти крізь цю залю, де НКВД-исти мучили їх тортурами й  опісля вбивали.»

Події 1939–1941 років на Золочівщині донині і навіки оповиті смутком та болем. Достеменно не відомо скількох людей було закатовано НКВСівцями у стінах Золочівського замку-тюрмі, що із приходом радянської влади був перетворений на жахливу катівню. Вона, як і більшість тюрем на Західній Україні, вирізнялась особливим відношенням до в’язнів – була справжньою катівнею, здебільшого через політичні антирадянські переконання засуджених. Після приходу німецьких військ тюрму було «відкрито» для місцевих жителів із пропагандистською метою. 6 липня 1941 року у Золочеві відбулось поховання невинно закатованих у замку-тюрмі.

У 80-х роках Золочівський замок став місцем, з якого розпочалося національне відродження нашого краю. Сюди, до місця мученицької смерті сотень невинних людей, сходилися небайдужі люди. Тут відбувалися перші мітинги. Тут вперше пролунали спільні молитви...Кожного року у капличці, що збудована поряд із замком у 1995 році, як пам’ятник жертвам НКВС, відбувається вшанування пам’яті невинно замучених  у червні 1941 року.

Цей рік теж не є винятковим. Вшанування розпочалось із Поминального богослужіння.

Сумно, бо вшанувати пам’ять жертв кривавого режиму, прийшло мало людей. «Байдужість привела до того, що ми сьогодні маємо,» – зазначив декан Золочівський УГКЦ отець Михайло Сукмановський.

Хорові колективи виконали релігійні та патріотичні пісні: хор церкви св. Архистратига Михаїла с. Підгороднього (кер. Зоряна Володимир), хор церкви Вознесіння, ЧСВВ (кер. Любов Мурин), хор Церкви св. Миколая Чарнецького (кер. Світлана Богдан), хоровий колектив с.  Зозулі (кер. Віра Пайончківська), Народний хор «Благовіст» церкви св. Жінок Мироносиць с. Вороняки (кер. Богдан Дмитрак).

Хочеться вірити, що ми, українці, свідома нація, котра шанує свою історію і тих, що віддали своє життя за її майбутнє існування. Вічна пам’ять усім невинно замученим у стінах Золочівського замку.

Ірина ДОМАРЕЦЬКА

та Соломія КУЛІШКО

Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Коментувати (0)
Інформація
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.