Цінувати кожну прожиту хвилину

nus.in.ua, 23 червня 2014, 02:03
0
1030
Роздрукувати

Військовослужбовці із Золочева беруть активну участь у боротьбі із терористами на Сході України. Хліб-сіль у середу, 11 червня, приймали неабиякі дорогі, довгождані гості. У Золочів, у пункт постійної дислокації повернулись гвардійці Навчального центру, які були задіяні до виконання службово-бойових завдань на Сході України. По-особливому лунали звуки військового оркестру, не ховали сліз радості рідні та близькі, з неприхованою гордістю і великим схвилюванням зустрічав їх весь особовий склад військової частини 3007. Виконуючий обов’язки начальника Навчального центру полковник Володимир Удовиченко подякував всьому особовому складу за сумлінну службу. 55 військовослужбовців з честю виконували свій військовий обов’язок. Тож вдома їх зустріли, як справжніх героїв.

Про своє перебування в зоні проведення антитерористичної операції розповіли заступник командира роти з виховної роботи, старший лейтенант Андрій Берегуля та заступник командира роти з виховної роботи, старший лейтенант Петро Бартків (на фото вгорі). Розповідають скупо по-військовому чітко, без зайвих сентиментів. Ось така вона правда про війну, як її там називають «ментальну», чи ще як. А вона ж війна. Там гинуть люди. Наші українські воїни, мирні жителі міст і містечок, діти, а також ошукані та одурманені російською пропагандистською машиною, наркотиками та грішми сепаратисти і врешті головорізи-терористи…

Прийшов наказ і поїхали. Термін перебування на Донбасі разом із дорогою 27 днів. Наші вояки несли службу на блок-посту з охорони та недопущення перевезення зброї і боєприпасів у місто Слов‘янськ. Тобто перебували поблизу Слов‘янська. Забезпечені були всім необхідним. Допомагали волонтери із Харкова, привозили речі першої необхідності, продукти харчування та питну воду.

Старший лейтенант Петро Бартків, на запитання: «Як населення ставиться до військовослужбовців?» – відповідає: «Думаю, що відсотків 10 місцевих не підтримували нас, 20–30 %  – утримувались, а решта – підтримували наші дії. Розпитували, коли зайдемо у Слов‘янськ, коли буде порядок.»

«Чим мотивували своє ставлення, ті, хто не підтримував?» – запитую. «Мотивація така. Казали: «У нас тут є сланцевий газ. Ви хочете наш газ забрати, наших людей повбивати,» –  тому і підтримують сепаратистів та Росію. Деякі люди взагалі не розуміють, що відбувається. Кажуть: «Ви приїхали наших людей вбивати.» Ми намагались пояснити: «Та ні! Ми приїхали вас захищати!» Люди налякані, мовчать… У самому Слов‘янську наших немає, там дуже складно.»

За словами військових, терористи стріляють з боку населених пунктів. А нам заборонено туди стріляти, там же люди…  Тому українські військові стріляють вверх, по кущах, щоб відлякати… Якби терористи були посеред поля, то інша справа. А  в ситуації, що є, дуже складно… Село Семенівка близько Слов‘янська знищене повністю, там було дуже багато терористів. Проблемою є й те, що мирне населення не хоче залишати своїх домівок, бо прожили там усе життя. Люди виїжджають, через якийсь період повертаються.

«Навіть є такі ситуації, – розповідає старший лейтенант Андрій Берегуля, – коли снаряд потрапить в будинок, тоді починають виїжджати. А на те, що поряд у сусідній будинок поцілив снаряд, не реагують. Сподіваються, що в їхній будинок не влучить. Особливо страшно вночі. Вдень ще терпимо. А  вночі не знаєш, звідки будуть стріляти і з чого…»

«З нами несли службу резервісти Національної гвардії та десантники, які мали бронетехніку, бо ми її не мали. Хоч усім іншим були забезпечені: і зброєю, і касками, і бронежилетами. На одному об‘єкті по десять заступали на зміну, інші копали окопи, відпочивали.»

 «Як воно дивитись ворогу в очі?» – запитую хлопців.

Андрій Берегуля: «Страшно відчувати, що смерть поруч.»

Петро Бартків: «Там я переконався, що життя – це найцінніше, що є в людини. Перші кілька днів було страшно. Потім звикли. Але тепер знаю, що треба цінувати кожну прожиту хвилину.»

На зміну військовим, які повернулись зі сходу України, виїхав начальник Навчального центру Національної гвардії України, полковник Михайло Кулик з групою військовослужбовців. Зараз вони несуть службу під Слов‘янськом.

Поспілкувавшись із воїнами, усвідомлюємо, що маємо справжніх захисників, здатних стати на захист своїх дружин, дітей, батьків, своєї держави. І схиляємо голови перед тими, хто переборюючи страх, дивлячись смерті в очі, боронить рідну Україну.

Дорогі захисники Вітчизни, повертайтесь скоріше додому. Повертайтесь неушкодженими. Повертайтесь з перемогою, з миром. Ми віримо Вам, молимось за Вас, за Україну.

Ірина ДОМАРЕЦЬКА

Фото Наталії ЯНІШЕВСЬКОЇ та майора Романа СИДОРОВИЧА

ТЕГИ: україна, Золочів, газета, 29 номер
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Читайте також

0 Коментарів
Увійдіть, щоб залишити коментар.

Залишаючи коментар, будь ласка, пам'ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, що безпосередньо чи опосередковано мають відношення до даної новини. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку. Ваша поведінка за умов свободи висловлювань та анонімності, наданих інтернетом, змінює не тільки віртуальний, але й реальний світ.

Користувачі, які порушують ці правила грубо або систематично, будуть заблоковані.

Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Введіть код:

ПОПУЛЯРНІ

Читані Коментовані Соціальні

Ми в соцмережах

ОПИТУВАННЯ

Чи готові ви платити більше податків заради порятунку України від кризи?
так, готовий затягнути пасок
ні, тільки не за мій рахунок

 
Реклама