З гідністю і честю виконували свій обов'язок
Більше місяця під свистом куль військовослужбовці
Навчального центру Національної гвардії України перебували у зоні АТО. «Головне
було вистояти,» – розповідають вояки, які повернулись у рідний Золочів у
суботу, 2 серпня.
Рідні і друзі зібралися біля частини Національної гвардії
задовго до повернення бійців. Радісні усміхнені обличчя найближчих родичів,
друзів, братів по зброї, обійми, сльози радості. Засмаглих під східним сонцем
вояків вітали як справжніх героїв. А вони як і місяць тому співають Державний
гімн України. От тільки тепер зовсім інакше.
А поруч малюки, в руках котрих величезний синьо-жовтий
прапор. Щоб його втримати, доводиться докласти зусиль, однак вони міцно
тримаються за стяг – тішать власним патріотизмом батька. Своїми дитячими устами
маленький хлопчина шепоче: «Слава Україні!», аби продемонструвати дорослим, що
й він знає такі важливі для кожного патріота слова.
Із словами вітань звернувся до особового складу начальник
Навчального центру Національної гвардії України, полковник Михайло Кулик:
– Від себе особисто, від командування Навчального центру
хочу подякувати, усім вам за гідну службу, за те, що гідно витримали усі
випробування. Я дуже радий, що ви повернулися всі живі і здорові. У нас знайшлося багато достойних
людей, які змогли замінити тих, хто приїхав. Багато з них поїхали повторно.
Надіюсь, що і вони усі успішно повернуться до своїх рідних. Люди, які щойно
приїхали, заслуговують на те, щоб їх зустрічали як справжніх героїв. Службу вони несли достойно, перебували під
Слов’янськом, безпосередньо брали участь в АТО. У зоні бойових дій також
працювали військові лікарі, рятуючи життя іншим. На Сході перебувають ще два
екіпажі БТР, яким шукаємо заміну та можливість повернути їх назад. Дякую усім
за те, що не здалися, не зрадили. Дали відсіч і вижили.
Завдяки золочівській громаді повертались військові на
комфортабельних автобусах.
Також із словами привітань звернулись голова Золочівської
райдержадміністрації Іван Стецюк та міський голова міста Золочева Ігор
Гриньків.
– Дякую усім, хто ризикуючи власним життям, захищав нас із
вами, – сказав міський голова. – Маю власний досвід перебування у зоні бойових
дій і знаю не з розповідей, що таке війна. Гордий за тих хлопців, котрі
показали свою мужність, героїзм, в тяжких умовах, але з піднятими головами.
Заступник начальника Навчального центру Національної
гвардії України з виховної роботи, полковник Володимир Удовиченко, який разом з
особовим складом перебував на Сході, розповідає:
– Найбільше, що починаєш цінувати, побувавши там, в зоні
війни, – це життя. Були переживання,
хвилюючі моменти. Слава Богу, повернулися до сім’ї здорові і живі. Усі
військові з гідністю і честю виконували свій службовий обов’язок, сумлінно та
відповідально ставились до завдань. Я направду пишаюсь тим, що зі мною поруч
служать офіцери та прапорщики, для яких службовий обов’язок та Україна понад
усе.
Супроводжував військових отець Михайло Сукмановський, який
подякував рідним військових, за те, що вони «не плакали, що не бігли за
автобусами і не говорили, щоб їхні чоловіки та батьки залишилися вдома і не
виконували свій обов'язок».
«Я бачив війну. Що ж
тут ще додати? Немає кращої миті у житті, ніж бачити обличчя сина після
перебування в окопі. Ми воювали й не знали, чи повернемось живими. У зоні АТО я
зрозумів, що потрібно цінувати те, що маєш. Зовсім змінилося мислення. Коли ти
знаходишся на межі життя та смерті, все інше зовсім втрачає значення», –
поділився страшними спогадами один із бійців й додав, що якщо потрібно буде їхати
на війну ще раз, без зайвих роздумів поїде.
Звичайно, страх притаманний кожній людині, але показати
свою слабкість перед товаришами жоден із них не міг. Важливо було виконати
завдання, а вже коли минав день, думали про сім’ю і як пережити завтрашній день.
Просили Бога, щоб повернутися додому живими і неушкодженими, хоча всі
усвідомлювали, що це було випробування долі, а не їхня воля.
Кожен повернувся зі Сходу іншим. Проте, кажуть, за потреби
всі вони знову стануть на захист своєї Батьківщини. Про перебування на Сході
розповідають неохоче. Не про все можна, а деякі події згадувати не хочуть. Про
досвід, службу та громадянський обов’язок тут говорять найбільше.
