«ЦЕ НЕ ЛИШЕ ПРО БУДИНКИ. ЦЕ ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ МОЖУТЬ СТАТИ ЧАСТИНОЮ ГРОМАДИ»

Як у Золочівській громаді реалізовуватимуть експериментальний проєкт із забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом у сільській місцевості.
10 червня 2026 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 751, якою запровадив дворічний експериментальний проєкт щодо забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом у сільській місцевості. Його суть проста: держава виділяє кошти, громади купують придатні для проживання будинки у селах і беруть їх у комунальну власність для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.
У Золочівській міській територіальній громаді вже розпочали роботу над реалізацією цього проєкту. При виконавчому комітеті Золочівської міської ради працює тимчасова комісія з обстеження житла. Наразі напрацьовується база житлових будинків у сільській місцевості, які придатні для проживання і власники яких готові їх продати.
Про те, як працюватиме ця програма, хто зможе скористатися нею та чому вона може бути важливою не лише для переселенців, а й для розвитку самої громади, розмовляємо із заступником міського голови Золочева Михайлом Вікторовичем КУЛИКОМ.
– Михайле Вікторовичу, що сьогодні вже зроблено в нашій громаді для реалізації цієї урядової програми?
– Насамперед ми розпочали з того, що створили тимчасову комісію з обстеження житла при виконавчому комітеті Золочівської міської ради. Її завдання – перевірити будинки, які можуть бути придбані в межах експериментального проєкту.
Зараз ми формуємо базу житла у сільській місцевості. Йдеться про будинки, які є придатними для проживання, мають необхідні умови та власники яких готові їх продати.
Це важливо, адже ми не просто збираємо інформацію про будь-яку нерухомість. Будинок має відповідати певним вимогам, а його вартість повинна вкладатися у встановлені програмою фінансові рамки.
– Якою є гранична вартість такого будинку?
– За рахунок державної субвенції може бути придбаний житловий будинок вартістю до 500 тисяч гривень. У цю суму входять не лише кошти безпосередньо за будинок, а й витрати, пов’язані з придбанням нерухомості – податки, збори, державна реєстрація права власності.
Якщо будинок коштує дорожче, різниця може бути профінансована з інших джерел на умовах співфінансування.
Але тут важливо розуміти: участь у програмі – це не означає, що громада купуватиме будь-який будинок за будь-якою ціною. Житло має бути придатним для проживання, а його придбання – економічно обґрунтованим.
– Хто з внутрішньо переміщених осіб зможе претендувати на таке житло?
– Програма розрахована на внутрішньо переміщених осіб, які не мають придатного для проживання житла на підконтрольній Україні території.
Також людина або сім’я не повинні мати ухваленого рішення про виплату компенсації за знищене житло чи вже скористатися житловим ваучером. Є й інші умови, передбачені постановою, зокрема щодо придбання земельної ділянки або транспортного засобу протягом останніх шести місяців.
Перевага надаватиметься, зокрема, багатодітним сім’ям, людям з інвалідністю та сім’ям, у складі яких є діти з інвалідністю, дітям-сиротам, особам похилого віку та іншим категоріям, визначеним урядовою постановою.
– Чи стає переселенець власником будинку?
– Ні. Це важливий момент, який потрібно чітко розуміти.
Будинок купується у комунальну власність територіальної громади. ВПО отримує право безоплатного користування житлом на підставі відповідного договору. Орендну плату людина не сплачує, але самостійно оплачує фактично спожиті житлово-комунальні послуги.
Термін користування житлом становить до трьох років із можливістю продовження відповідно до умов договору.
– Чому в програмі передбачена умова щодо працевлаштування або участі працездатних членів сім’ї у ринку праці?
– Тому що ця програма має на меті не просто надати людині дах над головою. Вона спрямована на те, щоб внутрішньо переміщені особи могли почати нове життя у громаді.
Протягом трьох місяців після заселення працездатні члени домогосподарства повинні працевлаштуватися, зареєструватися як безробітні, відкрити власну справу або в інший спосіб підтвердити участь у ринку праці.
Це логічно, адже людина, яка переїжджає в село, має можливість не лише отримати житло, а й знайти роботу, започаткувати власну справу, користуватися послугами громади та бути її активним учасником.
– І тут ми підходимо до важливого питання. Чи не варто дивитися на цю програму ширше – не лише як на забезпечення житлом переселенців?
– Безумовно. Я вважаю, що цей проєкт може бути важливим і для самої громади.
Ми часто говоримо про те, що сільські території потребують розвитку, молодих сімей, фахівців, підприємців. А серед внутрішньо переміщених осіб є люди з різним досвідом і професіями. Це можуть бути медики, освітяни, працівники культури, підприємці, фахівці технічних професій, люди, які мають досвід роботи у різних сферах.
Тобто ми говоримо не лише про будинок, у який хтось заселиться. Ми говоримо про людей, які можуть стати частиною нашої громади.
Це людський потенціал. Це нові знання, досвід, професії, підприємницькі ідеї. Це можливість для сіл отримати нових мешканців, для місцевого бізнесу – працівників, для громади – активних людей.
Є й дуже практичні речі. Якщо в селі з’являється сім’я з дітьми, це також питання майбутнього навчальних закладів, дитячого садка, розвитку соціальної інфраструктури. Діти – це життя села. А родини, які залишаються жити і працювати в громаді, допомагають цим селам не занепадати.
Тому я б не хотів, щоб ми сприймали цю програму лише як механізм придбання будинків. Насправді це можливість для взаємної підтримки. Люди отримують шанс на житло і новий початок, а громада – можливість залучити нових мешканців, фахівців і нові ідеї.
– Чи означає участь у цій програмі, що людина в майбутньому втратить право на компенсацію за знищене або пошкоджене житло?
– Ні. Участь у програмі не позбавляє ВПО права в майбутньому отримати компенсацію за знищене або пошкоджене житло чи скористатися іншими формами державної підтримки.
Це принципово важливо. Житло в межах цього проєкту надається у тимчасове користування і залишається у власності громади. Тому воно не є остаточним вирішенням житлового питання людини.
– Що зараз потрібно зробити власникам будинків у селах, які можуть бути зацікавлені у продажу?
– Якщо людина має житловий будинок у сільській місцевості, який є придатним для проживання, і готова його продати, вона може звернутися до Золочівської міської ради або до старости на своїй території.
Ми збираємо інформацію про такі об’єкти, після чого житло має бути обстежене комісією. Важливо, щоб будинок відповідав вимогам і міг бути використаний для проживання.
Тому власникам, які мають відповідне житло і розглядають можливість його продажу, варто вже зараз повідомити про це.
– Яким ви бачите головний результат цієї програми для нашої громади?
– Найперше – це можливість допомогти людям, які через війну втратили свій дім і змушені були почати життя заново.
Але водночас це може бути можливістю і для самої громади. Ми маємо великі сільські території, і нам важливо, щоб вони жили, розвивалися, щоб у школах були діти, щоб працювали підприємці, щоб у селах з’являлися нові родини.
Тому цей проєкт – про значно більше, ніж квадратні метри. Він про людей, можливості та взаємну користь.
Війна змусила мільйони українців залишити свої домівки. Але багато з цих людей мають сили, знання, професійний досвід і бажання працювати. Якщо створити умови, вони можуть стати не просто отримувачами допомоги, а активними учасниками розвитку громади.
Саме тому ми зараз працюємо над тим, щоб цей механізм у нашій громаді запрацював правильно і прозоро. Щоб придбані будинки справді стали домом для людей, а нові мешканці – частиною наших сіл і всієї Золочівської громади.