Новини Золочівщини
Успіху без праці не буває
Gazeta
До дня місцевих виборів трохи більше тижня. Більшість з нас уже визначились і знають, за кого голосуватимуть, а отже, кому довірять Золочівську ОТГ на наступні 5 років.
Я віддаю свій голос за кандидата на посаду голови Золочівської об’єднаної територіальної громади Ігоря Гриньківа.
Ігор Гриньків народився 27 листопада 1970 року у звичайній сільській родині. Батько помер, коли Ігорю не було ще шести років. Величезний вплив на формування хлопця мав дідусь, який його виховував у любові до праці, освіти і людей. Навчався у Вороняцькій школі. Здобув три вищих освіти. Проживає з родиною в селі Вороняки. Троє дітей Марія, Михайло і Володимир – дорослі. Четвертий, Богданчик – учень 2 класу.
У 1994–1998 роках працював заступником голови Золочівської міської ради. У 2010 році був обраний міським головою міста Золочева. У 2015 році золочівська громада знову обрала І. Гриньківа головою міста.
Вважаю, що наш голова найкраще знає ситуацію у нашій ОТГ, і за освітою, і за професійною підготовкою, і за моральними якостями відповідає нашим вимогам до майбутнього голови Золочівської ОТГ.
– Ігоре, десять років відколи ти очолив золочівську громаду увійдуть в історії як період відродження нашого міста. Всі розуміють, що це дається важкою працею. З огляду на все те, що відбувається, що є найголовнішим у твоїх відносинах з громадою?
– Без усякого сумніву – це довіра. Довіра. Довіра, довіра і ще раз довіра є найголовнішою у відносинах в сім’ї, державі і, звісно, у нашій громаді. Якщо говорити про владу, то виправдати довіру людей завжди важче, ніж прийти до влади. Треба завжди пам’ятати про те, що кому багато дано, з того багато спитають. Ми повернули довіру простих людей до місцевої влади. Ці відносини треба берегти. Саме це і є фундаментом усіх наших подальших добрих справ. На брехні і підкупі міцних і тривалих відносин ще ніхто не збудував і не збудує. Приходити до влади треба тоже чесно.
– Сьогодні жовтень 2020 року. Термін цієї каденції завершується. Чи вдалося зробити все заплановане?
– Щось вдалося, щось ні. Зробити заплановане – це зреалізувати потрібне людям. За цим завжди стоять гроші. У значній мірі відсутність грошей обмежує наші можливості. Бо це як в сім’ї – хочеш перекрити дах на хаті, а гроші на нову крівлю ще не назбирав, то шукаєш можливості і підремонтовуєш існуючу крівлю, щоб до хати не текло.
Можу чітко ствердити, що ми не сиділи, склавши руки, і постійно шукали можливості. Якщо говорити про великі проекти, то хочеться якнайшвидше завершити площу Вічеву і перейти до вулиці Шевченка. Роботи на Вічевій можна було б вже завершити, якби в попередній період ми мали підтримку районної та обласної державних адміністрацій. Цього не було. На заваді стала політика. Особливо це було помітно напередодні виборів Президента України, коли Львів штучно топили у смітті і від цього страждали як львів'яни, так і багато громад не лише у Львівській області. А нам, золочівській громаді, з огляду на політику, не виділяли грошей на невідкладні потреби і розвиток. Так повинно бути? Сенс існування будь-якої політики – це служіння людині, говорив папа Іван Павло ІІ. Коли я аналізую різні моменти моєї праці, як міського голови Золочева за минулих десять років, мені не спадає на думку жодної умисної помилки, хоча як кожна людина, маю свої вади, не виключаю, що можливо, незначні помилки і могли бути. Однак, турбота про наш загальний добробут, про відродження Золочева була для нас усіх одним з основних пріоритетів.
– Якщо ти вже згадав про Вічеву площу, то всі в захопленні від влаштованого автомобільного кільця і зручностей для пішоходів. Бачимо, що вже розпочинається монтаж світильників. Що далі?
– Насамперед хочу сказати велике дякую нашим будівельникам із Львівського ШРБУ-65. Як керівникам, а це прекрасна родина Магера – Леся Михайлівна, Володимир Іванович та їхній син Ігор, що є будівельником вже у другому покоління, так і простим робітникам, в тому числі і мешканцям Золочева, котрі, не зважаючи на небезпеку зараження Covid-19, працюють і, Богу дякувати, справа потроху йде до завершення. Дуже хочу ще цього року закласти площу перед пам’ятником отця Маркіяна Шашкевича бруківкою, хоча це також залежить від державних грошей. Ми добре співпрацюємо з нинішнім головою Львівської обласної державної адміністрації Максимом Козицьким. Він переймається нашими проблемами. За короткий час вже декілька раз був тут, у Золочеві. Розуміє нас і підтримує. Саме такими, на мою думку, мають бути високопосадовці державної влади. Не зарозумілі нахаби, а врівноважені і людяні, як Козицький, як його заступники А. Годик, І. Собко та інші.
– Вулиця Героя України Степана Бандери дістала новий вигляд. Реконструкція підпірної стінки, дуже доречна парковка для автотранспорту. Кому належала ідея?
– Насправді це запит людей, котрі живуть поряд. Це вони цього найбільше хотіли. А безпосередньо цим проектом, як і багатьма іншими, опікувався мій заступник Богдан Рибаха. Він має великий практичний досвід і дуже вболіває за справу. Ще цього року тут запланували встановити сучасну світлову рекламу, провести заміну ліхтарів вуличного освітлення. Наступного року, коли добре осяде насипана земля, ми більш професійно підійдемо до формування газонів і квітників. Треба достатньо уваги приділити благоустрою сусідніх житлових будинків. У 2015 році під час перебування у Золочеві Нобелівського лауреата, почесного громадянина нашого міста Роалда Гоффмана я не впізнав цієї вулиці на світлинах, які мені показував Роалд. До Другої світової війни тут все було по-іншому. Замість п’ятиповерхових житлових будинків стояли гарні, архітектурно довершені кам’яниці. Це Золочів, який ми втратили назавжди і який буде лише у нашій пам’яті.
– Ігоре, ти згадав про Роалда Гофмана, саме він нещодавно звернувся у відеоформаті на твою підтримку.
– Я зустрічався з Роалдом Гоффманом в 2015 році під час його візиту до Золочева. Почути слово підтримки від лауреата Нобелівської премії, того, хто був у числі підписантів звернення світової академічної спільноти на підтримку українського Євромайдану, для мене велика честь і дуже приємно. У 2015 році, у Золочеві відбулася моя зустріч із Роалдом Гоффманом, з цим великим і разом з тим простим і дуже людяним чоловіком. Незважаючи на те, що це була наша перша зустріч, я залишився під великим враженням від особистого спілкування з ним. Ми говорили про речі, які для нас важливі. Ми говорили про людей, котрі нам дуже дорогі і назавжди залишаться в нашій пам’яті. Відвідали будинок, в якому проживала сім’я Гофманів. Відвідали давнє єврейське кладовище, де сповнений смутку Роалд, розповів мені про свого батька, котрого під час Другої світової війни розстріляли нацисти.
Живучи в далекій Америці, Роалд дуже уважний до всього, що відбувається у нашому місті, радо відгукується на наші ініціативи.
Мені дуже приємно, що у цей відповідальний час для мене і для усієї нашої громади, саме цей прекрасний та всіма щанований чоловік виявив мені свою підтримку. Маю надію, що ми ще неодмінно зустрінемось у нашому Золочеві.
– Ігоре, найбільшим резонансом 2018 року стало твоє 33-денне голодування на площі Вічевій. Про це писали та говорили скрізь, у Верховній раді, на засіданнях Уряду. Невже не було іншого способу врегулювати спір?
– Те, що відбулось чи відбувається, бо ще не все завершено, у Золочеві із спробою незаконного захоплення нашої Вічевої площі має аналоги в інших громадах, в містах і селах України. Це приклад недосконалого законодавства, де в місцевого самоврядування забрали повноваження впливати на недобросовісних забудовників, вживати належних дієвих заходів реагування, а не спостерігати, як відбуваються порушення і телефонувати 101,102,103, ДАБІ… Для прикладу, мешканці вулиці Гайдамацької, 4 скаржаться на суміжного забудовника, котрий закриває світло у їхні квартири. Мешканці Львівської – на забудовника, котрий на території колишнього радіозаводу збудував житло, а вода з території підтоплює їхні присадибні ділянки, які розташовані нижче. Щоб допомогти людям міська рада звертається в Державну архітектурну будівельну інспекцію, представники якої не вживають заходів. Законом в нас, міської ради, забрали повноваження впливу на забудовника. Коло замкнулось. Що робити людям? Що робити громаді, коли захоплюють громадську землю і зводять незаконне будівництво? Справи в судах часом тягнуться роками і всі це бачимо. Тому і виникають стихійні протести людей по всій Україні, як у нашому випадку із Вічевою площею. Ми вжили всіх можливих заходів врегулювання спору, провели ряд зустрічей, щоб переконати в добрий спосіб недобросовісного забудовника, не робити зла громаді. Та марно. Коли на нахабу нема закону, має показати силу громада. Добро має бути з кулаками, або як в нашому випадку – з молотками. Мені прикро, що ми змушені були вдатися до таких дій, але ми вкотре показали, що в єдності – наша сила.
– Ігоре, ми багато говоримо про Золочів. Нова Золочівська об’єднана територіальна громада – це ще 66 сіл навколо міста. Як тобі такий формат нової громади?
– Нещодавно я зустрічався із міським головою міста Чортків Тернопільської області Володимиром Шматьком. До Чорткова приєднали 6 сіл і він почувається дуже впевнено. Коли я йому розказав про межі нашої громади, він лише співчутливо похитав головою. Мені також тривожно. Бо тривалий час сільськими громадами предметно не займались. Де відповідальний сільський голова, там ще більш-менш. У багатьох територіях все пущено на самоплив і люди у селах зневірились. У мешканців сіл забрали право вибрати собі старосту у селі. Ці та інші питання звучать від людей під час кожної моєї особистої зустрічі.
– Тебе сприймають у селах дуже добре. Що ти обіцяєш людям?
– Я не роздаю ні обіцянок, ні гречки, ні грошей. Їм вже наобіцяли різні кандидати так багато, що якщо в це повірити, то мені на вибори можна не йти. Збираю по примірнику тих листівок до свого архіву. Там такого понаписувано! Не побачив хіба що прокладання метрополітену від станції Верхобуж до станції Новосілки з переходом у Золочеві на іншу вітку Підлипці-Скварява. Не написали хіба ще про будівництво підвісної дороги з Вороняк до Шашкевичевої гори у Підлиссі. Решту – все є. Якщо ці обіцянки узагальнити, то можна написати коротко: «Зроблю все, що побажаєте!».
Я кажу людям як по селах, так і в Золочеві, правду. Я налаштовую їх на важку щоденну працю, бо успіху без праці не буває.
– Ігоре, як фізично встигнути, окрім Золочева, у кожне з 66 сіл нашої громади. Це реально?
– В одну мить – ні. Але якщо спертись на активну громадськість у селах, задіяти цей потужний людський ресурс – зміни неодмінно будуть.
– Але як це зробити практично?
– Ми маємо запровадити в селах реальне самоврядування і задіяти у цьому процесі найбільш дієвих людей. Вирішувати питання місцевого значення без політики. Кожен мешканець своєї громади має зрозуміти свою відповідальність за стан справ у селі на зразок того, як ми це робимо у багатоквартирних будинках Золочева. Хто активний, хто щось робить – тому завжди допомагають, там і є результат. Хто байдужий, бездіяльний, спить – той бачить хіба що сни.
Мало того, у селах ми проведемо вибори. Не лякайтесь цього. Маємо обрати з-поміж себе тих, кому депутати об’єднаної громади зможуть делегувати частину повноважень, а можливо і частину коштів. Відкритий і прозорий бюджет, громадська активність, делегування повноважень, коштів. Ось ключ до успіху. Як фаховий юрист, економіст, і управлінець за фахом, кажу вам – це реально. Я знаю, як це зробити. Інше питання – якими коштами буде оперувати громада, яка буде загальна економічна ситуація в державі, наскільки мудро ми поведемся із бізнесом, що знаходиться на нашій території.
– Ігоре, ходять чутки, що один з твоїх опонентів пообіцяв витратити 300 тис. доларів і купити собі, як він каже, цю посаду голови об’єднаної громади. Перераховує великі суми грошей на церкви, роздає медикаменти, каже, що підкупив усі виборчі комісії. Як цьому протистояти? Що людям робити?
– Все залежить від кожного з нас. Люди мають залишитись людьми. Чи можна купити гідність, свободу, патріотизм? Ні. Ситуація з передвиборчими «пожертвами» на церкви нічого спільного не має з правдивим, щирим, безкорисним меценатством. Це звичайний, але більш витончений підкуп виборців. Цей кандидат цього не може зрозуміти, бо він звик купувати безчесних суддів, як ковбасу в магазині. Прошу не сприймати ці слова, як образу порядних людей, котрі працюють в судовій системі. Я маю на увазі саме тих суддів, хто не знайшов в собі сміливості піти з посад після корупційного скандалу щодо площі Вічевої. Тих, кому я і багато з нас ніколи більше не скажемо: «Ваша честь». Я пропоную вірним слухати наших духовних лідерів. Глава Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук на запитання щодо створення образу побожного громадянина, який політики демонструють виборцям, зазначив таке: «Ми завжди намагаємось бути церквою, яка не втручається в політику, а з іншого боку – не дає політикам себе інструменталізувати для своїх політичних цілей. Те, що ви сказали, ці вияви публічної побожності, зокрема, у передвиборчий період – це один із способів використання довіри людей до церкви. Ми бачимо, що сьогодні рівень довіри до державних інституцій дуже низький, а церкві люди поки що довіряють.
Очевидно, що такий політик, якого б я назвав не дуже чистим на руку, намагається використати церкву для своєї політичної мети. Ми це оцінюємо однозначно негативно, тому що то шкодить як і церкві, так і політикові… Якщо політики загасять моральні світочі сьогодні в Україні, то постане дуже небезпечна темінь. Я думаю, що всі церкви повинні це розуміти» (Святослав Шевчук, «Ніколи не голосуйте проти»).
Від себе скажу, якщо маєте нужду, то гроші, що Вам роздані та роздають беріть без докорів сумління, бо це Ваші гроші, це – несплачені податки. А голосуйте так, як підказує Ваша совість.
– Що є значимим та приємним в особистому житті?
– Без сумніву це збільшення нашої родини. Вийшла заміж донька Марічка, тепер вона Гриньків-Холявка. Разом з Миколою вони гарна сім’я. Маленька розумниця Софійка, перша моя внучка, лише зміцнила їх союз. Нещодавно зареєстрував свій шлюб мій син Володимир. Одружився з вродливою і розумною Іванкою з дуже доброї сім’ї. Маленьке весілля відгуляємо в листопаді. Так що життя триває.
– І на завершення – про плани надалі.
– Мабуть, першочерговим завданням буде помирити і об’єднати людей, котрі попересварювались між собою під час цих виборів. Кругом і так багато гніву і ненависті. Добрі справи треба робити з Богом і з повагою один до одного. Врешті-решт, головна мета цих виборів – сформувати правильну владу. Владу, яка дбатиме про добро для всіх. Повторю вислів Митрополита Андрея Шептицького, до мудрості котрого ми усі прибігаємо: «Усі, хто почуваються українцями і хотять працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного… нашого економічного, просвітного і культурного життя… Хто на своєму становищі працює для добра народу, сповняючи сумлінно свої обов’язки, – той є ліпшим патріотом, ніж той, що багато говорить, а мало робить».
Розмовляла
Леся ГОРГОТА
Я віддаю свій голос за кандидата на посаду голови Золочівської об’єднаної територіальної громади Ігоря Гриньківа.
Ігор Гриньків народився 27 листопада 1970 року у звичайній сільській родині. Батько помер, коли Ігорю не було ще шести років. Величезний вплив на формування хлопця мав дідусь, який його виховував у любові до праці, освіти і людей. Навчався у Вороняцькій школі. Здобув три вищих освіти. Проживає з родиною в селі Вороняки. Троє дітей Марія, Михайло і Володимир – дорослі. Четвертий, Богданчик – учень 2 класу.
У 1994–1998 роках працював заступником голови Золочівської міської ради. У 2010 році був обраний міським головою міста Золочева. У 2015 році золочівська громада знову обрала І. Гриньківа головою міста.
Вважаю, що наш голова найкраще знає ситуацію у нашій ОТГ, і за освітою, і за професійною підготовкою, і за моральними якостями відповідає нашим вимогам до майбутнього голови Золочівської ОТГ.
– Ігоре, десять років відколи ти очолив золочівську громаду увійдуть в історії як період відродження нашого міста. Всі розуміють, що це дається важкою працею. З огляду на все те, що відбувається, що є найголовнішим у твоїх відносинах з громадою?
– Без усякого сумніву – це довіра. Довіра. Довіра, довіра і ще раз довіра є найголовнішою у відносинах в сім’ї, державі і, звісно, у нашій громаді. Якщо говорити про владу, то виправдати довіру людей завжди важче, ніж прийти до влади. Треба завжди пам’ятати про те, що кому багато дано, з того багато спитають. Ми повернули довіру простих людей до місцевої влади. Ці відносини треба берегти. Саме це і є фундаментом усіх наших подальших добрих справ. На брехні і підкупі міцних і тривалих відносин ще ніхто не збудував і не збудує. Приходити до влади треба тоже чесно.
– Сьогодні жовтень 2020 року. Термін цієї каденції завершується. Чи вдалося зробити все заплановане?
– Щось вдалося, щось ні. Зробити заплановане – це зреалізувати потрібне людям. За цим завжди стоять гроші. У значній мірі відсутність грошей обмежує наші можливості. Бо це як в сім’ї – хочеш перекрити дах на хаті, а гроші на нову крівлю ще не назбирав, то шукаєш можливості і підремонтовуєш існуючу крівлю, щоб до хати не текло.
Можу чітко ствердити, що ми не сиділи, склавши руки, і постійно шукали можливості. Якщо говорити про великі проекти, то хочеться якнайшвидше завершити площу Вічеву і перейти до вулиці Шевченка. Роботи на Вічевій можна було б вже завершити, якби в попередній період ми мали підтримку районної та обласної державних адміністрацій. Цього не було. На заваді стала політика. Особливо це було помітно напередодні виборів Президента України, коли Львів штучно топили у смітті і від цього страждали як львів'яни, так і багато громад не лише у Львівській області. А нам, золочівській громаді, з огляду на політику, не виділяли грошей на невідкладні потреби і розвиток. Так повинно бути? Сенс існування будь-якої політики – це служіння людині, говорив папа Іван Павло ІІ. Коли я аналізую різні моменти моєї праці, як міського голови Золочева за минулих десять років, мені не спадає на думку жодної умисної помилки, хоча як кожна людина, маю свої вади, не виключаю, що можливо, незначні помилки і могли бути. Однак, турбота про наш загальний добробут, про відродження Золочева була для нас усіх одним з основних пріоритетів.
– Якщо ти вже згадав про Вічеву площу, то всі в захопленні від влаштованого автомобільного кільця і зручностей для пішоходів. Бачимо, що вже розпочинається монтаж світильників. Що далі?
– Насамперед хочу сказати велике дякую нашим будівельникам із Львівського ШРБУ-65. Як керівникам, а це прекрасна родина Магера – Леся Михайлівна, Володимир Іванович та їхній син Ігор, що є будівельником вже у другому покоління, так і простим робітникам, в тому числі і мешканцям Золочева, котрі, не зважаючи на небезпеку зараження Covid-19, працюють і, Богу дякувати, справа потроху йде до завершення. Дуже хочу ще цього року закласти площу перед пам’ятником отця Маркіяна Шашкевича бруківкою, хоча це також залежить від державних грошей. Ми добре співпрацюємо з нинішнім головою Львівської обласної державної адміністрації Максимом Козицьким. Він переймається нашими проблемами. За короткий час вже декілька раз був тут, у Золочеві. Розуміє нас і підтримує. Саме такими, на мою думку, мають бути високопосадовці державної влади. Не зарозумілі нахаби, а врівноважені і людяні, як Козицький, як його заступники А. Годик, І. Собко та інші.
– Вулиця Героя України Степана Бандери дістала новий вигляд. Реконструкція підпірної стінки, дуже доречна парковка для автотранспорту. Кому належала ідея?
– Насправді це запит людей, котрі живуть поряд. Це вони цього найбільше хотіли. А безпосередньо цим проектом, як і багатьма іншими, опікувався мій заступник Богдан Рибаха. Він має великий практичний досвід і дуже вболіває за справу. Ще цього року тут запланували встановити сучасну світлову рекламу, провести заміну ліхтарів вуличного освітлення. Наступного року, коли добре осяде насипана земля, ми більш професійно підійдемо до формування газонів і квітників. Треба достатньо уваги приділити благоустрою сусідніх житлових будинків. У 2015 році під час перебування у Золочеві Нобелівського лауреата, почесного громадянина нашого міста Роалда Гоффмана я не впізнав цієї вулиці на світлинах, які мені показував Роалд. До Другої світової війни тут все було по-іншому. Замість п’ятиповерхових житлових будинків стояли гарні, архітектурно довершені кам’яниці. Це Золочів, який ми втратили назавжди і який буде лише у нашій пам’яті.
– Ігоре, ти згадав про Роалда Гофмана, саме він нещодавно звернувся у відеоформаті на твою підтримку.
– Я зустрічався з Роалдом Гоффманом в 2015 році під час його візиту до Золочева. Почути слово підтримки від лауреата Нобелівської премії, того, хто був у числі підписантів звернення світової академічної спільноти на підтримку українського Євромайдану, для мене велика честь і дуже приємно. У 2015 році, у Золочеві відбулася моя зустріч із Роалдом Гоффманом, з цим великим і разом з тим простим і дуже людяним чоловіком. Незважаючи на те, що це була наша перша зустріч, я залишився під великим враженням від особистого спілкування з ним. Ми говорили про речі, які для нас важливі. Ми говорили про людей, котрі нам дуже дорогі і назавжди залишаться в нашій пам’яті. Відвідали будинок, в якому проживала сім’я Гофманів. Відвідали давнє єврейське кладовище, де сповнений смутку Роалд, розповів мені про свого батька, котрого під час Другої світової війни розстріляли нацисти.
Живучи в далекій Америці, Роалд дуже уважний до всього, що відбувається у нашому місті, радо відгукується на наші ініціативи.
Мені дуже приємно, що у цей відповідальний час для мене і для усієї нашої громади, саме цей прекрасний та всіма щанований чоловік виявив мені свою підтримку. Маю надію, що ми ще неодмінно зустрінемось у нашому Золочеві.
– Ігоре, найбільшим резонансом 2018 року стало твоє 33-денне голодування на площі Вічевій. Про це писали та говорили скрізь, у Верховній раді, на засіданнях Уряду. Невже не було іншого способу врегулювати спір?
– Те, що відбулось чи відбувається, бо ще не все завершено, у Золочеві із спробою незаконного захоплення нашої Вічевої площі має аналоги в інших громадах, в містах і селах України. Це приклад недосконалого законодавства, де в місцевого самоврядування забрали повноваження впливати на недобросовісних забудовників, вживати належних дієвих заходів реагування, а не спостерігати, як відбуваються порушення і телефонувати 101,102,103, ДАБІ… Для прикладу, мешканці вулиці Гайдамацької, 4 скаржаться на суміжного забудовника, котрий закриває світло у їхні квартири. Мешканці Львівської – на забудовника, котрий на території колишнього радіозаводу збудував житло, а вода з території підтоплює їхні присадибні ділянки, які розташовані нижче. Щоб допомогти людям міська рада звертається в Державну архітектурну будівельну інспекцію, представники якої не вживають заходів. Законом в нас, міської ради, забрали повноваження впливу на забудовника. Коло замкнулось. Що робити людям? Що робити громаді, коли захоплюють громадську землю і зводять незаконне будівництво? Справи в судах часом тягнуться роками і всі це бачимо. Тому і виникають стихійні протести людей по всій Україні, як у нашому випадку із Вічевою площею. Ми вжили всіх можливих заходів врегулювання спору, провели ряд зустрічей, щоб переконати в добрий спосіб недобросовісного забудовника, не робити зла громаді. Та марно. Коли на нахабу нема закону, має показати силу громада. Добро має бути з кулаками, або як в нашому випадку – з молотками. Мені прикро, що ми змушені були вдатися до таких дій, але ми вкотре показали, що в єдності – наша сила.
– Ігоре, ми багато говоримо про Золочів. Нова Золочівська об’єднана територіальна громада – це ще 66 сіл навколо міста. Як тобі такий формат нової громади?
– Нещодавно я зустрічався із міським головою міста Чортків Тернопільської області Володимиром Шматьком. До Чорткова приєднали 6 сіл і він почувається дуже впевнено. Коли я йому розказав про межі нашої громади, він лише співчутливо похитав головою. Мені також тривожно. Бо тривалий час сільськими громадами предметно не займались. Де відповідальний сільський голова, там ще більш-менш. У багатьох територіях все пущено на самоплив і люди у селах зневірились. У мешканців сіл забрали право вибрати собі старосту у селі. Ці та інші питання звучать від людей під час кожної моєї особистої зустрічі.
– Тебе сприймають у селах дуже добре. Що ти обіцяєш людям?
– Я не роздаю ні обіцянок, ні гречки, ні грошей. Їм вже наобіцяли різні кандидати так багато, що якщо в це повірити, то мені на вибори можна не йти. Збираю по примірнику тих листівок до свого архіву. Там такого понаписувано! Не побачив хіба що прокладання метрополітену від станції Верхобуж до станції Новосілки з переходом у Золочеві на іншу вітку Підлипці-Скварява. Не написали хіба ще про будівництво підвісної дороги з Вороняк до Шашкевичевої гори у Підлиссі. Решту – все є. Якщо ці обіцянки узагальнити, то можна написати коротко: «Зроблю все, що побажаєте!».
Я кажу людям як по селах, так і в Золочеві, правду. Я налаштовую їх на важку щоденну працю, бо успіху без праці не буває.
– Ігоре, як фізично встигнути, окрім Золочева, у кожне з 66 сіл нашої громади. Це реально?
– В одну мить – ні. Але якщо спертись на активну громадськість у селах, задіяти цей потужний людський ресурс – зміни неодмінно будуть.
– Але як це зробити практично?
– Ми маємо запровадити в селах реальне самоврядування і задіяти у цьому процесі найбільш дієвих людей. Вирішувати питання місцевого значення без політики. Кожен мешканець своєї громади має зрозуміти свою відповідальність за стан справ у селі на зразок того, як ми це робимо у багатоквартирних будинках Золочева. Хто активний, хто щось робить – тому завжди допомагають, там і є результат. Хто байдужий, бездіяльний, спить – той бачить хіба що сни.
Мало того, у селах ми проведемо вибори. Не лякайтесь цього. Маємо обрати з-поміж себе тих, кому депутати об’єднаної громади зможуть делегувати частину повноважень, а можливо і частину коштів. Відкритий і прозорий бюджет, громадська активність, делегування повноважень, коштів. Ось ключ до успіху. Як фаховий юрист, економіст, і управлінець за фахом, кажу вам – це реально. Я знаю, як це зробити. Інше питання – якими коштами буде оперувати громада, яка буде загальна економічна ситуація в державі, наскільки мудро ми поведемся із бізнесом, що знаходиться на нашій території.
– Ігоре, ходять чутки, що один з твоїх опонентів пообіцяв витратити 300 тис. доларів і купити собі, як він каже, цю посаду голови об’єднаної громади. Перераховує великі суми грошей на церкви, роздає медикаменти, каже, що підкупив усі виборчі комісії. Як цьому протистояти? Що людям робити?
– Все залежить від кожного з нас. Люди мають залишитись людьми. Чи можна купити гідність, свободу, патріотизм? Ні. Ситуація з передвиборчими «пожертвами» на церкви нічого спільного не має з правдивим, щирим, безкорисним меценатством. Це звичайний, але більш витончений підкуп виборців. Цей кандидат цього не може зрозуміти, бо він звик купувати безчесних суддів, як ковбасу в магазині. Прошу не сприймати ці слова, як образу порядних людей, котрі працюють в судовій системі. Я маю на увазі саме тих суддів, хто не знайшов в собі сміливості піти з посад після корупційного скандалу щодо площі Вічевої. Тих, кому я і багато з нас ніколи більше не скажемо: «Ваша честь». Я пропоную вірним слухати наших духовних лідерів. Глава Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук на запитання щодо створення образу побожного громадянина, який політики демонструють виборцям, зазначив таке: «Ми завжди намагаємось бути церквою, яка не втручається в політику, а з іншого боку – не дає політикам себе інструменталізувати для своїх політичних цілей. Те, що ви сказали, ці вияви публічної побожності, зокрема, у передвиборчий період – це один із способів використання довіри людей до церкви. Ми бачимо, що сьогодні рівень довіри до державних інституцій дуже низький, а церкві люди поки що довіряють.
Очевидно, що такий політик, якого б я назвав не дуже чистим на руку, намагається використати церкву для своєї політичної мети. Ми це оцінюємо однозначно негативно, тому що то шкодить як і церкві, так і політикові… Якщо політики загасять моральні світочі сьогодні в Україні, то постане дуже небезпечна темінь. Я думаю, що всі церкви повинні це розуміти» (Святослав Шевчук, «Ніколи не голосуйте проти»).
Від себе скажу, якщо маєте нужду, то гроші, що Вам роздані та роздають беріть без докорів сумління, бо це Ваші гроші, це – несплачені податки. А голосуйте так, як підказує Ваша совість.
– Що є значимим та приємним в особистому житті?
– Без сумніву це збільшення нашої родини. Вийшла заміж донька Марічка, тепер вона Гриньків-Холявка. Разом з Миколою вони гарна сім’я. Маленька розумниця Софійка, перша моя внучка, лише зміцнила їх союз. Нещодавно зареєстрував свій шлюб мій син Володимир. Одружився з вродливою і розумною Іванкою з дуже доброї сім’ї. Маленьке весілля відгуляємо в листопаді. Так що життя триває.
– І на завершення – про плани надалі.
– Мабуть, першочерговим завданням буде помирити і об’єднати людей, котрі попересварювались між собою під час цих виборів. Кругом і так багато гніву і ненависті. Добрі справи треба робити з Богом і з повагою один до одного. Врешті-решт, головна мета цих виборів – сформувати правильну владу. Владу, яка дбатиме про добро для всіх. Повторю вислів Митрополита Андрея Шептицького, до мудрості котрого ми усі прибігаємо: «Усі, хто почуваються українцями і хотять працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного… нашого економічного, просвітного і культурного життя… Хто на своєму становищі працює для добра народу, сповняючи сумлінно свої обов’язки, – той є ліпшим патріотом, ніж той, що багато говорить, а мало робить».
Розмовляла
Леся ГОРГОТА
