Новини Золочівщини
Любити своє місто – означає дбати про нього
Gazeta
Добрі традиції меценатства у Золочеві мають глибокі корені і дедалі більше розвиваються. Золочів’яни дивують та дають добрий приклад спільної праці та любові до рідного міста іншим громадам. Таким прикладом спільної праці слугує відновлення скверу ім. Самійла Зборовського, що навпроти поліклініки. Ми вже писали, як за допомогою успішного підприємця Сергія Вереди запрацював фонтан, який золочів’яни називають «Гуси-лебеді». А вже цього року завдяки фінансовій підтримці наших підприємців, чий бізнес розташований поруч із сквером, він набуває нового вигляду. Проект з реконструкції скверу ім. Зборовського переміг у конкурсі мікропроектів місцевого розвитку Львівської обласної ради. Роботи з благоустрою скверу ще не завершені, але вздовж алей виконано замощення під паркові лави. Також наші читачі знають, що лави у цьому сквері мають бути особливими. З металу відлито лави, на боковинах яких зображено білих лебедів, як на фонтані. Відомий різьбяр по дереву Микола Бондарчук виготовив з дерева макети боковинок лав для нашого скверу.
Міський голова Золочева Ігор Гриньків звернувся до золочів’ян з проханням допомогти місту придбати лави. І ось у сквері Зборовського встановлено першу лаву із білими лебедями. Встановлено її за сприяннями підприємців Світлани та Сергія Вереди. У розмові Сергій Борисович зізнається, що дуже його заінтригувала пропозиція міського голови дарувати лави для міста з нагоди різних приємних подій.
– Шкодую, що коли я одружувався, ніхто мені не пропонував дарувати лаву для міста. Я б неодмінно придбав лаву і присвятив би цей вчинок моїй коханій дружині Світлані. Хоча, думаю, що і зараз не пізно зробити такий вчинок в її честь. Насправді це дуже приємно зробити щось, що послужить не лише тобі, а й ближнім. Тому дякую усім, хто любить наше місто і дбає про нього.
– Сергій Борисович та Світлана Миколаївна – просто надзвичайні люди, – говорить Орися МАДЗЕЙ, адміністратор-бармен ресторану «Пріма-піца», котрим керує Світалана Миколаївна Вереда. – Вони дуже чуйні і сердечні люди, котрі люблять наше місто. Насправді вони дуже багато роблять для Золочева, але не люблять про це говорити. І ми зовсім не подивовані вчинком Сергія Борисовича. Адже це дуже-дуже в його стилі. Меценатство – це його. Окрім того, що він любить те, що він робить, інколи здається, що він намагається своєю сердечністю охопити весь світ. І це він проявляє своїми вчинками, такими як сьогодні. Про їх добрі справи можна багато розповідати. Для прикладу: екскурсії на фабрику морозива і доброчинні акції для діток із сиротинця, чи підтримка спортивних та культурних заходів. Тому насправді ми дуже любимо і поважаємо наших керівників. А підтвердженням цього є те, що фактично за дев’ять років існування «Пріма-піци» основний склад працівників не змінився. Ми навіть жаруємо, якщо потрапляєш в колектив до Вереди, то ти точно звідси не захочеш нікуди йти.
– Пригадую, яким було наше місто років десять тому і порівнюю, яким є зараз. І дуже тішусь, – говорить Орися НАЛИВАЙКО, бухгалтер ресторану «Пріма-піца». – Відкриття нашого ресторану пов’язане із відновленням роботи фонтану тут у сквері. Адже невдовзі після відкриття власники ресторану власним коштом відремонтували та відновили роботу фонтану і він працює до сьогодні. Приємно, коли йду на роботу чи з роботи і бачу, як тут бавиться дітвора. А ще приємніше розуміти, завдяки кому це зроблено. Цьогоріч наш ресторан долучився до реалізації проекту реконструкції скверу Зборовського, надавши спонсорську допомогу для участі в конкурсі мікропроектів. То ж сквер оживає не в останню чергу і завдяки успішним підрприємцям, котрі розуміють, що слід дбати про своє місто. І сьогодні ми обговорюємо придбання лави для скверу. Насправді це дуже-дуже тішить, що є такі люди як Світлана Миколаївна і Сергій Борисович, котрі розуміють потреби простих людей та потреби міста в цілому.
А тим часом нову лаву вже облюбували золочів’янки. Тож запитую, чи зручно сидіти.
Надія ЧУКАС, пенсіонерка (колись працювала медсестрою) каже, що дуже добре, що так багато лав наставили:
– Знаєте дуже приємно, коли можна вийти в місто і є можливість присісти, відпочити. Ми вдячні міському голові Ігорю Гриньківу, котрий дбає про місто, про те, щоб Золочів відродився і тому доброму чоловікові, котрий купив ту першу лавку.
– О, то ті лавки робив майстер, що живе біля Рівного, – приєднується до розмови пані Тетяна Сидорович. – Мій чоловік недавно допомагав міському голові і вони разом їздили до того майстра. Не думала, що вони такі гарні вийдуть. А то певне Вереда купив ту лавку? Міський голова звертався до молодих, щоб купували, але то має хтось поважний показати приклад...
Отак випадково познайомилась із дружиною Мар’яна Шмигельського, за сприяння котрого у місті Дубно на ливарному виробництві Товариства «Ісполін» виготовлено форму для відливу цих лав.
Поки спілкуюсь, до нас приєднується ще одна золочів’янка, вчителька-пенсіонерка Ольга ЦІНЦІРУК:
– Скільки ми тут находились. По всякому було. Пам’ятаєте, як тут було ще десять років тому? Світла не було, темінь, все поломане, заросле... Бувало йдеш ввечері і страх збирає. А потім ми відчули зміни у місті. Добре, що до влади у Золочеві прийшов добрий господар. Ми, люди старшого покоління, маємо з чим порівняти. Тому вдячні Ігорю Гриньківу, котрий розрив те місто, а потім зробив його таким гарним. І пану Вереді дякуємо, що дбає про місто і помагає нашому меру. Якби не він, фонтану б не було, а тепер лавки...
– То треба цінувати, – каже пані Надія ЧУКАС. – Я завжди звертаю увагу молоді, коли бачу як з ногами залазять на лави, чи поводять себе негідно. Так не має бути. Треба цінувати чужу працю, то й будем жити як в Європі. Хоча зараз таких дуже мало. Зараз діти свідоміші. Вони звикли вже до того, що місто гарне і охайне, і розуміють, що в Золочеві смітити не можна...
На щастя громади міста у Золочеві дуже багато людей не просто закоханих у його історію, а й надзвичайно небайдужих до його майбутнього. Вони ж бо добре усвідомлюють, що лише громада Золочева відповідальна перед її наступними поколіннями за те, в якому місті вони будуть мешкати: забутому Богом і людьми, занедбаному провінційному містечку, а чи у доглянутому його мешканцями, високо розвинутому, чистому, комфортному історичному українському місті, куди із великим задоволенням приїде кожен європеєць і докладеться своїми коштами до розвитку Золочева.
Леся ГОРГОТА
Фото автора
Міський голова Золочева Ігор Гриньків звернувся до золочів’ян з проханням допомогти місту придбати лави. І ось у сквері Зборовського встановлено першу лаву із білими лебедями. Встановлено її за сприяннями підприємців Світлани та Сергія Вереди. У розмові Сергій Борисович зізнається, що дуже його заінтригувала пропозиція міського голови дарувати лави для міста з нагоди різних приємних подій.
– Шкодую, що коли я одружувався, ніхто мені не пропонував дарувати лаву для міста. Я б неодмінно придбав лаву і присвятив би цей вчинок моїй коханій дружині Світлані. Хоча, думаю, що і зараз не пізно зробити такий вчинок в її честь. Насправді це дуже приємно зробити щось, що послужить не лише тобі, а й ближнім. Тому дякую усім, хто любить наше місто і дбає про нього.
– Сергій Борисович та Світлана Миколаївна – просто надзвичайні люди, – говорить Орися МАДЗЕЙ, адміністратор-бармен ресторану «Пріма-піца», котрим керує Світалана Миколаївна Вереда. – Вони дуже чуйні і сердечні люди, котрі люблять наше місто. Насправді вони дуже багато роблять для Золочева, але не люблять про це говорити. І ми зовсім не подивовані вчинком Сергія Борисовича. Адже це дуже-дуже в його стилі. Меценатство – це його. Окрім того, що він любить те, що він робить, інколи здається, що він намагається своєю сердечністю охопити весь світ. І це він проявляє своїми вчинками, такими як сьогодні. Про їх добрі справи можна багато розповідати. Для прикладу: екскурсії на фабрику морозива і доброчинні акції для діток із сиротинця, чи підтримка спортивних та культурних заходів. Тому насправді ми дуже любимо і поважаємо наших керівників. А підтвердженням цього є те, що фактично за дев’ять років існування «Пріма-піци» основний склад працівників не змінився. Ми навіть жаруємо, якщо потрапляєш в колектив до Вереди, то ти точно звідси не захочеш нікуди йти.
– Пригадую, яким було наше місто років десять тому і порівнюю, яким є зараз. І дуже тішусь, – говорить Орися НАЛИВАЙКО, бухгалтер ресторану «Пріма-піца». – Відкриття нашого ресторану пов’язане із відновленням роботи фонтану тут у сквері. Адже невдовзі після відкриття власники ресторану власним коштом відремонтували та відновили роботу фонтану і він працює до сьогодні. Приємно, коли йду на роботу чи з роботи і бачу, як тут бавиться дітвора. А ще приємніше розуміти, завдяки кому це зроблено. Цьогоріч наш ресторан долучився до реалізації проекту реконструкції скверу Зборовського, надавши спонсорську допомогу для участі в конкурсі мікропроектів. То ж сквер оживає не в останню чергу і завдяки успішним підрприємцям, котрі розуміють, що слід дбати про своє місто. І сьогодні ми обговорюємо придбання лави для скверу. Насправді це дуже-дуже тішить, що є такі люди як Світлана Миколаївна і Сергій Борисович, котрі розуміють потреби простих людей та потреби міста в цілому.
А тим часом нову лаву вже облюбували золочів’янки. Тож запитую, чи зручно сидіти.
Надія ЧУКАС, пенсіонерка (колись працювала медсестрою) каже, що дуже добре, що так багато лав наставили:
– Знаєте дуже приємно, коли можна вийти в місто і є можливість присісти, відпочити. Ми вдячні міському голові Ігорю Гриньківу, котрий дбає про місто, про те, щоб Золочів відродився і тому доброму чоловікові, котрий купив ту першу лавку.
– О, то ті лавки робив майстер, що живе біля Рівного, – приєднується до розмови пані Тетяна Сидорович. – Мій чоловік недавно допомагав міському голові і вони разом їздили до того майстра. Не думала, що вони такі гарні вийдуть. А то певне Вереда купив ту лавку? Міський голова звертався до молодих, щоб купували, але то має хтось поважний показати приклад...
Отак випадково познайомилась із дружиною Мар’яна Шмигельського, за сприяння котрого у місті Дубно на ливарному виробництві Товариства «Ісполін» виготовлено форму для відливу цих лав.
Поки спілкуюсь, до нас приєднується ще одна золочів’янка, вчителька-пенсіонерка Ольга ЦІНЦІРУК:
– Скільки ми тут находились. По всякому було. Пам’ятаєте, як тут було ще десять років тому? Світла не було, темінь, все поломане, заросле... Бувало йдеш ввечері і страх збирає. А потім ми відчули зміни у місті. Добре, що до влади у Золочеві прийшов добрий господар. Ми, люди старшого покоління, маємо з чим порівняти. Тому вдячні Ігорю Гриньківу, котрий розрив те місто, а потім зробив його таким гарним. І пану Вереді дякуємо, що дбає про місто і помагає нашому меру. Якби не він, фонтану б не було, а тепер лавки...
– То треба цінувати, – каже пані Надія ЧУКАС. – Я завжди звертаю увагу молоді, коли бачу як з ногами залазять на лави, чи поводять себе негідно. Так не має бути. Треба цінувати чужу працю, то й будем жити як в Європі. Хоча зараз таких дуже мало. Зараз діти свідоміші. Вони звикли вже до того, що місто гарне і охайне, і розуміють, що в Золочеві смітити не можна...
На щастя громади міста у Золочеві дуже багато людей не просто закоханих у його історію, а й надзвичайно небайдужих до його майбутнього. Вони ж бо добре усвідомлюють, що лише громада Золочева відповідальна перед її наступними поколіннями за те, в якому місті вони будуть мешкати: забутому Богом і людьми, занедбаному провінційному містечку, а чи у доглянутому його мешканцями, високо розвинутому, чистому, комфортному історичному українському місті, куди із великим задоволенням приїде кожен європеєць і докладеться своїми коштами до розвитку Золочева.
Леся ГОРГОТА
Фото автора
