Новини Золочівщини
Головну проблему у "Конвалії" вирішили
Gazeta
Минулого року мешканці будинку 6А на вулиці Січових Стрільців у Золочеві відремонтували дах площею у 420 квадратних метрів. Здійснилась мрія багатьох років і вирішилась найбільша проблема будинку. Ми завітали до голови правління об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Конвалія» Зінаїди Чансебівни КУРМАН, щоб розпитати детальніше як усе було.
– Зінаїдо Чансебівно, розкажіть нам історію вашого ОСББ.
– Наше об’єднання створене давно, ще у 2003 році. Ним до вересня 2016 року керувала Людмила Гевко. За ці роки багато було зроблено: встановлено двері у під’їздах, замінено водопровідні труби, зробили обмурівку навколо будинку. А 9 вересня 2016 головою обрали мене, бо Людмила поїхала на заробітки. Ми затвердили новий статут ОСББ «Конвалія».
– Які проблеми у будинку необхідно було вирішувати насамперед?
– Ну звичайно, аварійний дах, оскільки будинок був зданий в експлуатацію в 1988 році, то дерев’яні конструкції і шифер потребували заміни.
– Який у вас тариф?
– Двокімнатна квартира – 25,00 грн. у місяць, а трикімнатна – 30,00 грн.
– Це небагато, щоб назбирати на ремонт даху, потрібно значно більше коштів.
– Так, і ми це розуміли. Тому окрім цієї плати ми почали збирати по 300 грн. на місяць з кожної квартири у фонд ремонту даху. І за два роки ми назбирали чималу суму. Назбиравши трохи коштів, ми закупили дерево, дахові вікна та інші необхідні матеріали. Також до цього ми вже купили бляху. Дерево ми склали у великому гаражі і воно рік ще сохло. Та на оплату праці майстрам не вистачало. Тоді я пішла просити допомоги до міського голови Золочева Ігоря Гриньківа. Тут мені пішли назустріч. Я замовила кошторисну документацію, і нам з міського бюджету виділили кошти на оплату праці майстрів. Рівно п’ятнадцять днів тривали ремонтні роботи. А ще ми домурували і оббили бляхою комини.
– Найголовнішу проблему ви вирішили, що у планах?
– Ми плануємо замінити вікна та двері у під’їздах на енергозберігаючі. Окрім того, треба зробити вентиляцію у підвалі, зробити ремонт в коридорі. У нас на подвір’ї росте дуже гарний виноград, то плануємо купити доброго заліза і зварити гарну решітку, щоб пустити його кругом.
– Чому ви взялись за таку складну справу як управління будинком?
– Життя багато разів мене випробовувало, та я не боюсь труднощів. Щоб щось змінилось, треба працювати.
– Зінаїдо Чансебівно, розкажіть трохи про себе.
– Народилась я у 1949 році, на Луганщині у місті Стаханів, там, де зараз ЛНР. Моя мама – українка, а тато мій – кореєць, хоч для корейця він дуже високий. Я дуже добре знаю математику і тому поступала в Луганський педагогічний університет на фізмат. Не поступила, бо провалила іспит – двійку мені поставили. Але Бог є на світі, тепер я так тішусь, що тоді провалилась. У Стаханові була філія Комунарського гірничо-металургійного інституту. Мене направили працювати у гастроном, а в той гастроном ходили усі викладачі з інституту. Завідувачем був такий Мартиненко. Він також приходив у цей торговий заклад. Якось він каже до мене: «Хочеш на підготовчі курси?». Звичайно я відповіла, що хочу. Я поступила і закінчила вечірній факультет. Моєю мрією була «технологія м’яса та м’ясних продуктів». Я поїхала в Одесу, хоч її не дуже любила, і поступила в Технологічний інститут на стаціонар. У 1974 році я закінчила навчання і по розподілу потрапила у Золочів, не хотіла їхати з України. Працювала на м’ясокомбінаті, аж поки у 2003 мене не скоротили. І я тішусь, що тоді попала під скорочення, бо тільки поїхавши на заробітки, зрозуміла, що була як відрізана від світу – тільки робота, і хата. Я Варшаву знаю як своїх п‘ять пальців, навіть Львова так добре не знаю.
За чашкою запашної кави непомітно збігає час. Зінаїда Чансебівна розповідає про своїх батьків, про людей, які траплялись на її шляху і допомагали, про доньку та онучок, успіхами яких дуже пишається, про зятя, який два роки брав участь в АТО.
Розмовляла
Ірина ДОМАРЕЦЬКА
– Зінаїдо Чансебівно, розкажіть нам історію вашого ОСББ.
– Наше об’єднання створене давно, ще у 2003 році. Ним до вересня 2016 року керувала Людмила Гевко. За ці роки багато було зроблено: встановлено двері у під’їздах, замінено водопровідні труби, зробили обмурівку навколо будинку. А 9 вересня 2016 головою обрали мене, бо Людмила поїхала на заробітки. Ми затвердили новий статут ОСББ «Конвалія».
– Які проблеми у будинку необхідно було вирішувати насамперед?
– Ну звичайно, аварійний дах, оскільки будинок був зданий в експлуатацію в 1988 році, то дерев’яні конструкції і шифер потребували заміни.
– Який у вас тариф?
– Двокімнатна квартира – 25,00 грн. у місяць, а трикімнатна – 30,00 грн.
– Це небагато, щоб назбирати на ремонт даху, потрібно значно більше коштів.
– Так, і ми це розуміли. Тому окрім цієї плати ми почали збирати по 300 грн. на місяць з кожної квартири у фонд ремонту даху. І за два роки ми назбирали чималу суму. Назбиравши трохи коштів, ми закупили дерево, дахові вікна та інші необхідні матеріали. Також до цього ми вже купили бляху. Дерево ми склали у великому гаражі і воно рік ще сохло. Та на оплату праці майстрам не вистачало. Тоді я пішла просити допомоги до міського голови Золочева Ігоря Гриньківа. Тут мені пішли назустріч. Я замовила кошторисну документацію, і нам з міського бюджету виділили кошти на оплату праці майстрів. Рівно п’ятнадцять днів тривали ремонтні роботи. А ще ми домурували і оббили бляхою комини.
– Найголовнішу проблему ви вирішили, що у планах?
– Ми плануємо замінити вікна та двері у під’їздах на енергозберігаючі. Окрім того, треба зробити вентиляцію у підвалі, зробити ремонт в коридорі. У нас на подвір’ї росте дуже гарний виноград, то плануємо купити доброго заліза і зварити гарну решітку, щоб пустити його кругом.
– Чому ви взялись за таку складну справу як управління будинком?
– Життя багато разів мене випробовувало, та я не боюсь труднощів. Щоб щось змінилось, треба працювати.
– Зінаїдо Чансебівно, розкажіть трохи про себе.
– Народилась я у 1949 році, на Луганщині у місті Стаханів, там, де зараз ЛНР. Моя мама – українка, а тато мій – кореєць, хоч для корейця він дуже високий. Я дуже добре знаю математику і тому поступала в Луганський педагогічний університет на фізмат. Не поступила, бо провалила іспит – двійку мені поставили. Але Бог є на світі, тепер я так тішусь, що тоді провалилась. У Стаханові була філія Комунарського гірничо-металургійного інституту. Мене направили працювати у гастроном, а в той гастроном ходили усі викладачі з інституту. Завідувачем був такий Мартиненко. Він також приходив у цей торговий заклад. Якось він каже до мене: «Хочеш на підготовчі курси?». Звичайно я відповіла, що хочу. Я поступила і закінчила вечірній факультет. Моєю мрією була «технологія м’яса та м’ясних продуктів». Я поїхала в Одесу, хоч її не дуже любила, і поступила в Технологічний інститут на стаціонар. У 1974 році я закінчила навчання і по розподілу потрапила у Золочів, не хотіла їхати з України. Працювала на м’ясокомбінаті, аж поки у 2003 мене не скоротили. І я тішусь, що тоді попала під скорочення, бо тільки поїхавши на заробітки, зрозуміла, що була як відрізана від світу – тільки робота, і хата. Я Варшаву знаю як своїх п‘ять пальців, навіть Львова так добре не знаю.
За чашкою запашної кави непомітно збігає час. Зінаїда Чансебівна розповідає про своїх батьків, про людей, які траплялись на її шляху і допомагали, про доньку та онучок, успіхами яких дуже пишається, про зятя, який два роки брав участь в АТО.
Розмовляла
Ірина ДОМАРЕЦЬКА
