ДАВАЙТЕ ЧУТИ ОДИН ОДНОГО

Шановний читачу! Отримавши черговий, вже четвертий, номер газети «НАША УКРАЇНСЬКА СПРАВА», ви сподіваєтесь прочитати відповіді на дуже болючі питання нашого життя: суспільно-політичного, економічного, культурного? На жаль, таких відповідей сьогодні не має ніхто – ні керманичі країни, ні політики різного калібру, ні експерти. А все ж, давайте спробуємо. Всі разом, спільно, використовуючи сторінки нашої газети.
22 грудня у Золочівському районному Народному домі відбулася презентація суспільно-політичного часопису «НАША УКРАЇНСЬКА СПРАВА».

Багато наших читачів, не лише ознайомились із газетою, але й зателефонували нам, висловивши свої сподівання на те, що газета «НАША УКРАЇНСЬКА СПРАВА» виправдає і свою назву, і Ваші сподівання. Засновники газети, її творчий колектив робитимуть усе для того, щоб так воно і було. Газета «НАША УКРАЇНСЬКА СПРАВА» не просто часопис, який інформуватиме про події, що відбулися. Починаючи від самої ідеї створення газети, Золочівська районна організація «Громадсько-патріотичне об’єднання «Український Чин» ставила собі велику мету – активно сприяти формуванню нової генерації людей, для яких слова «патріотизм» і «буденна праця на користь міста (села), громади» – слова-синоніми.
Щодня переконуємося, що бути вільним, незалежним не так просто, як це бачилося на зорі нашої незалежності. Здається, що незалежність ми скоріше уявляли собі як вседозволеність, а саме так можна пояснити поведінку наших власть імущих мужів, а ще більше тих, хто розбагатів на уламках наших злиднів.

Дуже хотілося б бути оригінальним і висловити думки, співзвучні думкам наймудріших українців. Але ж мудріше, ніж старійшини роду нашого, сказати неможливо. Дуже слушними є думки Любомира Гузара: «Ми стоїмо перед поважною проблемою. Мусимо зупинитися і добре подумати, що нам робити, окрім як нарікати. Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного – тільки вбити. Невже потрібен тільки батіг? Чому задля згуртування необхідний або спільний ворог, або батіг провідника? Нам іще належить навчитися співпрацювати без примусу. Інколи свобода народжується як відсіч примусу, але побудувати свободу під примусом не можна…
Ми не маємо усталеної традиції любові до свободи, тож мусимо її творити разом просто зараз. Треба усвідомлювати: нам іще тільки належить збудувати справжню вільну Україну, підмурком якої слугуватимуть внутрішня свобода кожного та повага до свободи кожного. Свобода нам потрібна для того, аби ми нарешті стали собою. Не тими, ким є нині, а ким покликані бути. Треба лишень переступити через власні лінощі, острахи, легкодухість. Я вважаю, що всі ми, кому не байдуже майбуття України, покликані розпочати велику кампанію, провідниками якої слугуватимуть люди, що мають достатній суспільний авторитет. Мають бути взірці – ті, хто здатен власним життям довести, що таке бути вільним.
Нехай цих людей буде стільки, скільки є. Нехай сотні, нехай навіть менше. Треба робити це просто зараз. Не варто чекати доброї нагоди, ліпших обставин. Якщо шукати привід для зволікань, то кращі часи не настануть ніколи.

Не слід складати плани, як швидко змінити все одразу, слід змінювати людей повсякденно і наполегливо. Власним прикладом, переконливим словом. Не треба лякатися, що це триватиме довго. То політики обіцяють облагодіяти всіх і негайно», – ці слова Великий Українець сказав задовго до нинішніх подій. Але чи скористається суспільство його мудрими порадами?
Останній місяць 2013 року докорінно змінив Україну. Але, якщо ми сьогодні не здолаємо проблему пошуку спільників, а не ворогів у розвитку нашої незалежної України – нам буде непросто зберегти незалежність. Нам варто дуже ретельно задуматися над проблемою пошуку ворога, що багатовіковою історією всмокталась у нашу кров, свідомість, душі і дух. Так, впродовж віків, ворогів нам не потрібно було шукати. Вони, немов саранча, самі повзли на нашу благодатну землю. І не дивно, що здобувши омріяну багатьма поколіннями незалежність, ми продовжуємо за інерцією шукати ворога, а не спільника на шляху розвитку України. Кожен прошарок населення, кожна частина країни, всяка політична сила, кожна вікова група українців має своє уявлення про майбутнє України. На жаль, всі бачать, чують лише себе і абсолютно не дослухаються до думки іншого, ніхто нікого не чує і не намагається почути. А варто було б. Бо ми всі живемо в Україні: старші, молоді і зовсім юні… Бо для того, щоб вийти з такої ситуації, в яку сьогодні запровадили Україну, потрібно, щонайменше, за отим «круглим столом» послухати (я вже не кажу – почути) думки, які там висловлюють різні сторони. І лише той, хто намагатиметься слухати іншого, матиме чудову нагоду його почути, а відтак і зрозуміти, а зрештою і порозумітися. Бо лише порозумівшись (а може і порозумнішавши), ми станемо мудрішими і маємо шанс вийти з глибокої кризи, що охопила суспільство.

А починати будемо з переконання, що крім нас, про нас, наших дітей, наших батьків дбати не буде ніхто. І тому кожен, почуваючись майстром-віртуозом у своїй справі, має досконало нею володіти і ділитись досвідом з початківцями.
Лише той, хто має мужність брати відповідальність на себе за справу, готовий стати на шлях і невтомно йти, крок за кроком долати свої страхи, свою інертність, свою залежність від старого, від пересудів, від…