Новини Золочівщини
Сьогодні Україна твориться в Золочеві
Gazeta
Триває безстрокова акція протесту на бульварі Сковороди у нашому
Золочеві. Продовжує свій протест міський голова Золочева Ігор Гриньків,
котрий голодує уже 11 день.
Можемо почути дуже різні судження з приводу цих подій. Однак беззаперечним є той факт, що більшість золочів‘ян підтримують справедливі вимоги громади Золочева.
Дехто намагається звести суть протистояння до конфлікту двох осіб: Ігоря Михайловича Гриньків та Ігоря Михайловича Бартківа.
Але ж причини тут значно глибші і масштабніші: вседозволеність, корупція, безкарність, політиканство. Це стосується кожного. Тут починається новий виток боротьби за Україну. Саме про це йшлося на віче у Золочеві, яке відбулось у неділю, 20 травня 2018 року.
Першим промовляв Андрій КІТ, народний депутат України, Блок Петра Порошенка:
– Я тут виступаю як народний депутат, обраний в Стрийському виборчому окрузі, де народився мій батько і просто як громадянин, який живе на Золочівщині, тут одружений і проживає багато років. Спочатку я хочу сказати кілька простих слів про історію, бо той, хто не шанує своєї історії, або її вже швидко забув, той ніколи не буде мати свого майбутнього. Я прошу всіх собі пригадати Золочів 2008 року, Золочів 2007 року, Золочів 2006 року. Як тут все було, як відбувалося, як купувалося, як продавалося. Я був звичайним підприємцем, я не був у владі. Я жив у цьому суспільстві, бо є громадянином таким самим як ви. І мені дивно звучить те, що ми тут говоримо про кінотеатр. Я ходив у кінотеатр в Золочеві. Тут був кінотеатр. Тут був прекрасний кінотеатр. Я був у багатьох кінотеатрах світу. Тут був прекрасний кінотеатр.
А те, що кінотеатр переобладнали і продали під торгові площі, то не означає, що тут знову будують кінотеатр. Тут головне – це справедливість, віра і правда. Ми повинні говорити правду. Ми повинні говорити не про кінотеатр. Ми повинні говорити про те, що тут просто заробляються гроші. Тут заробляються гроші за рахунок всіх. Тут заробляються гроші за рахунок громади. І мене не турбує підприємець, який це робить. Він, напевне, залишився в системі 2008 року, звідки він і вийшов. Мене турбує інше. Мене турбує, яким чином суддя районного суду виніс таке рішення? Мене турбує, яким чином адміністративний суд Львова підтримав це рішення? Мене турбує, чому державна адміністрація не реагує на це так, як слід?
Оце мене турбує, тому що ми всі маєм відстоювати свій загальний інтерес, інтерес громади. Я хочу, не просто я хочу, я вимагаю, щоб цьому був поставлений край, щоб я побачив відповідальних людей, які призвели до того безчинства, яке тут відбувається. Так вже зараз ліквідовано дозвіл на будівництво. Так зараз вже мабуть буде справедливе рішення суду. Але я хочу справедливості. Ми пройшли 2014 рік. Люди гинуть далі за нашу країну. Я хочу, щоб кожен, хто тут живе, ніс відповідальність за те, що він тут творить. Я не хочу підприємця-судді. Я не хочу прокурора, який нічого тут не бачить. Я не хочу, щоб його прикривали далі у Львові і далі це тягнулось у Києві. Я говорив і говорю, що тут, в нас, починається Україна. Із порядку на місцях, з децентралізації влади, з розвитку громади починається те, що ми звем Україною. Я не дозволю нікому продавати місто, продавати будинок один другого чи взагалі продавати Україну. Я поважаю золочівську громаду, я поважаю справедливість, і я вважаю, що справедливість повинна настати. Слава Україні!
Олег БЕРЕЗЮК, народний депутат України, голова фракції «Об‘єднання «Самопоміч» у Верховній Раді України:
– Шановні пані і панове! В Україні відбувається екстраординарна подія – найвища посадова особа на території, яка адміністративно називається «місто Золочів», найвища посадова особа, яка обрана, легітимно обрана на виборах всіма містянами, голодує, її життя під загрозою, а жодна центральна влада і її представники на місцях не реагують. Чи є влада? Тоді запитання. Сталося рівно те саме, що сталося рік тому, коли, на превеликий жаль, я як лікар, мусів вдатись до цієї середньовічної акції протесту у ХХІ столітті. І протягом семи днів, коли я це робив, до мене не передзвонив жоден посадовець української держави і не запитав: «Чому ти це робиш?». Це саме стається і з мером міста Золочів. Чому? Тому що немає поваги в державних інституцій до Божих прав, які надані людині: життя людини, свободи людини, власності людини і гідності людини. Ці права, ці чотири права – вони не дані ніякою державою. Держава створена, щоб їх захищати. На превеликий жаль, державна інституція, яка є в Україні, цього не робить. Але що це за конфлікт? Це не конфлікт через цю споруду, вона буде знесена, якщо ви цього захочете. Це не конфлікт через цього підприємця. Це світоглядний цивілізаційний конфлікт. У цьому конфлікті народжується влада. А вірніше не народжується. На цій території вона була. Відроджується влада Магдебурзького права. І ви є активними учасниками цього відродження через сто років знищення. Людина, яка живе у місті і обирає свою владу, – вона є джерелом цієї влади, яка тут стоїть, а не яка сидить ані в обласному центрі, ані в Києві. На превеликий жаль, на 26 році життя держави так думають не всі. І тому те, що відбувається і відбувалося у Львові, в Миколаєві Миколаївської області, в Яворові Львівської області і в Золочеві сьогодні – це фронт, це справжній фронт відбудови якісної влади в Україні. Це не через цю будову. Ця будова є причиною, звичайнісінькою технічною причиною. І я хочу, щоб ви це розуміли і ні в якому разі не відступили. Ні в якому разі. Я дуже переживаю за Ігоря Гриньківа. Я як лікар знаю, що таке третій, четвертий день, п‘ятий, шостий, сьомий день голодування. Я знаю, які біохімічні процеси запускаються і як вони протягом наступних декількох місяців будуть відпускатися. Керівник громади пішов на самодеструктивну поведінку для того, щоб захистити владу людей у цьому місті. Підкреслюю: владу людей. Хоча багато з вас напевно в це не вірите, що вона може бути вашою. Ця будівля є вашою і ви маєте у межах закону це робити. І сьогодні закон є такий, тільки цей закон не служить захисту інтересам здоров‘я, життя, свободи, власності і гідності людей, а служить інтересам декількох людей в країні, які мають свої правоохоронні органи. Ви пам‘ятаєте, що дозволив собі Генеральний прокурор до народного депутата, звичайного громадянина Березюка у Верховній раді. Він сказав йому на робочому місці: «Іди до Львова, стань на коліна, поцілуй прапор і здай мандат». А ти мені його давав? А Генеральний прокурор, суддя чи Президент України давав мандат Гриньківу керувати Золочевом, для того, щоб знущатися сьогодні з його здоров‘я, свободи, гідності і власності його громади? Ні. Але вони так не думають. Тому, шановні громадяни Золочева, сьогодні ви маєте відчути себе на передовій. І в нас їх є, на жаль, дві. Одна дуже серйозна – це лінія зіткнення. І держава у страшній загрозі. А друга – не менш важлива, і не менш небезпечна – це побудова якісного місцевого самоврядування, яке є основою державності. Місцеве самоврядування і боротьба з корупцією. Але вони дуже поєднані. Тому бажаю вам успіху, обіцяю бути поруч Гриньківа, бо відчуваю його кожного дня, і можу написати йому графік його життя наступних декілька місяців. І зобов‘яжу його виконувати графік, бо я зробив декілька помилок, які коштували мені здоров‘я. Стійте поруч з мером, біжіть перед ним, стійте за ним. Сьогодні Україна твориться в Золочеві. Повірте в це і перемога буде за вами, перемога буде за Українською державою, яка буде захищати Богом дані права, підкреслюю: на життя, свободу, власність і гідність людини. Слава Золочеву! Слава Україні!
Оксана Криницька, член виконавчого комітету Золочівської міської ради п‘яти скликань:
– Шановна громадо! Стоїмо на святому місці. Тут б‘ється серце Золочева. Маємо костел, маємо церкву одну, маємо церкву Святого Миколая і маємо постамент нашого будителя Руси – Шашкевича, який підкреслював: «Відкинь той камінь, що ти серце тисне, дозволь, в той сумний тин, хай сонечко заблисне, ти – не неволі син». І наше сьогоднішнє віче мало б сьогодні пройти під таким девізом. Ми не сини неволі. Ми творимо нову Україну. Ми є тут влада. І ми нікому не повинні дозволити собою понукати, як хто хоче.
Я казала вже на віче восени, що наш Золочів славний тим, що тут читав «Мойсея» Іван Франко, що сюди ходив до школи Маркіян Шашкевич, що тут є історичний замок і ми не маємо дати нікому сплюндрувати цю землю. Сьогодні не є протистояння тільки, як це дехто у ЗМІ намагається сказати між Гриньковим і Бартківим. Неправда, шановні, то є протистояння між нашою громадою і нечесним підприємцем, і нечесними посадовцями, які роблять все можливе аби справедливість не восторжествувала. Я – член виконкому у п‘ятій каденції. Так склалося. І коли сьогодні у ЗМІ, а особливо у соціальних мережах, я читаю дуже багато таких речей, які фактично нівелюють нашу роботу, як влади міста. То я мушу сьогодні вам пояснити. «Казка» про яку ви так просите, нехай Гриньків поверне «Казку». «Казку» Гриньків повернув, коли прийшла команда в 1994 році. Коли в міській раді не було нічого, повірте, не було паперу писати протоколи, то за вісім років не був програний жоден суд. Було повернуто у власність міста, у вашу власність, дуже багато різних комунальних закладів. І «Казка» була повернута рішенням суду громаді. Але це було буквально 30 березня, а десь 31 березня відбулися вибори. Вибори Гриньків програв – він був другий. Команда пішла, виконком пішов. А нова команда це рішення не узаконила. А рішення про передачу «Казки» громаді є. Так що студент-заочник тоді – Гриньків – його виборов і «Казка» була повернута місту.
Далі – ви дуже багато говорите про оті «ребра», які там стирчать. Я маю на увазі, про спорткомплекс. Я не знаю чи є тут Ярослав Максимович, наш міський голова двох каденцій, мені його до сліз сьогодні шкода. Я ніколи не пробачу його сліз і його розпачу. Тому що він поклав життя на цей спорткомплекс. І цей спорткомплекс мав 30% готовності. Я добре пам‘ятаю, що робилося зі спорткомплексом. Я добре пам‘ятаю, хто його продав. Його продала районна рада. І вони ламали депутатів тричі. Їм не вистачало одного голосу: і вони навернули людину зі Львова, і 16 голосів проголосували. Говорилося про те, що є 2,5 мільйони інвестицій, що є інвестор. Це перепродане вже, напевно, у десяті руки. Власники на Кіпрі. І ото так стирчать ті ребра, а тепер ви кричите: «Гриньків, поверни!» А мільйон заплачений за це Гриньків, де візьме? Кому повертати? Власники на Кіпрі. Тобто виконком розвів тоді руками, тому що таке вирішує сесія, а не виконком. Якби тоді міський голова зробив те, що зараз Ігор Михайлович, якби він звернувся до громади, якби він зумів протистояти районній владі, то не було б того і нині ми б мали прекрасний спорткомплекс.
Міська влада не здалася. Спорткомплекс є на вулиці Хмельницького. Ви знаєте, що це «Спорт для всіх» – комунальна власність. І Максимович його таки зробив. Але, звісно, він не йде в порівняння з тим великим спорткомплексом, який мав бути у центрі міста. Ось що таке, коли не слухають людей, коли люди байдужі. Знаєте, кажуть, не бійся друзів і не бійся ворогів, а бійся байдужих. Бо з їхньої мовчазної згоди творяться всі безчинства на Землі. Так от, не будьмо байдужими!
Леся ГОРГОТА, депутат Золочівської районної ради, редактор часопису «Наша українська справа»:
– Шановна громадо! Я сьогодні тут не як депутат Золочівської районної ради, не як журналіст, яка з 2016 року проводить журналістське розслідування у справі «Бартків – проти громади міста». Я сьогодні тут, насамперед, як мама десятирічного хлопчика. Цей хлопчик тут народився, тут зростає, ходить в школу… А ввечері він розповідає мені новини. Однією з таких новин було, що в школі говорили про те, що якийсь добрий дядько побудував кінотеатр, а дядько мер хоче його завалити. Я не хочу говорити про те, що у нас був кінотеатр і який він був. Я хочу запитати у вас, чи не мали б ми всі разом сьогодні застерегти дітей від того, щоб не ходити в приміщення, яке не відповідає технічним нормам?
Найперше, кінотеатр розміщений в приміщенні, яке не здане в експлуатацію. Ми всі бачили, як його будували, як за кермом крана сидів син Ігоря Бартківа. Може він і гарний хлопець, можливо з вищою освітою, але він не має допуску до роботи на крані. Будівництво велось без належного технічного нагляду, без підрядної організації… Але в школі дітей не застерігають про те, що це може бути небезпечно.
Я вже навіть не говорю про те, що вчителі мали б говорити дітям про більш світоглядні речі, про велич постаті отця Маркіяна Шашкевича, про захоплену історичну площу, яка носить його ім’я. Але аж ніяк не про кінотеатр. Тим більш, що ми всі розуміємо, що підприємець захопив площу з метою збудувати торговий центр, на задвірках якого можливо буде кінотеатр. Давайте не забувати нашу історію, цінувати її, розповідати її нашим дітям.
Я в цьому місті живу і я не збираюсь звідси виїжджати. Тут зростає мій син. І я дуже хочу, щоб Золочів був містом, яке береже свою історію для майбутніх поколінь, містом європейським, містом, у якому хочеться жити і в яке хочеться повертатись.
Тож лупаймо разом сю скалу. Борімося – поборемо!
Учасники віче прийняли резолюцію:
Підтримати рішення XXV позачергової сесії Золочівської міської ради Львівської області від 20.05.2018 року «Про захист прав та законних інтересів Золочівської громади»:
1. Вимагаємо в суду справедливого розгляду справи про повернення незаконно вилученої земельної ділянки, яка розташована на пл. Вічевій, 1 у власність громади.
2. Вимагаємо у Вищої ради правосуддя негайного та об’єктивного розгляду дисциплінарних скарг щодо судді Золочівського районного суду Львівської області Володимира Сивака та судді Львівського окружного адміністративного суду Ірени Гулкевич.
3. Вимагаємо у Генеральної прокуратури України зареєструвати кримінальне провадження та розпочати досудове розслідування відносно судді Золочівського районного суду Львівської області Володимира Сивака та судді Львівського окружного адміністративного суду Ірени Гулкевич за вчинення ними дій, що містять ознаки кримінального правопорушення – постановлення завідомо неправосудного рішення, оскільки постанови суддів від 22.04.2017 р. та 19.04.2016 р. скасовано рішеннями апеляційних судів відповідно 04.09.2017 р. та 22.03.2018 р.
4. Вимагаємо у Національного антикорупційного бюро України зареєструвати кримінальне провадження та розпочати досудове розслідування відносно судді Золочівського районного суду Львівської області Володимира Сивака та судді Львівського окружного адміністративного суду Ірени Гулкевич за вчинення ними дій, що містять ознаки кримінального правопорушення – зловживання владою, службовим становищем.
5. Вимагаємо у Золочівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області об’єктивного та в розумні строки проведення досудового розслідування кримінального правопорушення, вчиненого Бартківим І. М. – самовільне зайняття земельної ділянки та невиконання судового рішення (ухвали Золочівського районного суду Львівської області від 17.05.2017 року).
6. Вимагаємо у громадян Бартківа І. М. та Душніцького М. Я. демонтувати самочинне будівництво на пл. Вічевій, 1 та повернути незаконно забудовану землю Золочівській громаді.
Прийнято на загальних зборах Золочівської громади.
Можемо почути дуже різні судження з приводу цих подій. Однак беззаперечним є той факт, що більшість золочів‘ян підтримують справедливі вимоги громади Золочева.
Дехто намагається звести суть протистояння до конфлікту двох осіб: Ігоря Михайловича Гриньків та Ігоря Михайловича Бартківа.
Але ж причини тут значно глибші і масштабніші: вседозволеність, корупція, безкарність, політиканство. Це стосується кожного. Тут починається новий виток боротьби за Україну. Саме про це йшлося на віче у Золочеві, яке відбулось у неділю, 20 травня 2018 року.
Першим промовляв Андрій КІТ, народний депутат України, Блок Петра Порошенка:
– Я тут виступаю як народний депутат, обраний в Стрийському виборчому окрузі, де народився мій батько і просто як громадянин, який живе на Золочівщині, тут одружений і проживає багато років. Спочатку я хочу сказати кілька простих слів про історію, бо той, хто не шанує своєї історії, або її вже швидко забув, той ніколи не буде мати свого майбутнього. Я прошу всіх собі пригадати Золочів 2008 року, Золочів 2007 року, Золочів 2006 року. Як тут все було, як відбувалося, як купувалося, як продавалося. Я був звичайним підприємцем, я не був у владі. Я жив у цьому суспільстві, бо є громадянином таким самим як ви. І мені дивно звучить те, що ми тут говоримо про кінотеатр. Я ходив у кінотеатр в Золочеві. Тут був кінотеатр. Тут був прекрасний кінотеатр. Я був у багатьох кінотеатрах світу. Тут був прекрасний кінотеатр.
А те, що кінотеатр переобладнали і продали під торгові площі, то не означає, що тут знову будують кінотеатр. Тут головне – це справедливість, віра і правда. Ми повинні говорити правду. Ми повинні говорити не про кінотеатр. Ми повинні говорити про те, що тут просто заробляються гроші. Тут заробляються гроші за рахунок всіх. Тут заробляються гроші за рахунок громади. І мене не турбує підприємець, який це робить. Він, напевне, залишився в системі 2008 року, звідки він і вийшов. Мене турбує інше. Мене турбує, яким чином суддя районного суду виніс таке рішення? Мене турбує, яким чином адміністративний суд Львова підтримав це рішення? Мене турбує, чому державна адміністрація не реагує на це так, як слід?
Оце мене турбує, тому що ми всі маєм відстоювати свій загальний інтерес, інтерес громади. Я хочу, не просто я хочу, я вимагаю, щоб цьому був поставлений край, щоб я побачив відповідальних людей, які призвели до того безчинства, яке тут відбувається. Так вже зараз ліквідовано дозвіл на будівництво. Так зараз вже мабуть буде справедливе рішення суду. Але я хочу справедливості. Ми пройшли 2014 рік. Люди гинуть далі за нашу країну. Я хочу, щоб кожен, хто тут живе, ніс відповідальність за те, що він тут творить. Я не хочу підприємця-судді. Я не хочу прокурора, який нічого тут не бачить. Я не хочу, щоб його прикривали далі у Львові і далі це тягнулось у Києві. Я говорив і говорю, що тут, в нас, починається Україна. Із порядку на місцях, з децентралізації влади, з розвитку громади починається те, що ми звем Україною. Я не дозволю нікому продавати місто, продавати будинок один другого чи взагалі продавати Україну. Я поважаю золочівську громаду, я поважаю справедливість, і я вважаю, що справедливість повинна настати. Слава Україні!
Олег БЕРЕЗЮК, народний депутат України, голова фракції «Об‘єднання «Самопоміч» у Верховній Раді України:
– Шановні пані і панове! В Україні відбувається екстраординарна подія – найвища посадова особа на території, яка адміністративно називається «місто Золочів», найвища посадова особа, яка обрана, легітимно обрана на виборах всіма містянами, голодує, її життя під загрозою, а жодна центральна влада і її представники на місцях не реагують. Чи є влада? Тоді запитання. Сталося рівно те саме, що сталося рік тому, коли, на превеликий жаль, я як лікар, мусів вдатись до цієї середньовічної акції протесту у ХХІ столітті. І протягом семи днів, коли я це робив, до мене не передзвонив жоден посадовець української держави і не запитав: «Чому ти це робиш?». Це саме стається і з мером міста Золочів. Чому? Тому що немає поваги в державних інституцій до Божих прав, які надані людині: життя людини, свободи людини, власності людини і гідності людини. Ці права, ці чотири права – вони не дані ніякою державою. Держава створена, щоб їх захищати. На превеликий жаль, державна інституція, яка є в Україні, цього не робить. Але що це за конфлікт? Це не конфлікт через цю споруду, вона буде знесена, якщо ви цього захочете. Це не конфлікт через цього підприємця. Це світоглядний цивілізаційний конфлікт. У цьому конфлікті народжується влада. А вірніше не народжується. На цій території вона була. Відроджується влада Магдебурзького права. І ви є активними учасниками цього відродження через сто років знищення. Людина, яка живе у місті і обирає свою владу, – вона є джерелом цієї влади, яка тут стоїть, а не яка сидить ані в обласному центрі, ані в Києві. На превеликий жаль, на 26 році життя держави так думають не всі. І тому те, що відбувається і відбувалося у Львові, в Миколаєві Миколаївської області, в Яворові Львівської області і в Золочеві сьогодні – це фронт, це справжній фронт відбудови якісної влади в Україні. Це не через цю будову. Ця будова є причиною, звичайнісінькою технічною причиною. І я хочу, щоб ви це розуміли і ні в якому разі не відступили. Ні в якому разі. Я дуже переживаю за Ігоря Гриньківа. Я як лікар знаю, що таке третій, четвертий день, п‘ятий, шостий, сьомий день голодування. Я знаю, які біохімічні процеси запускаються і як вони протягом наступних декількох місяців будуть відпускатися. Керівник громади пішов на самодеструктивну поведінку для того, щоб захистити владу людей у цьому місті. Підкреслюю: владу людей. Хоча багато з вас напевно в це не вірите, що вона може бути вашою. Ця будівля є вашою і ви маєте у межах закону це робити. І сьогодні закон є такий, тільки цей закон не служить захисту інтересам здоров‘я, життя, свободи, власності і гідності людей, а служить інтересам декількох людей в країні, які мають свої правоохоронні органи. Ви пам‘ятаєте, що дозволив собі Генеральний прокурор до народного депутата, звичайного громадянина Березюка у Верховній раді. Він сказав йому на робочому місці: «Іди до Львова, стань на коліна, поцілуй прапор і здай мандат». А ти мені його давав? А Генеральний прокурор, суддя чи Президент України давав мандат Гриньківу керувати Золочевом, для того, щоб знущатися сьогодні з його здоров‘я, свободи, гідності і власності його громади? Ні. Але вони так не думають. Тому, шановні громадяни Золочева, сьогодні ви маєте відчути себе на передовій. І в нас їх є, на жаль, дві. Одна дуже серйозна – це лінія зіткнення. І держава у страшній загрозі. А друга – не менш важлива, і не менш небезпечна – це побудова якісного місцевого самоврядування, яке є основою державності. Місцеве самоврядування і боротьба з корупцією. Але вони дуже поєднані. Тому бажаю вам успіху, обіцяю бути поруч Гриньківа, бо відчуваю його кожного дня, і можу написати йому графік його життя наступних декілька місяців. І зобов‘яжу його виконувати графік, бо я зробив декілька помилок, які коштували мені здоров‘я. Стійте поруч з мером, біжіть перед ним, стійте за ним. Сьогодні Україна твориться в Золочеві. Повірте в це і перемога буде за вами, перемога буде за Українською державою, яка буде захищати Богом дані права, підкреслюю: на життя, свободу, власність і гідність людини. Слава Золочеву! Слава Україні!
Оксана Криницька, член виконавчого комітету Золочівської міської ради п‘яти скликань:
– Шановна громадо! Стоїмо на святому місці. Тут б‘ється серце Золочева. Маємо костел, маємо церкву одну, маємо церкву Святого Миколая і маємо постамент нашого будителя Руси – Шашкевича, який підкреслював: «Відкинь той камінь, що ти серце тисне, дозволь, в той сумний тин, хай сонечко заблисне, ти – не неволі син». І наше сьогоднішнє віче мало б сьогодні пройти під таким девізом. Ми не сини неволі. Ми творимо нову Україну. Ми є тут влада. І ми нікому не повинні дозволити собою понукати, як хто хоче.
Я казала вже на віче восени, що наш Золочів славний тим, що тут читав «Мойсея» Іван Франко, що сюди ходив до школи Маркіян Шашкевич, що тут є історичний замок і ми не маємо дати нікому сплюндрувати цю землю. Сьогодні не є протистояння тільки, як це дехто у ЗМІ намагається сказати між Гриньковим і Бартківим. Неправда, шановні, то є протистояння між нашою громадою і нечесним підприємцем, і нечесними посадовцями, які роблять все можливе аби справедливість не восторжествувала. Я – член виконкому у п‘ятій каденції. Так склалося. І коли сьогодні у ЗМІ, а особливо у соціальних мережах, я читаю дуже багато таких речей, які фактично нівелюють нашу роботу, як влади міста. То я мушу сьогодні вам пояснити. «Казка» про яку ви так просите, нехай Гриньків поверне «Казку». «Казку» Гриньків повернув, коли прийшла команда в 1994 році. Коли в міській раді не було нічого, повірте, не було паперу писати протоколи, то за вісім років не був програний жоден суд. Було повернуто у власність міста, у вашу власність, дуже багато різних комунальних закладів. І «Казка» була повернута рішенням суду громаді. Але це було буквально 30 березня, а десь 31 березня відбулися вибори. Вибори Гриньків програв – він був другий. Команда пішла, виконком пішов. А нова команда це рішення не узаконила. А рішення про передачу «Казки» громаді є. Так що студент-заочник тоді – Гриньків – його виборов і «Казка» була повернута місту.
Далі – ви дуже багато говорите про оті «ребра», які там стирчать. Я маю на увазі, про спорткомплекс. Я не знаю чи є тут Ярослав Максимович, наш міський голова двох каденцій, мені його до сліз сьогодні шкода. Я ніколи не пробачу його сліз і його розпачу. Тому що він поклав життя на цей спорткомплекс. І цей спорткомплекс мав 30% готовності. Я добре пам‘ятаю, що робилося зі спорткомплексом. Я добре пам‘ятаю, хто його продав. Його продала районна рада. І вони ламали депутатів тричі. Їм не вистачало одного голосу: і вони навернули людину зі Львова, і 16 голосів проголосували. Говорилося про те, що є 2,5 мільйони інвестицій, що є інвестор. Це перепродане вже, напевно, у десяті руки. Власники на Кіпрі. І ото так стирчать ті ребра, а тепер ви кричите: «Гриньків, поверни!» А мільйон заплачений за це Гриньків, де візьме? Кому повертати? Власники на Кіпрі. Тобто виконком розвів тоді руками, тому що таке вирішує сесія, а не виконком. Якби тоді міський голова зробив те, що зараз Ігор Михайлович, якби він звернувся до громади, якби він зумів протистояти районній владі, то не було б того і нині ми б мали прекрасний спорткомплекс.
Міська влада не здалася. Спорткомплекс є на вулиці Хмельницького. Ви знаєте, що це «Спорт для всіх» – комунальна власність. І Максимович його таки зробив. Але, звісно, він не йде в порівняння з тим великим спорткомплексом, який мав бути у центрі міста. Ось що таке, коли не слухають людей, коли люди байдужі. Знаєте, кажуть, не бійся друзів і не бійся ворогів, а бійся байдужих. Бо з їхньої мовчазної згоди творяться всі безчинства на Землі. Так от, не будьмо байдужими!
Леся ГОРГОТА, депутат Золочівської районної ради, редактор часопису «Наша українська справа»:
– Шановна громадо! Я сьогодні тут не як депутат Золочівської районної ради, не як журналіст, яка з 2016 року проводить журналістське розслідування у справі «Бартків – проти громади міста». Я сьогодні тут, насамперед, як мама десятирічного хлопчика. Цей хлопчик тут народився, тут зростає, ходить в школу… А ввечері він розповідає мені новини. Однією з таких новин було, що в школі говорили про те, що якийсь добрий дядько побудував кінотеатр, а дядько мер хоче його завалити. Я не хочу говорити про те, що у нас був кінотеатр і який він був. Я хочу запитати у вас, чи не мали б ми всі разом сьогодні застерегти дітей від того, щоб не ходити в приміщення, яке не відповідає технічним нормам?
Найперше, кінотеатр розміщений в приміщенні, яке не здане в експлуатацію. Ми всі бачили, як його будували, як за кермом крана сидів син Ігоря Бартківа. Може він і гарний хлопець, можливо з вищою освітою, але він не має допуску до роботи на крані. Будівництво велось без належного технічного нагляду, без підрядної організації… Але в школі дітей не застерігають про те, що це може бути небезпечно.
Я вже навіть не говорю про те, що вчителі мали б говорити дітям про більш світоглядні речі, про велич постаті отця Маркіяна Шашкевича, про захоплену історичну площу, яка носить його ім’я. Але аж ніяк не про кінотеатр. Тим більш, що ми всі розуміємо, що підприємець захопив площу з метою збудувати торговий центр, на задвірках якого можливо буде кінотеатр. Давайте не забувати нашу історію, цінувати її, розповідати її нашим дітям.
Я в цьому місті живу і я не збираюсь звідси виїжджати. Тут зростає мій син. І я дуже хочу, щоб Золочів був містом, яке береже свою історію для майбутніх поколінь, містом європейським, містом, у якому хочеться жити і в яке хочеться повертатись.
Тож лупаймо разом сю скалу. Борімося – поборемо!
Учасники віче прийняли резолюцію:
Підтримати рішення XXV позачергової сесії Золочівської міської ради Львівської області від 20.05.2018 року «Про захист прав та законних інтересів Золочівської громади»:
1. Вимагаємо в суду справедливого розгляду справи про повернення незаконно вилученої земельної ділянки, яка розташована на пл. Вічевій, 1 у власність громади.
2. Вимагаємо у Вищої ради правосуддя негайного та об’єктивного розгляду дисциплінарних скарг щодо судді Золочівського районного суду Львівської області Володимира Сивака та судді Львівського окружного адміністративного суду Ірени Гулкевич.
3. Вимагаємо у Генеральної прокуратури України зареєструвати кримінальне провадження та розпочати досудове розслідування відносно судді Золочівського районного суду Львівської області Володимира Сивака та судді Львівського окружного адміністративного суду Ірени Гулкевич за вчинення ними дій, що містять ознаки кримінального правопорушення – постановлення завідомо неправосудного рішення, оскільки постанови суддів від 22.04.2017 р. та 19.04.2016 р. скасовано рішеннями апеляційних судів відповідно 04.09.2017 р. та 22.03.2018 р.
4. Вимагаємо у Національного антикорупційного бюро України зареєструвати кримінальне провадження та розпочати досудове розслідування відносно судді Золочівського районного суду Львівської області Володимира Сивака та судді Львівського окружного адміністративного суду Ірени Гулкевич за вчинення ними дій, що містять ознаки кримінального правопорушення – зловживання владою, службовим становищем.
5. Вимагаємо у Золочівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області об’єктивного та в розумні строки проведення досудового розслідування кримінального правопорушення, вчиненого Бартківим І. М. – самовільне зайняття земельної ділянки та невиконання судового рішення (ухвали Золочівського районного суду Львівської області від 17.05.2017 року).
6. Вимагаємо у громадян Бартківа І. М. та Душніцького М. Я. демонтувати самочинне будівництво на пл. Вічевій, 1 та повернути незаконно забудовану землю Золочівській громаді.
Прийнято на загальних зборах Золочівської громади.
Ірина ДОМАРЕЦЬКА
