Новини Золочівщини
15:17, 15 грудня 2017
837
0

З ним було просто і легко спілкуватися...

З ним було просто і легко спілкуватися...
Gazeta
Фото: НУС
Швидко і непомітно пролетів рік з того дня, коли наш дорогий колега Микола Онуфрійович Мельник покинув цей світ. За покликом душі найбільшу чатину свого життя він віддав сумлінній праці у Золочівській музичній школі. Тут був його другий дім, тут мав він вірних друзів, тут він був добрим і мудрим наставником для учнів, чудовим товаришем і порадником для колег.
Починаючи свій трудовий і творчий шлях від 1960 року, до останнього дня Микола Онуфрійович залишався взірцем для багатьох. Володіючи грою на різних народних інструментах, він навчав дітей грати на баяні, акордеоні, домрі, сопілці (з 1973 року) і навіть на цимбалах (з 1971 року), за якими давно сумує музична школа. Адже тепер тут так не вистачає звучання цього старовинного, благородного українського інструмента. Як чудово звучав тоді оркестр народних інструментів Золочівської музичної школи, у складі якого чи не головними були колоритні інструменти. Під умілим керівництвом Миколи Онуфрійовича, починаючи з 1974 року, оркестр народних інструментів часто здобував перемоги на конкурсах, з величезним успіхом виступав на звітних концертах музичної школи. У ті часи в складі цього оркестру виступали Роман Філінчук (нині – директор Львівської філармонії), Владислав Григорович, який тривалий час був заввідділом у Львівському музичному училищі, Роман Черепаха (диригент оркестру Міністерства Внутрішніх Справ України), усім відомі брати Володимир та Юрій Курачі (заслужені діячі мистецтв, доценти Національної музичної академії ім. П. Чайковського), знаний у світі Народний артист України, соліст Національної опери України ім. Т. Шевченка Сергій Магера та багатот інших музикантів високого рівня. Усі вони пам‘ятають, що свій безцінний перший досвід на сцені вони здобували у Золочеві, виступаючи також в оркестрі народних інструментів під керівництвом Миколи Онуфрійовича Мельника.
 З 1991 по 1994 рік він успішно працював на посаді завуча музичної школи. У 1994– 1998 роках був заступником голови Золочівської міської ради. Але любов до праці на музичній ниві покликала його повернутися до школи і знову взятися до диригування. З цього часу Микола Онуфрійович керував камерним оркестром на струнно-смичковому відділі. Маючи чудового помічника, свого найближчого товариша і найдосвідченішого наставника струнно-смичкового відділу – Степана Федоровича Феньвеші, а також допомогу доньки Оксани Миколаївни Назар в якості концертмейстера, Микола Онуфрійович зайнявся репетиціями з учнівським камерним оркестром. І ось зному – нові концерти, конкурси, нові творчі здобутки.
Особливої уваги вартує історія фонду підтримки здібних учнів ім. Надії Даревич, яким опікувався наш незабутній колега. Його заснував у 1996 році двоюрідний брат Миколи Онуфрійовича Юрій Даревич і присвятив цю шляхетну справу пам‘яті своєї матері Надії Даревич. Знаючи про талановитих людей міста Золочева, які навчаються в музичній школі, професор Йоркського університету з Торонто Юрій Даревич вирішив підтримати і стимулювати їх творчість «доларовою премією». Отже, кожного року ця винагорода урочисто вручається переможцям конкурсів на звітних концертах музичної школи в районному Народному домі ім. І. Білозіра. Микола Онуфрійович завжди особисто виконував цю почесні місію.
Нині фондом ім. Н. Даревич керує його донька, викладач класу фортепіано і завідувач фортепіанного відділу Оксана Назар. Старша донька Надія Руць – заступник Пустомитівської школи мистецтв.
Микола Онуфрійович Мельник був дуже світлою, позитивною людиною. Його любили всі. Своїми спогадами діляться його найближчі друзі і колеги по роботі.
С. Ф. Феньвеші, близький товариш і колега:
«Рік без Миколи Онуфрійовича Мельника, нашого Микольця – саме таким йменням називали в нашій родині світлої пам‘яті колегу і побратима. Адже з 1960 року ми йшли життєвою дорогою поруч. Активна позиція в багатьої сферах життя золочівської громади. Тверда і національно свідома оцінка державницьких справ займали чималу частку щоденних турбот і обов‘язків Миколи Онуфрійовича. Що стосується приятельських відносин, то між нами були довірливі стосунки. Тому нерідко ми ділилися своїми приватними і радістю, і турботами.
Відхід у кращий світ близького товариша завдає болю і смутку. Та будемо сподіватися, що наша свічка доброї пам‘яті про нього, про його добрі справи не згоратиме і буде освітлювати стежину
Відхід у кращий світ близького товариша завдає болю і смутку. Та будемо сподіватися, що наша свічка доброї пам‘яті про нього, про його добрі справи не згоратиме і буде освітлювати стежину Миколи Онуфрійовичу до Царства Небесного».
Р. Ф. Федицький, учень і колега по роботі:
«Вчися, дитино, то будеш їсти білий хліб та ще й з маслом», – слова мого наставника я запам‘ятав на все життя. А почалося з того, що родич подарував нам гармошку. Сусід почув, що я граю на гармошці і порадив батькові звернутися до Миколи Онуфрійовича, щоб він послухав.
Пам‘ятаю, як мене привели до Миколи Онуфрійовича додому. Він здався мені дуже серйозним професором. Сказав: «Не хвилюйся. Ти можеш заспівати мені?» Я заспівав йому «Ой, за гаєм, гаєм», простукав ритмічно. І він сказав: «Як будеш старатись, то будуть з тебе люди». То був далекий 1964 рік. І вчився я на баяні, і грав в оркестрі народних інструментів. Потім він порекомендував продовжити навчання музики. Так музика стала для мене професією завдяки Миколі Онуфрійовичу. І коли я вчився у Львові, чи працював по скеруваню в Чернігівській області, чи служив у армії – завжди мав з ним контакт. Мій вчитель був готовий завжди порадити чи допомогти при потребі.
А з 1980 року ми вже стали колегами по роботі. І тут він мені надавав багато методичної допомоги, мудрих порад як молодому викладачеві.
У його товаристві завжди було цікаво, з ним було просто і легко спілкуватися. Зовсім не відчувалася різниця у віці, ми просто були друзями й колегами. Приємно було бачити, як його мама зустрічала нас в рідних Кутах, що біля Олеська, частувала нас варениками і називала його «мій Микольцьо». Був добрим пасічником, багаторічним головою товариства бджолярів району і був Почесним пасічником України. Багато доброго ще можна говорити про мого вчителя. На все життя залишиться у мене світла пам‘ять про нього».
І від усіх викладачів струнно-смичкового відділу додам, що нині всі ми з теплом у серці згадуємо, як ми спілкувалися з нашим щирим другом і колегою на засіданнях відділу, на репетиціях, на різних заходах і просто по роботі. Згадуємо ті солодкі  бджолині соти з медом, якими він любив нас пригощати. І в кожного з нас вдома є ті чудові свічечки з запашного бджолиного воску, подаровані нам на добру згадку…
А пам‘ять завжди зберігатиме його привітну усмішку і той голос, що так часто нам повторював: «Все минає! А музика – вічна».

Наталія Сембай
Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Коментувати (0)
Інформація
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.