ЄДНАЙМОСЬ НАВКОЛО ВІРИ

25 грудня християни західного обряду святкують світлий празник Різдва Христового. Редакція часопису «НАША УКРАЇНСЬКА СПРАВА» щиро вітає всіх, хто в ці дні святкує Різдво Спасителя. Про традиції, особливості відзначення Різдва розповідає декан РКЦ Успіння Пресвятої Діви Марії о. Михайло ГОЛДОВИЧ.
– Тут є багато спільних моментів, бо є взаємопроникання традицій східного і західного обрядів. Різдву у західній церкві передує такий час, який називається Адвент. Це особливий час радісного очікування, який триває чотири тижні. З одного боку, згадуємо очікування ізраїльтян у Старому Завіті, бо після того, як наші прародичі вчинили перший гріх, Бог не залишає людей самих. Він обіцяє послати невісту, яка знищить голову самого сатани. Це перший Адвент – очікування на сповнення обітниці. А з іншого боку в особливий спосіб згадуємо Пресвяту Діву Марію, яка очікує народження Ісуса Христа.
Однак, у християн це очікування не має бути пасивним, а навпаки. У цей час робимо особливі діла милосердя і молитва звучить по-особливому. Адвент є часом подвійного очікування – очікування відзначення історичної події Різдва Христового та очікування Другого Пришестя Ісуса у небесній славі наприкінці світу. У цей час служиться особлива служба – Рората. З латини «Rorate, caeli, desuper et nubes pluant justum», що означає «Спустіть з висот росу, небеса, хмари хай проллються Праведним». Земля спрагла Божої благодаті і взиває до небес, щоб прийшов Спаситель.
Цікавим був звичай за часів королівської Польщі, коли під час служби всі стани суспільства (таких станів було сім), підходили до вівтаря, запалювали свічку і промовляли: «Я готовий на суд Божий». Чомусь цей звичай занепав. Залишився лише в окремих парафіях, символічно.
Роратна Служба починається у темряві. При вівтарі запалюють велику свічку, яка символізує присутність і молитву Пресвятої Діви Марії. І вже, коли співається гімн «Слава во вишніх Богу», поступово починають засвічувати усі світла. Це є символом того, що Марія стала Зорею, через яку на землю прийшло Світло в особі Христа, Світло, яке освічує дорогу людського життя.
– А як святкують Різдво у родинах християни західного обряду?
– Щодо світських родинних різдвяних традицій, то до нас цими днями приїжджали скаути, які перейнялися ініціативою допомогти потребуючим і привезли подарунки. Найперше це робилось з мотивів віри, традицій. Подарунки прийнято дарувати не лише у День святого Миколая, а й під ялинку на Різдво. Водночас наші гості привезли Вифлеємський вогонь, світло, яке було запалене в Гроті Вифлеємськім, в Палестині, там, де народився Ісус. Протягом цих кількох днів вірні приходять, запалюють свої свічки для Вігілії (Святої вечері). Ця традиція є схожою і в східних християн, коли напередодні Різдва збирається за столом уся родина. Обряд Вігілії теж починається із сяйвом першої зірки. Вечері передує молитва, передусім за померлих, за тих, кого з нами немає, а також за живих. Найважливішим моментом вігілійного вечора є ділення оплатком. Цей простий звичай має в собі глибокий сенс. До столу сідають разом і примирені, і ті, які шукають примирення. При ламанні оплатка ми не повинні забувати, що він освячений. Він пригадує нам про Божу присутність. Ну і, звичайно, це полум’я миру, яке говорить про те, що Христос приніс мир усім людям, то ж хай він запанує у кожній оселі. Пригадую з дитинства, після вечері ми всією сім’єю відвідували сусідів з колядою. Після Вігілії люди ідуть на Пастерку (Різдвяну службу). Так як ішли пастирі вітати новонародженого Христа, так само і вірні ідуть до храму, щоб віддати славу Богові.
На Різдво у храмі ставлять шопку. Цей звичай походить з Італії, з ХІІ століття, від Святого Франциска. Саме він зробив першу шопку. Зараз у деяких парафіях роблять «живу шопку».
– А ялинка?
– Звичай ставити ялинку прийшов до нас з протестантизму, від Лютера. Ялинку ставимо на знак того дерева, з якого прабатьки наші зірвали плід, виявляючи тим самим непослушність Богові. Інший зв’язок ялинки – це зв’язок з тим деревом, на якому Христос віддав себе у жертву. До цього це було дерево ганьби і лише через Христа воно стало деревом спасіння, знаком Божої любові до нас.
– У чому ж полягає глибинна суть цієї Різдвяної містерії?
– Ця Різдвяна містерія у музиці, мистецтві, живописі представлена дуже широко, значно більше, ніж, скажімо, Великдень. Хоча істиною віри є Воскресіння Христове і це християни святкували від самого моменту Воскресіння Христового. Проте таким радісним, домашнім святом є таки Різдво. Різдво – це втілення Слова Божого. Третя особа Божа приймає тіло людське і стає людиною. Нам завжди було далеко до Бога. І от з любові до нас Бог вчинив крок в сторону людини, став людиною. Важко усвідомити до кінця глибину цієї любові і цієї таємниці. Бог промовив до кожного з нас мовою любові. Ісус навчає нас того, що Бог є милосердний, сонце світить однаково для грішних і для праведних, однаково падає дощ. Бог став чоловіком, щоб людина стала більш божою, щоб пам’ятала про свою гідність, про своє призначення. Це своєрідне заохочення людини до того, щоб вона доростала до того, чого Бог від неї очікує. Тепер Господь очікує від нас кроку назустріч і це має стати найважливішою справою нашого життя. Бог нам дає для цього поміч у формі різних засобів, які залишив Христос і, які пропонує Церква. Це і молитва, і Святі Таїнства та ін. Ісус Христос запевняє нас у своїй присутності в кожному з нас. Маємо свідчити в конкретний спосіб любов, не на показ, а просто, щоб ці вчинки були дієвими. Саме це і буде істинною прославою Бога.
– Що б Ви побажали вірним з нагоди Різдвяних свят?
– Дай Боже, щоб сніг випав, бо нам якось складно уявити Різдво без снігу. Хотілось би побажати в такій складній ситуації – економічній і суспільно-політичній, в якій тепер проживаємо, дуже витривалої молитви, щоб був спокій і мир в державі, в наших сім’ях. Адже часто виникають розбіжності між близькими людьми з огляду на їхні політичні вподобання. Це не те, навколо чого маємо єднатись. Маємо єднатись навколо віри, навколо Церкви. Кожна людина має свою гідність, кожну людину Господь обдаровує ласками і бажає для неї добра. А ще бажаю щастя тут на землі і щастя у вічності. Щоб на різних ступенях влади приймались розсудливі рішення, які б опирались на тому фундаменті, який нам дав Ісус Христос. У родинах – благополуччя, радості, любові, всіх благ матеріальних і духовних.