Українець – син італійського та австрійського народів

nus.in.ua, 17 лютого 2017, 13:21
0
118
Роздрукувати
Українець – син італійського та австрійського народів

8 серпня 1948 року в застінках Лук’янівської тюрми в Києві, внаслідок багатомісячних катувань кагебістськими катами, обірвалося життя ерц-герцога Вільгельма фон Габсбурга, представника однієї із найславетніших європейських монархічних династій, якому судилося вписати яскраву сторінку у драматичний перебіг Національно-визвольної боротьби Українського Народу під ім’ям Василь Вишиваний.
Ім’я Василь Вишиваний, за давньою козацькою традицію, він отримав від українських військовиків в період його активної участі у національно-визвольних змаганнях 1914–1920 років. Вільгельм Габсбург поповнив собою довгий список знищених радянською владою українських патріотів, починаючи від загибелі Євгена Коновальця до вбивства Степана Бандери. Драматично завершився життєвий шлях Вільгельма Габсбурга – Василя Вишиваного на його духовній Батьківщині – Україні. Заради України він пішов з батьківської домівки, розірвав зв’язки з родиною, аристократичними колами Європи, віддав свої молоді роки, високе становище, титули, кошти і, зрештою, своє життя. Василь Вишиваний, без сумніву, був одним із найбільш неординарних і найромантичніших постатей українського національного Відродження.
…Вільгельм фон Габсбург, наймолодша дитина австрійських архікнязів Габсбургів-Лотаринзьких, народився 10 лютого 1895 року у родинному маєтку, що знаходилося на острові Люсін (сучасна Хорватія) в Адріатичному морі. Родина Вільгельма певний час проживала в маєтку на острові. Оскільки мати Вільгельма, Марія-Тереза Тосканська архікнягиня, була італійкою, в родині спілкувалися італійською мовою. Завдяки батькові Карлу-Стефану діти навчилися німецької. Вдома Вільгельма, його братів та сестер вчили приватні вчителі. Крім загальної шкільної програми дітей вчили трьом мовам: італійській, французькій, англійській. Батько Вільгельма, Карл-Стефан, був адміралом австрійського флоту, і протягом шести років, починаючи з десятилітнього віку, брав його юнгою на корабель під час морських подорожей до країн Європи, Африки, Азії, Латинської Америки.
Через суперечки з керівництвом збройних сил батько Вільгельма подав у відставку та полишив службу у МВС Австро-Угорщини. Було прийнято рішення переїхати в родинний маєток в містечку Живець у тодішній австрійській частині Сілезії. В Живці почалося знайомство Вільгельма з польською культурою і мовою, яку теж вивчив завдяки частому спілкуванню із польською шляхтою в замку батька.
Після закінчення навчання у Віденському реальному училищі, в 1913 році батько відправив Вільгельма на навчання до військової академії в місті Вінер-Нойштадт. Такий крок батька був досить незвичним, оскільки діти імператорської родини, зазвичай, автоматично отримували офіцерські звання в армії Австро-Угорщини. Однак, в родині архікнязя Карла-Стефана синів виховували у спартанському дусі. Батько хотів, щоб в академії Вільгельм не відрізнявся від інших і, не маючи нічого зайвого, мешкав в загальній кімнаті з усіма курсантами. Навчання в академії давалось Вільгельму легко. Крім військової справи він вивчав літературу та мови, серед яких вибрав факультативом українську.
Його знайомство з українською культурою почалося ще в Живці. З власної ініціативи Вільгельм інкогніто подорожував Гуцульщиною сорок днів. Під час подорожей Карпатськими горами, проживав у сільських хатах, вивчав мову та пісні, відвідував старовинні церкви. Радісні спогади про свої юнацькі мандрівки по Галичині він зберігав до кінця життя. В академії Вільгельм почав серйозно цікавитись українською культурою, поглибнено вивчав мову, читав книги українських поетів та письменників, захоплювався творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та іншими.
У лютому 1915 року Вільгельм Габсбург закінчив академію, отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13 полку уланів. Ця військова частина формувалася переважно із українців Золочівського повіту (нинішньої Львівської області). У складі полку відбулося подальше знайомство Вільгельма з українцями, до яких він ставився з особливою прихильністю. Під його командуванням та з його ініціативи сотня повністю українізувалася, з її складу були вилучені угорці та поляки, місце яких заступили винятково українці. Всі вояки мали синьо-жовті відзнаки на уніформі.
У війську Вільгельм не тільки досконало опанував українську мову, але почав вважати себе українцем, а також постійно заохочував своїх підлеглих до активного національного самовизначення. Солдат-українець подарував Вільгельму  вишиту сорочку, яку він почав відкрито носити, як в полку так і поза ним. За те, а також за його патріотизм та палку любов до України, його почали називати Василем Вишиваним. Разом із своїми бойовими побратимами-українцями бере участь в боях за звільнення Галичини від російської окупації. За проявлену мужність та військову звитягу на полях боїв був нагороджений декількома орденами Австро-Угорщини.
За законами Австро-Угорщини кожен член імператорської сім’ї з досягненням 21-річного віку автоматично ставав членом сенату країни. Таким чином Вільгельм Габсбург у 1916 році став членом парламенту і налагодив там контакти з українськими депутатами, особливо з Євгеном Петрушевичем, майбутнім президентом ЗУНР. Детальніше ознайомлення з українськими справами Австро-Угорщини відбулось після його знайомства з одним із провідних українських політиків імперії полковником К. Гуковським. Через спілкування з ним Вільгельм прийшов до розуміння державного оформлення українських етнічних земель в складі Австро-Угорської імперії, де вони мали більше самоврядування та контроль. Ще більше Вільгельм став докладати зусиль до перетворення імперії у федерацію, після його зустрічі в 1917 році з митрополитом Андрієм Шептицьким. Саме на це були спрямовані його він зусилля до осені 1918 року.
Тим часом події на східному фронті розвивалися на користь Австро-Угорщини. Після більшовицького перевороту 1917 року в Росії Ленін вирішив укласти мирний договір з Центральними державами. Вільгельм Габсбург брав активну участь у переговорах у Брест-Литовському, які передували укладанню мирного договору. Завдяки його зусиллям в якості дипломата Австро-Угорщина стала однією із перших держав у світі, яка визнала Незалежність УНР.
Одним із проявів української політичної активності в Австро-Угорщині було формування в 1914 році Легіону Українських Січових Стрільців. Навесні 1918 року Вільгельма Габсбурга було призначено командиром австрійської «Групи Архікнязя Вільгельма», до якої входив і курінь УСС. За Берестейським мирним договором австро-угорські війська були передислоковані в Україну, серед них і загони Січових Стрільців. 1 квітня 1918 року Вільгельм Габсбург перейняв командування загонами УСС біля Херсону і став проводити політику підтримки українських сил. Вільгельм Габсбург, який своїми загонами охороняв селянство від репресій окупаційних військ, заслужив прихильність місцевого населення. Ця прихильність викликала занепокоєння гетьмана Павла Скоропадського – ставленика Німеччини, бо він відчув конкуренцію з боку Вільгельма Габсбурга. Через інтриги Скоропадського Вільгельма Габсбурга викликали до Відня, де він мусив давати пояснення. Незважаючи на опір своїй діяльності та спроби ліквідувати УСС, молодому архікнязю вдалось відстояти цей українській підрозділ і після повернення в Україну знов очолити його. У 1918 році, після повернення з Відня, у Запоріжжі, де він був начальником гарнізону, відбулася зустріч з генералами Болбочаном, Гнатівим та Петрівим, які вмовляли Вільгельма взяти участь в заколоті проти Скоропадського і, після його повалення, очолити український уряд. Але Габсбург відмовився. Причиною відмови було бажання отримати підтримку всього українського народу, а не тільки заколотників. Після повалення гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм Габсбург-Вишиваний почав співпрацювати з урядом Директорії. Він отримав звання полковника УНР і у вересні 1919 був призначений головою відділу закордонних зв’язків Головного управління Генерального Штабу УНР. Переїхавши до Кам’янця-Подільського, де в той час були розташовані керівні установи Директорії, Вишиваний, використовуючи своє знання іноземних мов, налагодив для цієї цілі контакти з військовими місіями держав Західної Європи та розпочав формування військових шкіл для армії УНР.
Однак діяльність Вишиваного в армії Директорії була нетривкою. Він вкрай негативно ставився до бажання очільника Директорії журналіста Симона Петлюри давати вказівки бойовим офіцерам. А після того, як він дізнався про укладену Петлюрою в квітні 1920 року Варшавську угоду з Польщею, за якою визнавалась приналежність західноукраїнських земель, і зокрема Галичини, до Польщі, в знак протесту подав у відставку і виїхав до Чехословаччини. У березні 1921 року, після перенесеного тифу, він, нарешті, прибув до Відня, де написав антипольську статтю з гострою критикою укладеної Петлюрою Варшавської угоди, назвав її «неприродною». Стаття мала дуже негативні наслідки для самого Вільгельма, оскільки розгнівала його батька Карла-Стефана, претендента на польську корону, який публічно його засудив і фактично зрікся свого сина.
Опинившись в еміграції, Вільгельм Габсбург брав активну участь у житті української діаспори. В 1921 році він був обраний головою управи Українського національного вільного козацького товариства, в якому започаткував випуск газети «Соборна Україна». Вільгельм постійно цікавився подіями в Україні, так і діяльністю багаточисленних українських емігрантських організацій, які після знищення Незалежності України виникли в різних країнах Світу. Використовуючи своє ім’я, він активно робив спроби в різних країнах Європи вплинути на європейських політиків, заохочуючи їх до підтримки української справи. Постійно зустрічався з провідними діячами української еміграції: Євгеном Петрушевичем, Павлом Скоропадським, Євгеном Коновальцем та іншими заради об’єднання їхніх зусиль в боротьбі за відновлення Незалежності України. У 1921 році Василь Вишиваний видав збірку своїх проникливих поезій «Минають дні», яку присвятив своїм бойовим побратимам. В різні часи Вільгельм Габсбург, проживаючи в різних країнах Європи, робив не дуже вдалі спроби зайнятися власним бізнесом. Через свою багатолітню відданість українській справі та пов’язані з тим матеріальні негаразди, Вільгельм не спромігся створити сім’ю з Іванкою Шмеріковською, видатною українською співачкою, яка була першим його коханням, і світлі почуття до якої він зберігав до свого кінця життя.
Під час Другої Світової війни він рішуче відмовився від співпраці з нацистами і знаходився під наглядом Гестапо, оскільки існували небезпідставні підозри в його зв’язках антифашистським підпіллям та англійською розвідкою.
Після війни, проживаючи в англійській зоні окупованої Австрії, Вільгельм Габсбург налагодив контакти з представниками ОУН та УПА з Романом Новосадом, Миколою Лебедем та іншими. Заради підтримки визвольної боротьби УПА, він також налагодив контакти з представником французької розвідки капітаном Пелесьє і через нього встановив зв’язок з Шарлем де Голлем. Французький уряд виявив готовність допомогти українським повстанцям зброєю. Але через те, що про ці зустрічі дізнався завербований радянськими чекістами Василь Кочаровський, Вільгельм Габсбург відразу опинився під пильним наглядом радянської розвідки, яка прийняла рішення про його викрадення та арешт.
… Після війни Вільгельм заснував власний лакофарбний завод у Відні, оженився. В нього народився син Франц, налагоджувалось особисте життя. 26 серпня 1947 він вийшов з дому на вулиці Фазангассе у Відні й пропав назавжди. Його дружина вирішила, що він її зрадив і виїхала з Австрії. Про його долю в Австрії стало відомо тільки після його посмертної реабілітації 16 січня 1989 року в СРСР.
Викрадений та заарештований радянською секретною службою СМЕРШ, Вільгельм Габсбург був перевезений до Карлс-Баденської тюрми, де з нього хотіли під тортурами дізнатися про його контакти з ОУН і УПА та з розвідками західних держав. Не добившись від нього жодних зізнань, наприкінці листопада 1947 року його вивезли до Лук’янівської тюрми Києва, де продовжилися тортури та допити.
Впродовж півроку його щоденно жорстоко допитували, намагаючись дізнатися про його контакти з оунівським підпіллям та західними розвідками. Він відмовився видавати прізвища своїх побратимів та соратників. Слідчі рекомендували своїм московським господарям присудити Вільгельма Габсбурга до 25 років ув’язнення у радянському концтаборі. Але в Москві вважали цю пропозицію зам’якою і засудили його до довічного ув’язнення в одиночній камері в одній із найжорстокішій тюрмі СРСР.
Але вирок залишився невиконаний …18 серпня 1948 року, внаслідок нелюдських тортур, зупинилося серце Незламного борця за волю України Василя Вишиваного. Не збереглося жодних відомостей про місце його захоронення, ймовірно його поховали таємно біля огорожі Лук’янівської тюрми.
Героїчна постать Василя Вишиваного, на жаль, залишається поза увагою української громадськості. Його ім’ям, на жаль, не називають площі та вулиці в Києві та в інших містах України, не встановлюють пам’ятні дошки, немає жодного пам’ятника. Його ім’я тільки епізодично згадується під час проведення наукових конференцій та в деяких статтях в малотиражних історично-наукових виданнях. Таке ставлення до його пам’яті не відповідає суспільному значенню цієї непересічної постаті українських національно-визвольних змагань. Щира любов та відданість Вільгельма Габсбурга – Василя Вишиваного українському народу, його участь в боротьбі за державність, його епістолярна спадщина: спогади та багаторічне листування з Духовним Наставником українців Андрієм Шептицьким, його поетична творчість мають велику духовну цінність для нащадків.
Вільгельм Габсбург, син італійського та австрійського народів, своїм жертовним життєвим прикладом доказав, що українцем може бути й представник іншого народу, який готовий жити та творити для своєї Духовної Батьківщини – України та навіть віддати найдорожче, що є в кожної людини – власне життя. Пам’ять про героїчну боротьбу та жертовне життя заради України, справжнього патріота України Вільгельма Габсбурга – Василя Вишиваного, не тільки не повинна згаснути, а слугувати духовним надбанням в розбудові Української Політичної Нації в Оновленій та Соборній Україні.

Марко СІМКІН, журналіст міжнародник

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Читайте також

0 Коментарів
Увійдіть, щоб залишити коментар.

Залишаючи коментар, будь ласка, пам'ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, що безпосередньо чи опосередковано мають відношення до даної новини. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку. Ваша поведінка за умов свободи висловлювань та анонімності, наданих інтернетом, змінює не тільки віртуальний, але й реальний світ.

Користувачі, які порушують ці правила грубо або систематично, будуть заблоковані.

Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Введіть код:

ПОПУЛЯРНІ

Читані Коментовані Соціальні

Ми в соцмережах

ОПИТУВАННЯ

Чи готові ви платити більше податків заради порятунку України від кризи?
так, готовий затягнути пасок
ні, тільки не за мій рахунок

 
Реклама