УКРАЇНА БУДЕ ВЕЛИКОЮ ДЕРЖАВОЮ!

nus.in.ua, 30 січня 2014, 10:51
0
300
Роздрукувати
УКРАЇНА БУДЕ ВЕЛИКОЮ ДЕРЖАВОЮ!

Події, які сьогодні відбуваються в Україні, широко і охоче висвітлюють засоби масової інформації чи не в усьому світі. Тільки поверхневий, неглибокий аналіз коментарів, змісту інформаційних повідомлень ще раз підтверджує оту сумну, але реальну істину, що кожна держава, як Росія, США, або об’єднання держав (Євросоюз) мають в Україні свої, на теперішній час чітко сформовані інтереси. Тому, залежно від того, чиї інтереси представляють ті чи інші видання, блоги або інформаційні корпорації, оцінки подій в Україні дуже різняться за своєю суттю, від захоплення  до засудження. І дуже мало політиків, політтехнологів, вчених чи громадських діячів намагаються глибоко проаналізувати те, що відбувається в Україні, дати йому об’єктивну, наскільки це можливо, оцінку. Тому найбільш правдивим, напевне, буде твердження тих аналітиків, які кажуть, що на території України йде битва між ключовими  геополітичними гравцями – Росією і США. Зрештою США, хоча й не афішують цього для широкого загалу, але не раз вустами своїх речників відкрито заявляли, що після розпаду Радянського Союзу, на шляху до світового панування стоїть тільки Росія. Це чітко розуміє і Росія, тому чинить такий запеклий опір широкомасштабному натиску США у всьому світі. Це – правда і приховувати цей факт недоцільно. Про інші держави варто у цій статті зауважити лише те, що вони хоча і не є стратегічними учасниками цієї грандіозної геополітичної битви, проте всі вони, наскільки це буде їм дозволено, спробують відстояти та зміцнити свої інтереси в Україні. Але про це поговоримо наступного разу.

Америка через ідею вступу України в Євросоюз намагається міцно втягнути Україну в сферу своїх інтересів.

Росія шляхом просування ідеї «русского мира» намагається не відпускати Україну зі сфери свого впливу, справедливо для себе розуміючи, що втрата України суттєво послабить позиції Росії як геополітичного гравця у світі.

Нам, українцям, варто затямити, що, власне боротьба між Америкою та Росією і є основною причиною подій в Україні, а все інше – похідне. Це не так погано чи принизливо, як видається на перший погляд. Бо все чіткіше серед різних тенденцій розвитку подій на Майдані вирізняється український фактор. На Майдані і з Майдану виростає щось таке, що вже не хоче сліпо підкорятися ні наказам влади, ні закликам опозиції. Зараз, поки що інтуїтивно, а завтра вже цілком усвідомлено  та організовано у середовищі мислячої і активної частини українського суспільства утверджується розуміння, що інтереси українців у повному обсязі можуть бути збережені й реалізовані тільки в Україні. З цього розуміння на наших очах виростає, викристалізовується нова ідея української незалежності. Очевидно, що ні очільники нашої влади, ні очільники опозиції ще того явища у повній мірі не розуміють. Нова модерна ідея української незалежності виростає із протистояння, з диму і вогню, з поту та крові Майдану. Вона міцніє, знаходить все більше і ширше розуміння в найглибших  планах українського народу. Саме в тому, що ця ідея народилася і з кожним днем міцніє, є найбільший позитив, найбільше добро Майдану.

 

Цей фактор настільки важливий, що варто наголосити на ньому ще і ще раз: в Україні післягеноцидній, післятоталітарній, пограбованій та приниженій державі із глибини українського вільного духу народилася, оформилася і міцніє нова, модерна ідея української незалежності – ідея розбудови України в Україні, розбудови нації в середині народу! Визнаймо, що ні керманичі влади, ні очільники опозиції цього просто не помітили. Звідси їхня самовпевненість і розгубленість одночасно. Напевно минув їхній час! Очевидно саме тому влада не змогла вчасно і правильно відреагувати на нові виклики часу. А опозиція так і не змогла вчасно опанувати настроями протестувальників та очолити протести. Саме тому, поруч із «Ганьба!» і «Геть!» владі, звучить освистування офіційних лідерів опозиції.

 

Що все ж сталося чи ще станеться в Україні? Чому став можливим Майдан, як суспільне і політичне явище?

Формально спусковим моментом подій на майдані стало те, що Президент України не підписав у Вільнюсі Угоди про Асоціацію із Євросоюзом. Студентів, молодь, яка дійсно мирно протестувала на Майдані Незалежності, свідомо чи несвідомо залишили напризволяще лідери опозиції. І також свідомо чи несвідомо допустила побиття влада. Зараз одні та інші намагаються виправдатися, показати себе у вигідному світлі. Але суспільству, по великому рахунку, це вже байдуже – процес оновлення пішов.

 

Власне, не питання асоціації із Євросоюзом, а оті внутрішні процеси, які проходили в надрах народних мас і стали тією справжньою причиною, яка вивела десятки, сотні тисяч людей на Майдан.

Два місяці стояння людей на Майданах довели нам, українцям і всьому світу, що ми здатні на мужні вчинки тоді, коли нашими серцями і розумом оволодіває ідея, час якої дійсно прийшов. Для повного розуміння суті суспільних процесів необхідно зауважити, що національна ідея, яка народжується і визріває в надрах народних мас із часом виходить на поверхню, мусить оволодіти розумом і серцем також, якщо не в першу чергу, проводирів, які і трансформують її організаційно у конкретний план дій. На практиці це означає проведення економічних, правових, соціальних, адміністративних і політичних реформ. Тобто, якщо казати простіше, це означає створення таких умов, в яких могла б жити і розвиватися українська нація. Знову ж, на жаль, спостерігаємо, що наша сьогочасна, так звана, еліта, яка «трудиться» на політичному полі України, до проведення таких реформ виявилась не готовою. Або не є елітою. Або не є національною елітою. Саме тому вони є поганими проводирями нації і не можуть повести за собою мільйони народу до перемоги української національної ідеї.

 

Проблема  ще в тому, що із середовища української еліти, про яку йдеться, не виокремився лідер загальноукраїнського масштабу. Знову варто повернутися трохи назад. Хто двадцять два роки керував Україною? Хто був її Президентом? Чи керувалися і чи могли вони керуватися у своїх діях на посту Президента України національною ідеєю? Навряд чи.

 

А кого ж нам пропонують у Президенти зараз?..

Попри все, ситуація не є такою безнадійною, якою може здаватися. В українському суспільстві активно проходять процеси самоорганізації. Тому народжується впевненість, що український народ висуне зі своїх надр нову, озброєну національною ідеєю, національну еліту, і нового вождя-лідера загальнонаціонального масштабу.

 

Саме тому так важливо зрозуміти, що творення провідної верстви, еліти є дуже важливою умовою творення нації, якщо не основною. Не менш важливою умовою творення нації є висунення лідера, який би взяв на себе відповідальність за стан справ у суспільстві, за яким пішли б до перемоги мільйони і мільйони людей. І така еліта за двадцять з лишнім років української незалежності сформувалася. Є і лідери! Можливо час їхній ще не прийшов, а, можливо, що проявити себе їм заважає отой офіціоз партійних лідерів, які в їхній особі відчувають загрозу своєму особистому благополуччю.

 

Як будуть розвиватися події в Україні? Чим вони завершаться?  Все завершиться добре чи зле, залежить тільки від нас українців. Чи зуміємо ми висунути національну, свідому свого призначення і своєї відповідальності, провідну верству? І дати саме їй владу? Чи зуміємо розпізнати серед багатьох псевдолідерів, які обов’язково з‘являться на українському політичному небосхилі, справжнього провідника нації? Помилитися не маємо права! На помилки не маємо часу!

 

Розумію, що відкритим залишається питання – хто він, отой Провідник? В тій хвилі нема можливості без сумніву назвати його прізвище…

Може, – завтра. А, може, вже сьогодні…

Що ж нам робити на місцях? Уважно оглянутися і шукати провідників серед нас. Можливо серед них є отой загальнонаціональний Провідник. Добре, і назавжди запам’ятати, що справжнім провідником є не той, хто голосно, багато балакає, ефектно трясе кулаками, а тільки той, хто добре працює для добра нації.

 

Пригадалася мені чомусь давня байка із геополітичним підтекстом. Кажуть, що коли маленька країна бореться із великою, то у маленької немає жодного шансу. Коли за оволодіння маленькою країною борються дві великі, то у маленької країни з‘являється шанс. А ось коли за оволодіння маленькою країною борються дві і більше країни, то у маленької є великий шанс стати великою державою. Вірю, що Україна буде великою державою!

 

 

Олег СИДОРОВИЧ,

голова Золочівської районної організації «Громадсько-

патріотичне об’єднання

«Український Чин»

ТЕГИ: газета, №9, україна
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Читайте також

0 Коментарів
Увійдіть, щоб залишити коментар.

Залишаючи коментар, будь ласка, пам'ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, що безпосередньо чи опосередковано мають відношення до даної новини. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку. Ваша поведінка за умов свободи висловлювань та анонімності, наданих інтернетом, змінює не тільки віртуальний, але й реальний світ.

Користувачі, які порушують ці правила грубо або систематично, будуть заблоковані.

Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Введіть код:

ПОПУЛЯРНІ

Читані Коментовані Соціальні

Ми в соцмережах

ОПИТУВАННЯ

Чи готові ви платити більше податків заради порятунку України від кризи?
так, готовий затягнути пасок
ні, тільки не за мій рахунок

 
Реклама