Новини Золочівщини
10:56, 06 січня 2016
481
0

Надвечір’я Різдва Христового: бути вдома, не сваритися. Українські різдвяні традиції про які ви не знали

Надвечір’я Різдва Христового: бути вдома, не сваритися. Українські різдвяні традиції про які ви не знали
Gazeta
Фото: НУС

За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань. Вечір цей зветься Святим чи Свят-Вечором, або ж Навечір’ям Різдва Христового, що припадає на 6 січня, повідомляє сайт "Українські традиції”.

Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн – і східного, і західного обрядів – та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім’я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.

Однак не менш важливою була завчасна й серйозна підготовка до різдвяно-новорічних обрядів.Обов’язково з пори жнив зберігали обжинковогоДідухата відбирали пахуче сіно. До свят завершували всю важливу роботу по господарству –від наведення ладу в хаті та обійстві до ремонту робочого реманенту,тканняполотна йвичинкишкір.

За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й розмальовували квітамикомин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов’язково намагалися справити новий одяг для всіх членів родини та купити новий посуд(макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву. У підготовці були задіяні усі – і малі, і старі.

У яких сподіваннях та клопотах проводили Святий вечір наші прадіди та як відбувалося усе обрядове дійство – про це читайте далі.

Ранкові приготування

Ще вдосвіта господиня приступає до праці. Першою магічною дією єдобування нового вогню. Жінка дістає з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять днів лежали під образами. Вона тричі кладе на собі знак хреста і, ставши обличчям до схід-сонця, викрешує «новий огонь». Цим вогнем вона розпалює в печі дванадцять полін, що їх припасала та сушила дванадцять днів останнього місяця.

Після цього господиня приступає готуватидванадцять свят-вечірніх страв: ставитьузвар, варить горох, квасолю, смажитькапусту, рибу, ліпитьвареники, готує бараболю, гриби,кашугречану з конопляним молоком,голубціз пшоном,коржіз маком такутюз товченої пшениці. В усьому їй допомагають діти.В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду, ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році.

В той час господар іде напувати худобу,стелить нової соломи та дає їй свіжого сіна. Потім він одкидає сніг від хати, розчищує стежки і уважно оглянудає усе господарство.Ніщо не може бути в цей вечір поза домом – позичене чи десь забуте.

Всі члени родини теж повинні бути вдома. Кажуть, якщо в цю ніч десь заночувати, то цілий рік будеш блукати по світу.Не можна і сваритися в цей день, а навпаки, треба помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Тому, аби когось не забути, господиня заворожує усіх своїх ворогів: затикає клоччям усі дірки в лавках та ослонах і заклинає:«Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік». Також воназав’язує ґудзі на мотузці — стільки ґудзів, скільки має ворогів, а коли сідатиме вечеряти, то покладе той мотузок під себе, примовляючи:«Щоб так мої вороги мовчали, як ці ґудзі мовчать!»

Встановлення на покуті Дідуха

Сьогодні не снідають і обходяться без обіду.Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, мати дозволить дещо з’їсти, та й то лише в обідній час.

Коли вечоріє, починаєтьсяготування домашнього вівтаря. Господар вносить сніп жита —«дідуха». Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати:
— Дай, Боже, здоров’я!
— Помагай Біг, — відповідає господиня, — а що несеш?
— Злато, щоб увесь рік ми жили багато! — говорить господар, зупиняючись посеред хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини, віншує:

— Віншую вас із щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ, поки нам Пан Біг назначить вік!

Повіншувавши, господар підносить «дідуха» високо над столом і ставить на покутті під образами.Далі він перев’язує «дідуха» залізним ланцюгом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває.

Згідно з українським світоглядомРай-Дідух був умістилищем духів-пращурів, духу житла, добрих духів-Лада. Останні, вважалося, після жнив вселяються в сніп-Дідух і з ним переходять з ниви до клуні. А інші духи-Лада переходять з полів у ліси, гори та долини. Духи разом із Дідухом входять до оселі людей і для них господарі влаштовують Святу Вечерю. На цю Багату Кутю, крім добрих духів, приходять і бог урожаю та бог домашніх тварин. Місце ж Дідуха в хаті звалося «Раєм», бо там, вважали, з цього часу перебуватимуть душі пращурів-покровителів роду і дому.

До тих пір, поки Рай-Дідух стоїть на покуті, суворо заборонялося виконувати будь-яку роботу, окрім догляду худоби. В цю пору господині навіть виносили з оселі віника, щоб не підмітати в хаті. В цю пору годилося лише святкувати й не працювати.

Облаштування оселі тасвяткового столу

 

Господар зновувносить до хати оберемок соломи та сіна.Солому він розстеляє по долівці, а сіно ділить на дві нерівні частини. Меншу кладе на покутній бік столу, а з більшої робить стіг під столом. Зверху на сініставить черепок з жевріючим вогником, де куриться ладан, наповнюючи хату святочними пахощами. Збоку коло сіна, під столом, господар кладе ще«заліззя»— леміш від плуга, гистик без держака та сокиру. Діти по кілька разів торкаються тих речей босоніж —«щоб ноги були тверді, як залізо».Таким чиномгосподарі захищають свою господу від «злої сили», щоб позбутися її не тільки на цей вечір, а й на весь господарський рік.

Господар і господиня з новоспеченим «святочним» хлібом, медом та макомобходять двір, комори та обкурують все це ладаном. Біля обори, дестоять корови, господиняпосипає насінням дикого маку«щоб відьми, його визбируючи, не могли приступити до худоби». На закінчення цього обходугосподар «зарубує» поріг«щоб звір не міг переступити».

Йдучи в обхід,жінка вбирає собі на голову чоловічу шапку«щоб цілий рік ходити простоволосою».

У хаті господинякладе під скатерку на чотири кути столу по голівці часнику«щоб злу силу відігнати».

На сіно, що намощене на покутньому кінці столу,«невинна душа»(дитина до семи років)кладе три хліби або калачі,грудку соли іставитьвелику воскову свічку. Мати виставляє полумиски з вечерею на стіл, а на сіно, що на покутті біля «вівтаря», ставить горщик з кутею та узваром.

Хоч діти вже дуже голодні, вони терплять і крізь вікно уважно дивляться на небо:чи не зійшла вже вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо — народження Сина Божого!

Увага до свійських тварин

До хати входить батько і сповіщає родині, що Святий Вечір уже почався, бо на небі засяла вечірня зоря. Але перш ніж приступити до вечері, йому треба нагодувати худобу і «запросити гостей». Господарбере миску, підходить до столу і набирає по кілька ложок кожної страви. Господинядає йому хлібину та черпак з медом, а для пса окремо — окраєць хліба і грудку овечого лою. Тримаючи в руках усі ці «дари», в кожусі, але без шапки батько виходить з хати. На порозі його зустрічає добрий вартовий господарства — кудлатий Сірко. Господар урочистим голосом говорить до нього:

— Це той хліб і вівці, що ти доглядав мені весь Божий рік. Як служитимеш вірно і в цьому році, то в наступному Святому Вечорі ще більше візьмеш!

З цими словами він — не кидає, акладе перед псом хліб і лій, а сам іде до стайні.Господар поставив миску з вечерею на вікно, а самузяв у руки хліб і, підходячи до кожної тварини, благословив її, тричі торкаючися хлібом до голови:

— Благословляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіря не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!

Отак поблагословивши, вінбере черпак із медом і малює хрестик межи очима кожної тварини.Після цього, в чисто вимите дерев’яне корито вінсипле з миски вечерю, кришить туди хліб, досипає борошна, солить сіллю, все це добре перемішує дерев’яною кописткою ірозділяє поміж усіма тваринами, що є в господарстві.

Вдарити сьогодні будь-яку тварину — великий гріх!У цю ніч, опівночі, всяка німина людською мовою розмовлятиме з Богом. Бог запитає, як їй ведеться у господаря. Якщо господар не б’є її і добре годує, вона похвалить його перед Богом, а коли б худоба голодна була і заплакала, то не поведеться йому з худобою в наступному році.
Після цього господар, якщо має пасіку,відвідує бджіл і дає їм сити. Господиня тим часомвідвідує курей, качок, гусей і всіх їх годує вареною пшеницею— «кутею».

Закликання злих сил

Повернувшись від худоби, господар зновунабирає в чисту миску по ложці всіх свят-вечірніх страв, зверху ставить кухоль з медом та склянку з водою і кладе калач, кілька горіхів і яблуко. Все це він тримає лівою рукою, а праву озброїв бичем від ціпа. Без шапки чоловіквиходить за поріг і стає під дверима. Господинязамкнула за ним двері на засув, погасила світло і наказала дітям сидіти тихо, не ворушитись. У хаті — напружений настрій.

Діти вірять, що батькові загрожує небезпека, що він стоїть віч-на-віч із стихійними силами природи. До нього може з’явитися «гість» у супроводі цілої зграї голодних вовків. Тим часом господар надворі з вечерею в руках та бичем викручується «за сонцем», вдивляється у далечінь неба і тричі басом гукає:

— Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!

Після третього разу він сердито погрожував бичем, примовляючи:

— Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби.

Потім господар запрошував сірого вовка:

— Іди і ти на кутю, сірий вовче, а як не йдеш, то не бери у нас ні телят, ні ягнят, ані малих поросят!

Нарешті господар просив чорні бурі та злі вітри. Він щосили гукав у безмежну далечінь нічної темряви, ніби справді хотів, щоб його почув цей, останній «гість»:

— Чорні бурі та злії вітри, приходьте до нас на Святу Вечерю! А коли тепер не прийдете на дари Божі, на страви ситі, на горілки палені, на все велике добро, на яке ми вас просимо, то не приходьте до нас і влітку та не робіть нам шкоди на ярині і на житі!

Після цих запросин батько повертався до хати, не оглядаючись, і щільно зачиняв за собою двері.До кінця вечері вже ніхто не повинен виходити з хати і двері не можна відчиняти.

Спільна вечеря всього роду

Свята Вечеря —це спільна вечеря всього роду.Навіть мертві родичі і безвісти загинулі — всі мають у цей вечір зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом.

 

У пам’ять про своїх мертвих родичівлюди ставили для нихкутю та узвар на вікнах, розкидали варений біб по кутках,залишали немитими ложки та миски після вечері— «щоб душі могли їх лизати для поживи». Сідаючи на стілець чи на лавку,продували місце«щоб не привалити собою мертвої душі», бо в цей вечір «мертвих душ з’являється сила-силенна! І скрізь вони є: на лавках, на вікнах, на столі та під столом …»

Господарзапрошує всі мертві душі на Свят-Вечерю.Він бере миску з кутею, ставить її на шматок полотна, запалює свічку і ліпить її до миски. Все це він бере обома руками іобходить тричі «за сонцем» навколо столу. Потім ставить миску на стіл, а сам стає на коліна перед образами імолиться за померлі душі.Жінка і діти наслідують приклад батька, івсі разом моляться вголос:

Просимо Тебе, Боже, щоб і тих душ до вечері допустив, що ми про них не знаємо; що в лісі заблудилися, у водах утопилися, в темних нетрях задушилися. Молимось Тобі, Боже, за тих, що ніхто про них не знає, лягаючи і встаючи, і дорогою йдучи, ніхто не згадає. А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають і цього Святого Вечора чекають. Від нас у цей вечір молитви йдуть і мертві душі спом’януть!

Перехрестившися тричі, вся родина повторює за батькомдругу молитву — «за себе»:

Господи, захисти худібку мою від звіра, а мене грішного від віри поганої та від безвір’я — на росах, на водах та на тяжких переходах. Дякуємо Богові Святому, що поміг нам дочекатися у мирі і спокої цих Божих свят. Та поможи, Боже, їх у радості відправити і від цих за рік других дочекатись. Амінь.

Після молитви господар знову бере в руки миску з кутею з полотном та свічкою і передає її господині, кажучи:

Ми всі, з усього щирого серця і з Божої волі, кличемо праведні і грішні душі на святу вечерю, даємо їм усе, що маємо, — щоб вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Ми дбаємо і за ті померші душі, що на світі погибли і порятунку не мали. Нехай Бог прийме для них цю нашу вечерю. Я їх стільки запрошую і закликаю на цю тайну вечерю, скільки у цім полотні є дірочок та скільки зернин у солодкій куті Божій. Амінь.

Господинябере з рук господаря миску, ставить на стіл, і родина починає вечеряти.Спочатку їдятькутю,а потім —голубці,вареники, смажену рибу,капусту— все, що готувалось, а запиваютьузваром.Страви обов’язково мають бути пісними,оскільки Свят-вечір припадає на останній день пилипівського посту.

 

Такожобов’язково на святковому столі мають бути:

  • Свічка.Горіння свічки – це свідчення віри, приналежності людини до Божественного світла. Свічка супроводжує віруючу людину від Хрещення до смерті. Це –символ готовності людини до зустрічі із Богом, незалежно від часу і місця, коли Він схоче її покликати до себе.
  • Сіль.Без неї не можна відчути повноти смаку страви. Так і людина не може творити справжнього добра, не перебуваючи в гармонії з Богом.Сіль вказує на внутрішню суть людини.
  • Часник.Його кладуть на чотири кути столу під скатертину, щоб відігнати від родини і хати злих духів. Цесимвол очищення від гріха, який отруює людське життя,символ родючості і здоров’я.

Коли когось із родини немає вдома, для нього ставлять миску і кладуть ложку.

Якщо на цей частрапиться стороння людина, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків,приносив щастя в дім.

Під час вечерівиходити з-за столу не годиться,розмовляти багато —тежне добре.Першу ложку куті господар підкидає до стелі«щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!»

Другуложку куті підкидає —«щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі», атретю«щоб бджоли роїлися».

Все під час вечері маєвіще значення:якщо тінь на стіні подібна до скирти— буде врожай на хліб,до копиці— сіна буде багато,до дерева— садовина вродить… Якщохлопець під час вечері захоче води напитися, батько йому пити не дасть і скаже:

— Не пий, сину, води за Святою Вечерею, ти — козачого роду. Як виростеш — у похід підеш слави здобувати, а в походах всяко буває; буває і так, що спрага мучить. Отож знай: витримаєш спрагу за Святою Вечерею — ніякі походи не страшні!

Якщосин під час вечері пчихне— батько дарує йому лоша, бо це знак, що козаком буде. Якщо жпчихне дівчина, то це знак, що вона в господині збирається, і батько їй теля, буває, дарує — «на щастя».

У центральній та східній Українідіти носять вечерю до близьких родичів:онуки — до баби і діда, племінники — до тітки і дядька, хрещеники — до хрещених батьків. Заносячи вечерю, люди нібинамагаються приєднати живих членів роду до спільної свят-вечірньої трапези.Звичай цей відбувається так: діти, найчастіше хлопчик з дівчинкою, йдуть до діда й баби з вузликом. Постукають у двері, переступлять поріг, хлопчик скине шапку і говорить:«Добрий вечір, з Святим Вечором будьте здорові! Просили тато й мама і ми вас просимо на вечерю — нате вам вечерю!»

Баба візьме з дитячих рук вузлик і посадить за стіл, частуючи солодкоюкутеючи медяником. Дід звичайно наділить їх горіхами та дасть по кілька дрібних монет. Потім баба загорне їм у вузлик свій калач, кілька пиріжків чивареників—обмінює вечерю.

На Гуцульщині та на Покуттізаможніші ґазди несуть вечерю до бідніших. Цей звичай по-в’язаний там зі спомином про померлих родичів.

Після вечері

Після вечеріпочинаються забави.Малі діти бігають по долівці, залазять під стіл і там«квокчуть» —«щоб квочки сідали».Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.

Звичай оздоблювати ялинку на Різдво Христове походить із Німеччини. У нас на Україні цей звичай поширений у містах, а в селах, у селянських родинах, ялинка в хаті на Різдво — рідкість.

Поступово все затихає. Малі діти, набавившись, лягають спати, а старші понесли вечерю до діда і баби. Батько та мати в напівтемряві тихим голосом співають: «Бог Предвічний народився …»

Ворожіння на Свят-вечір

Хлопець, який не хотів, аби до його юнки засилали сватів інші парубки,йшов увечері до млина, брав три скіпки зі шлюзів, які перетинали лотоку, загортав їх у ганчірку і таємно втикав у одвірок нареченої, приказуючи: «Як сеся застава не пущає воду на лотоки, так би (ім’я дівчини) не пускала сватів, окрім моїх».

Дівчата у свою чергу йшли до прорубу, роздягалисяі, скропившись водою, нашіптували: «Як сеся вода біжит, так би за мнов бігали сватачі!». Натомістьудома розплітали волосся, брали в руки хлібі, тричі обійшовши оселю, дивились у вікно, де начебто «має показатися доля».

Дехто з юнок вмивав обличчя калиновим соком, щоб завжди було рум’яним.

Господаріготували для взуття нові солом’яні вустилки, котрі носили доВасиля, потім перевертали їх на другий бік, а післяВодохрещаними підкурювали корів, котрі хворіли.

На Лівобережній Україні хлопці та дівчата робили для правого чобота вустилки з сіна, що лежало на покуті, а напередодні Нового року вустилку клали під подушку, приповідаючи:«Хто мені судиться, той сю ніч присниться».

Крім того, дівчатамили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься пес, туди піде заміж. Потімпідходили до вікон сусідів:якщо чули слово «сядь» — не пощастить вийти заміж, а коли «йди» — в цьому році прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, топідходила до хліва і слухала, як поводять себе свині:тихо сплять — в родині буде лад, а коли кричать — у сім’ї будуть часті сварки.

Ворожили і в такий спосіб. Дівчата,пов’язавши вузлами хустини, клали їх у ночвий імітували руками, начебто палають збіжжя — чиї хустки випали на долівку, ті юнки підуть заміж. Після цього клали на столі різні речі (сокиру, ножиці, чарку тощо), із зав’язаними очима почергово підходили —до якої речі доторкнулася, таким на вдачу буде майбутній чоловік.

Крім молоді,ворожили й старші люди, їх переважну турбувало, скільки кому жити. Ставши між лампадкою і свічкою,дивилися, чи буде подвійна тінь; якщо тільки одна, то це на швидку смерть.

Діти в цей час удосталь гралисяна розстеленій долі соломі, відтворюючи звуки домашньої птиці чи сценки збирання грибів у лісі. Щоб діти не плакали («бо будуть цілий рік каверзувати»), їм давали гризти горіхи, аби «не боліли зуби». Протесуворо забороняли їсти надворі, бо «птиця постійно клюватиме зерно в посівах». У цей деньнамагалися не ходити в позички, щоб «не жебракувати цілий рік».

Народні прикмети

  • На багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.
  • Місячна ніч — врожай на баштани.
  • Ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина.
  • Сніг іде — врожай на яблука.
  • Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових.
  • Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.
  • З кубельця витягували сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
  • Повечерявши, зв’язували ложки житнім перевеслом, щоб «не губилися в череді корови».

 

Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Коментувати (0)
Інформація
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.