ВОНИ БУЛИ СВІДОМІ СВОГО ПОДВИГУ
Євген Маланюк: «…народ, творячи з якоїсь події легенду – а Крути без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, – знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній – це найвища земна справедливість – творячи свої легенди і міфи, цебто підносячи дану історичну подію до височини надісториччя, ніколи – щодо вибору тієї події – не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут».
Що більше заглиблююсь у спогади сучасників, оцінки істориків, легенду про героїчний бій українських юнаків 29 січня 1918 року під Крутами, то більше переповнює почуття гордості за українську молодь, котра, ціною власного життя, дала віру наступним поколінням українського народу у можливість і необхідність виборювати незалежність, а відтак відстоювати громадянську гідність, будувати справді незалежну, вільну і правдиву державу Україна.
Вони не продовжили навчання, не втілили своїх заповітних мрій і планів, вони не встигли кохати, не створили родин, їхні онуки і правнуки не зустріли з нами світанок третього тисячоліття у незалежній Україні… Їх подвиг, імена і навіть могили довгі 70 років старанно приховували, оголошували зрадниками тут, на рідній землі і прославляли десь далеко за кордоном. Я точно знаю, що якби вони жили, світ був би світліший, правдивіший. Адже вони були кращими. А їх убили, закатували, розстріляли у нерівному бою під Крутами 29 січня 1918 року. Але завдяки їх ратному подвигу і самопожертві українці на всі віки мають зразок служіння Україні. Їх мужність, самовідданість, самопожертва і прагнення загарбників приховати правду про героїв породили легенду, міф про подвиг крутянців. Подвигом було вже саме зголошення студентів і школярів до участі у бойових діях на захист юної Української Народної Республіки. Володимир Винниченко так оцінив позицію молоді: «Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли»… Вони були свідомі того, що смертельна небезпека підстерігає їх, і гідно зустріли її. Як би ми не переповідали трагічні події під Крутами 29 січня 1918 року, у нерівному бою з переважаючими вдесятеро силами більшовицької Росії чотири сотні київських студентів і гімназистів створили для всіх наступних поколінь української молоді приклад подвигу в ім‘я України, її незалежності. Майже триста з них навіки залишились на полі бою, заслонивши життям своїм столицю України, Київ від ворога. Ще 27 студентів-воїнів, які потрапили у полон, були розстріляні більшовиками. То ж найвеличнішим вшануванням пам‘яті юних героїв битви буде святе виконання заповіту їх командира Аверкія Гончаренка: «Бери ж собі, наша молоде, приклад від своїх попередників з-під Крут, і завжди – у всіх своїх починаннях – пам’ятай, що найсвятішим для нас було, є і буде – ...Бог і Україна!»
Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк. Пізніше, після Другої Світової Війни тут поховали радянських вояків, полеглих під час визволення Києва. З часу подій уперше про увічнення пам'яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев'яний хрест.
На початку 2012 року на місці дерев’яного хреста на Аскольдовій могилі було встановлено справжній пам’ятник крутянцям: виготовлений із дорогого каменя «козацький хрест», у центрі якого висічений тризуб, під яким промовиста і символічна цитата із Cвятого Євангелія – «Найбільша любов – життя покласти за друзів». Показово, що пам’ятник встановили не президенти, урядовці, депутати та інші високопосадовці, які впродовж багатьох років клялися це зробити, а звичайні громадяни. Один із яскравих представників української діаспори – Євген Маланюк, наголошував: «…народ, творячи з якоїсь події легенду – а Крути без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, – знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній – це найвища земна справедливість – творячи свої легенди і міфи, цебто підносячи дану історичну подію до височини надісториччя, ніколи – щодо вибору тієї події – не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут».
Підготувала Ірина ДОМАРЕЦЬКА
