Старі дерева ще стануть справжньою окрасою Золочева

Минулої неділі у Золочеві побував талановитий майстер сучасного декоративно-прикладного мистецтва Микола Бондарчук. Про те, що саме зацікавило майстра у нашому місті, розповідає сам митець:

– Приїхав сюди на запрошення міського голови міста Золочева Ігоря Гриньківа. У Золочеві є багато старих аварійних дерев, які часом створюють небезпеку для мешканців. Однак, на ці дерева можна подивитися і під іншим кутом. Таке своє бачення має Ігор Михайлович. Отож сьогодні, прогулюючись «Зеленим яром», парком ім. Самійла Зборовського, центральною частиною міста, парком біля озера, побачив безліч матеріалу, який може ожити і стати справжньою окрасою Золочева.

– То про яку окрасу все ж ідеться?

–  Все життя займаюся різьбярством, роблю іконостаси. Та якось випадково зустрілись з радником міського голови Валентиною Пилипівною Тріфоновою і його заступником Русланом Андрійовичем Мосійчуком виникла ідея прикрасити парк імені Тараса Шевченка у місті Дубно. Міський голова Василь Михайлович Антонюк надав всю допомогу і підтримку, затвердили ескізи, взимку підготували дерева, ну, і ціле літо провів у парку. Так «з‘явилися» в нашому парку князь Костянтин Острозький, котрий багато зробив для міста, і Михайло Грушевський, який тримає книги із згадками про Дубно. Вріс корінням у нашу землю і гоголівський герой Тарас Бульба – коли над ним працював, боявся, що дерева не вистачить для такої постаті. Отак вздовж дороги на околиці парку вишикувалася ціла шеренга «відомих особистостей», які зустрічають і проводжають всіх тих, хто проїжджає чи проходить повз. Золочів теж багатий на відомих особистостей, і можна було б прикрасити його скульптурними композиціями, що пов’язані з його історією чи легендами. Щось таке, що органічно можна поєднати не лише з архітектурою, ландшафтами, а й що матиме емоційну, історичну прив‘язку до міста.

– Де ви навчалися різьби по дереву?

– Скільки себе пам'ятаю з дитинства, завжди щось вирізував звичайним перочинним ножичком. І до дорослого віку навіть не здогадувався, що є інструменти для різьблення, як і сама професія – різьбяр. У людині щось закладено самою природою, і розвиток тих чи інших здібностей залежить від багатьох чинників. Не берусь це пояснювати, у кожного своя доля. Навчався у Луцькому педінституті образотворчому мистецтву. На той час я вже брав участь в обласних виставках як різьбяр, але, безперечно, вдячний викладачам інституту і з теплотою та вдячністю згадую Ірину Миколаївну Романюк, Валерія Павловича Сліжука, Зінаїду Олександрівну Пахолок, Антонія Петровича Мельника, Віктора Феодосійовича Давидюка.

– Якщо повертатись до Золочева, чи бачите свої роботи у нашому місті?

– Я бачу тут планів на кілька років уперед. Гарне місто, гарно зроблено благоустрій. Місто вабить туристів і паркові скульптури будуть гарним та органічним доповненням до того, що тут уже зроблено. Спільно з міським головою будемо напрацьовувати матеріал, працюватимемо над ідеями, ескізами. Але, знаєте, на все воля Божа! Будемо сподіватись,  і щось робити для того, щоб світ в якому ми живемо, ставав кращим.

 – Наскільки довго може простояти фігура?

– Паркові скульптури при нормальному догляді можуть стояти багато років. Коли вони вже повністю висихають їх покривають спеціальними  матеріалами, щоб вберегти від руйнування.

Найбільш символічна з вирізьблених паном Миколою фігур – янгол-охоронець. Він символізує незалежність України. Коли автор починав над ним працювати, уже розпочалися воєнні дії. Тому погляд янгола спрямований на схід, в руках він тримає національний герб, а фігуру прикрашають елементи вишивки та квіти з українською символікою.

Серед робіт автора багато творів, що показують негативні сторони життя. «Має ж хтось і правду казати, – говорить Микола Петрович. – Людина стає людиною тоді, коли починає боротися зі своїми, а також суспільними вадами, гармонізуючи як свій внутрішній світ, так і суспільне життя навколо себе. В усі віки це було не просто і навіть небезпечно, однак людство таки розвивається завдяки і цьому».

Серед творів Миколи Петровича привертає увагу наклепник, що сам собі прибиває язика. «Він же сам придумує брехню на людину. Його ніхто не змушує це робити. Наклепником людина стає тільки тоді, коли звела наклеп. Причому разом з тими помічниками, які поширюють цю брехню. Знаєте, в «Енеїді» Котляревський змусив наклепників лизати гарячі сковорідки. Я думаю, що цього їм замало, враховуючи те зло, що вони приносять,» – говорить митець.

 Серед розмаїття кухонного начиння у майстра ціла колекція різноманітних ложок. Про ложки довго і цікаво розповідає. На його думку це символ всього матеріального, основний рушій діяльності людини: «Це – як правда життя: їжа, вода, газ, нафта, земля і вічна війна за ресурси, будь-то окрема людина, підприємство чи держава. Є навіть музей ложки, здається, десь у Росії. Відомі типи ложок, такі як чумацька, козацька, рибацька, циганська і т. п., можна побачити у музеї народного декоративно-прикладного мистецтва у Києві. До речі, стосовно орнаментів на ложках, то це не лише прикраса. У давнину різьбленні знаки відганяли невидимі злі сили, які могли проникнути в людину разом з їжею. Ложка з дерева і до сьогодні незамінна помічниця господині на кухні». У колекції Миколи Бондарчука є ложки з явора, груші, горіха, липи. Кожна порода деревини має свої властивості – твердий і пружний явір важче обробляти, аніж, скажімо, м’яку і пластичну липу.

– Чи можна десь придбати Ваші роботи?

– На жаль, я не можу конкурувати із копіювальними станками. Мої роботи є в одному екземплярі. Сувенірна продукція – це лиш малесенька частинка величезного різьбярського світу. Та й люди призвичаїлись більше до дешевих фабричних скульптур. Буває, хтось виявляє бажання придбати якусь роботу для приватної колекції. Проте таких людей небагато.

Дерева усі різні, як і люди. Можуть поряд рости два дерева, але мати різну макроструктуру волокон. На це впливає і погода, і мінеральні речовини ґрунту, й освітленість. То ж скульптура з дерева набагато більше захищена від підробки, ніж долар США. Волокна деревини відіграють природну роль декодера. Копіювальнику потрібно буде знайти таку ж породу дерева, з якої виготовлено оригінал, такого ж кольору і з такою ж структурою волокон, погодьтеся, що це досить таки непросто.

Розмовляла Леся ГОРГОТА

Микола Бондарчук, професійний різьбяр, майстер і викладач різьби по дереву.

З 1983 року — постійний учасник обласних, республіканських та всесоюзних виставок декоративно-прикладного мистецтва. Створив понад сотню авторських робіт у різних видах різьби по дереву. Лауреат всесоюзних фестивалів народної творчості (Москва, 1987, 1991). Учасник Другого Міжнародного фестивалю фольклору (Київ, 1990), Першого Всесвітнього фестивалю фольклору «Берегиня» (Луцьк, 1991). Творчі роботи експонувались на виставці досягнень народного господарства у Києві та Москві. Відбулись персональні виставки (Дубно, 2000 р., Рівне, 2007 р.) Автор багатьох проектів оформлення промислових, культових та житлових інтер’єрів. Досліджує проблеми та історію різьблення по дереву на Волині. Учасник міжнародної ювілейної науково-теоретичної конференції «Дубно і світ», присвяченої 900-річчю міста Дубна.

Автор науково-популярного видання «Начизм».