Громада – сила, якщо кожен свідомо долучиться

1 квітня 2014-го Кабмін схвалив Концепцію реформи місцевого самоврядування.

Реформа місцевого самоврядування має стати ключовою в реформуванні держави Україна на європейський кшталт.  Економісти високого рангу стверджують: якщо держава не має коштів, треба народові дозволити і створити умови їх заробляти для наповнення державної і комунальних скарбниць. Політологи ж переконані: поки цієї реформи, спрямованої на активізацію місцевих громад в економічному, соціальному і політичному житті країни, не проведено, вибори до місцевих рад не мають жодного сенсу.

Згідно з цією концепцією в Україні має бути, як і тепер, 24 області, понад 100 районів (маємо 490), планується понад 1500 громад (маємо 11520 сільських, міських і селищних рад).

Якщо врахувати, що майже кожна сільська з 10279 рад – дотаційна, а на зарплатню чотирьом її працівникам щороку витрачається в середньому близько 80 тисяч грн., то цифра випливає переконлива. Суспільно-економічною віддачею вона не покривається: навіть про вуличне освітлення і вивіз сміття в селі, як правило, нема кому подбати.

Звичайно, це дрібниці, порівняно з тим, яку основну мету переслідує адмінреформа: наблизити суспільство до прямої демократії.  На практиці це означає: шляхом участі кожного мешканця здійснювати контроль через голосування  на зборах громади; виробити у нього здатність обрати непідкупно ефективного власника місцевих ресурсів; обрати свого внутрішнього інвестора; активно виявляти позицію в розпоряджанні місцевими ресурсами і на свою відповідальність планувати долю села, міста, держави; відповідати за розвиток населеного пункту в найближчому часі і на подальшу перспективу. Ця реформа, можливо, як ні жодна інша, вимагає найширшого обговорення та участі широкого кола мешканців, усвідомлення ними її суті.

Для цього необхідно, щоб мас-медіа починали свої випуски з роз’яснення її суті, мобілізовували громадян на конкретні зусилля для її реалізації, виховували почуття соціальної престижності в її участі. А участь у ній  подавалася як складова патріотизму.

Наразі реформа місцевого самоврядування обговорювалася лише на «круглих столах», семінарах вузького кола спеціалістів.

– Міськими урядниками, Асоціацією міст України, – каже голова Перемишлянської міськради  Олександр Зозуля, – вона чи не одностайно схвалена. Оскільки таких містечок, як Перемишляни на Львівщині, що вважаються нині депресивними – сотні в Україні, тож важливо почути і врахувати їх голос.

Чому міські голови «за» реформу, а сільські навряд чи схвалюватимуть? Для прикладу, наш   Перемишлянський район. Згідно  з наміченою адмінреформою її локомотивом  мають стати міста. На Перемишлянщині буде  утворено дві  громади Перемишлянська і Бібрська, в сусідньому Золочівському районі три: Золочівська, Глинянська і Поморянська. Сьогодні Перемишлянська міська рада – єдина в районі з 29 адмінодиниць, яка заробляє сама на себе і відраховує до бюджету району 300 тисяч гривень  для утримання інших рад (так зване  вилучення). Це при тому, що навіть з податку на доходи фізичних осіб залишають на місці лише четвертину. Передбачається  після  реформи залишати в  місцевих  бюджетах  до шістдесяти відсотків податку на доходи фізичних осіб.  До джерел фінансування місцевої казни буде скерована  й частина коштів  податку на прибуток підприємств усіх форм власності. Це ті джерела доходів, на які утримуватиметься освіта, місцеві адміноргани, культура, комунальна  служба. Громада  зможе  самостійно  керувати  коштами  бюджету, без обласної  та  районної влади. Землею, водоймами, надрами розпоряджатиметься громада. Це  дасть змогу  зробити  наші  міста привабливими  і зручними  для  життя. Бо ж для себе стараються...

Сьогодні  ситуація  з місцевими  бюджетами  є  досить  складною. Для  порівняння скажу: в Польщі, наприклад, вкладення на розвиток  інфраструктури (доріг, водогонів, мереж та ін.) на одного мешканця становить 300 євро, у нас – 28 (тепер – ще менше). Адмінреформа покликана змінити такий стан речей на  краще. Бо хто, як не громада, має знати, як, у якій послідовності розвивати місцеву інфраструктуру. Коли  ми  думаємо  про  наше  місто,  як  про  місто  наших  предків – перспективи  немає. Коли  ж сприймаємо  його  як своє і місто  наших  дітей – з’являються  чіткі  плани і  майбутнє. Ми почали з того, що розробляємо Генеральний план міста, плануємо збільшити його площу  на 130 гектарів.

Та ось парадокс: Закон «Про місцеве самоврядування», за міжнародними  стандартами, у нас  чи не найкращий у Європі, а результат – найгірший. Одна з причин – відсутність коштів. У ракурсі реформи: делегують повноваження – делегують кошти.  Приймаються поправки до Конституції, приймаються закони «Про співробітництво територіальних громад», «Про добровільне об’єднання територіальних громад» тощо.

Великою  проблемою є підбір  професійних кадрів. Йдеться не лише про голову громади, який має бути лідером за своїми  особистими якостями, а їх, нагадаємо,  навіть за світовою статистикою, народжується на Землі лише 13 відсотків. Він має бути юридично «підкованим», мати знання у сфері земельних, господарських відносин, житлово-комунального господарства, фінансів, за досвідом і біографією пройти тест на чесність, вміння і бажання працювати на громаду. Тут, безперечно, важлива розумна й прозора таблиця моральних та матеріальних стимулів. І, нарешті, найважливіше –  контроль мешканців, громади. А  де ж взяти і скільки треба витратити  часу й зусиль, щоб сформувати з розчарованого і  зневіреного песиміста активного громадянина,  здатного до розумного державотворення? Такі  люди  є, при чому «вітчизняного виробництва»,  і  їх щоразу  стає  більше.  Це  дає  надію, що  місцеві  громади  будуть  успішними і самодостатніми.

На думку керівника Львівської громадської організації «Розвиток громади» Андрія Болюбаша:

– Ми ставимо завдання своєю діяльністю переконати громадянина, що в стосунках з владою він соціально спроможний, у розвитку правового і формуванні соціально відповідального суспільства теж. Не чекати милості від держави, а діяти самому в межах правового поля. Йдемо в госпіталі і працюємо, роз’яснюючи права учасників АТО. Виступили арбітрами між мешканцями житлового кварталу Львова і фірмою-забудовником щодо порушення сторонами правових норм. Ми – це, в основному, молоді люди-однодумці, які мають свій власний бізнес, юристи. Працюємо на громаду в кількох напрямках: аналіз проблем міста, господарських стосунків у ньому, надаємо людям правову допомогу. Якість громади – основа адміністративної реформи,  базується на активності низів і результативності їх зусиль в просуванні до прямої демократії. Матеріальною базою народовладдя є економічна стабільність демократичного суспільства, де 70 відсотків матеріальних цінностей належить народові, а 30  – олігархам. Шлях до таких розкладів в Україні, чесно кажучи, нелегкий і, певно, неблизький.

Усі наші співрозмовники основною дійовою особою проведення реформи визнають пересічного громадянина, за Конституцією народ – джерело влади, що ж думають прості люди.

Ярослав Кривоніс, господар, пасічник, мешканець села Ладанці на Перемишляшщині:

– Я посадив липи вздовж дороги до сусіднього села Брикун. Хтось не полінувався їх поламати.  Інших не обурили ці дії. А багато хто казав: от добре, не буде він мати меду з тих лип. Про своє село не подумали. Коли підсипав ями на сільській дорозі, ті, що сиділи цілий день без діла біля магазину, кепкували: «Ти що, вже в дорожники записався?» Поки добро і праця заради вітчизни не будуть поціновані громадською думкою, а  того треба навчати з самого дитинства – батьки, учителі, в церкві – священики, державницького менталітету не набудемо. Так колись було: як виголосив душпастир з амвону подяку чи ганьбу, то або йшов по селі гордо, або ховався в мишачу діру… Без усього цього не буде справжніх суспільних цінностей, на яких тримається громада, від якої залежить якість і результат урядування на місцях, і життя в державі. Від нас, від кожного, залежить якість життя в селі і в державі, і в цьому – патріотизм.

Нині як стають головою сільради?  Вибирають ветеринара, бо він – у кожну хату заходить, хоч раз на рік. А люди ще худобу тримають, то й від нього трохи залежні. А до того, чи буде з нього добрий урядник – не задумуються.

Зіновія Мариняк,  агроном, колишня голова сільради на Перемишлянщині:

– Наш голова сільради живе в сусідньому селі. Коли у нас ставили вишку для буріння сланцевого газу, те його не стурбувало. Від людей відмахнувся: надійшла вказівка зверху.  А до його хати далеко. Став головою сільради, бо має в нашому селі багато родичів. Ці пріоритети має змінити адмінреформа.

Думаю, війти чи старости села (як вони там будуть називатися)  мають спокушатися не на зарплату, нехай він собі її заробить відсотком від того, що покладе в сільську казну і від того, що зробить для села.  Щоб не кандидат на голову села ходив людей агітувати за себе з бажанням: дістатися до крісла, а навпаки,  люди просили достойника бути їх урядником.  Нехай і люди думають, знаходять справжнього господаря, допомагають йому урядувати. Маючи досвід роботи, я б і сьогодні на ці умови погодилася.

 Відверто кажучи, нині небагато співбесідників висловлювались – на користь безоплатних засад праці сільського урядовця. Та їх і не треба багато – креативних, готових впрягтися у державницького воза справді за покликанням,  заради певних моральних преференцій, а не заради можливості відкусити ласий шматок від громадського пирога.  Адже йдеться про реформу не лише географічної території, а й свідомості і моралі народу. Тоді й буде результат від реформ для всіх, кожного і держави, якщо кожен знатиме, як і заради чого проводяться ті чи інші зміни в селі і в країні.

Ольга ЛОБАРЧУК