Декларація утверджувала сучасну назву держави – Україна

Декларація утверджувала сучасну назву держави – Україна, запроваджувала поняття «національна держава», наголошувала на приналежності до українського народу громадян усіх національностей, гарантувала громадянам рівність перед законом, права та свободи, передбачені як Конституцією УРСР, так і нормами міжнародного права.

15 липня 1990 року почалася перша сесія Верховної Ради УРСР 12-го скликання. Уперше в історії Верховна Рада республіки функціонувала за парламентським режимом. Перша сесія тривала не день-два, як раніше, а 60 робочих днів. І в залі, і біля будівлі парламенту в цей час вирувало море пристрастей. Розглядати питання про державний суверенітет Верховній Раді довелося в складних умовах.

Дискусії тривали довго. Але 16 липня поіменним голосуванням був ухвалений остаточний варіант тексту Декларації про державний суверенітет. «За» проголосували майже всі члени парламенту (утримався один, ще четверо були проти). Винести в назву документу слово «незалежність» депутати так і не наважилися, хоча відповідних пропозицій було немало.

Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР» (16 липня 1990 р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду.

Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларації Росії і комуністів.

По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави.

По-друге, Декларація дала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах комуністичної імперії. Вже за місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави.

Декларація утверджувала сучасну назву держави – Україна, запроваджувала поняття «національна держава», наголошувала на приналежності до українського народу громадян усіх національностей, гарантувала громадянам рівність перед законом, права та свободи, передбачені як Конституцією УРСР, так і нормами міжнародного права.

Також гарантувалися територіальне верховенство та недоторканність кордонів, економічна самостійність і захист усіх форм власності, національно-культурне відродження українського народу. Україна заявила про право на власні збройні сили, внутрішні війська й органи держбезпеки, безпосередні та рівноправні відносини з іншими учасниками міжнародного права. В декларації наголошувалось, що будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб незаконні і будуть каратись згідно із законодавством. Декларація, прийнята ще за радянських часів, була спрямована на забезпечення суверенітету України у складі Радянського Союзу, тому окремі її положення застаріли, хоча в цілому вона не втратила свого значення і донині.

Слід згадати, що Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. В той час міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички.

11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки.

12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки.

Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак це не означало революційної зміни поглядів комуністів, тому визначальним у Декларації було положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.

День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України.

Минуло 24 роки з часу прийняття Декларації про державний суверенітет України. Проте боротьба за незалежність українського народу триває. І стає дедалі жорстокішою. Імперія нездатна змиритися з втратою. Росія намагається здійснити свої мерзенні плани щодо відродження свого панування над Україною та й іншими народами. «Старший брат» не гребує жодними найжорстокішими і найпідступнішими методами в боротьбі проти України. Жодна тверезо мисляча людина не може зрозуміти маніакальної поведінки керівників Білокам‘яної.

Сьогодні боротьба за незалежність, суверенітет, єдність і неподільність України насправді перейшла у вирішальну фазу. Ми добре усвідомлюємо, що наша Україна – це  НАША Батьківщина. І відстояти свою країну, свою родину, своє життя, наше майбутнє зможемо тільки ми – український народ. Кожен на своєму місці, в міру своїх можливостей і почуття відповідальності: молитвою, словом, коштами, продуктами, спорядженням, зброєю, своїм власним здоров‘ям і навіть життям. Свою щиру підтримку і щоденну молитву за Україну, за її воїнство творить кожен, увесь народ український. Впевнені, що здолаємо всі випробування підступністю, зрадою, війною. Україна вистоїть, Україна буде єдиною і сильною. Кров і смерть найкращих, мужніх і гордих українських воїнів, невинних жертв неоголошеної війни розбудить нашу гордість і національну самосвідомість і ми остаточно станемо гідними нащадками славних прадідів-героїв. Невимовна скорбота за полеглими дітьми України зробить наш народ сильнішим, чистішим, впевненим у своїй правді, згуртованим і непереможним у боротьбі за Україну.

Ірина ДОМАРЕЦЬКА