Севастопольці – Прекрасні люди

nus.in.ua, 21 березня 2014, 01:03
0
474
Роздрукувати
Севастопольці – Прекрасні люди

Сьогодні ми запросили до розмови уродженку Золочева, ведучу севастопольського радіо «Бриз» Міністерства оборони України Ірину Палій, яка минулого тижня приїхала з Севастополя разом з дітьми. Як ми розповідали у попередньому номері газети, Ірина з хвилюванням розповіла в соціальних мережах, що в єдиної  української радіостанції «Бриз» в Севастополі забрали частоту мовлення, і вони тепер працюють через Інтернет.

– Ірино, розкажи як доля завела тебе в Севастополь.

– У Севастополі я вперше побувала в 1999 році, коли ми з чоловіком поїхали до його батьків та родини. Місто мені дуже сподобалось, але нам потрібно було закінчити навчання, оскільки ми обоє вчились у Тернопільській академії народного господарства. Повернулись у Тернопіль, щоб отримати дипломи. У 2004 році, я вже з донькою приїхала до Севастополя. Чоловік там проходив службу в армії. Російською мовою спілкувалась дуже погано, оскільки ні в Золочеві, ні в Тернополі у мене не було потреби розмовляти нею. Тому знайти роботу за фахом мені було важко, економічні терміни російською сприймала важко. Чоловік у цей час проходив службу в телерадіокомпанії Військово-морських сил України, був там матросом. І редактор Тимур Баротов, який також родом із Золочева, запропонував мені працювати в службі інформації радіо «Бриз». Моя робота полягала у тому, що я створювала новини для ведучих. Спершу дуже переживала, бо працювала не за освоєним фахом. Тішило, що потрапила в україномовне середовище. Це додавало впевненості, що з усім впораюсь. Паралельно почала записувати авторські програми. Мені було цього замало. Хотілось розвиватись далі. І головний редактор запропонував мені роботу ведучої програм на радіо «Бриз». Вже з 2005 року стала ведучою ТРК «Бриз» на той час Військово-морських сил України.  Севастопольці – прекрасні люди. Кожен живе для себе і для своєї сім‘ї, а не для когось, і не для сусіда, ніхто не обмовляє твоїх проблем, а думають, як вирішити свої. Усі там добродушні, завжди готові допомогти.

  Коли почався тиск на засоби масової інформації?

– Специфіка нашої телерадіокомпанії така, що ми єдина військова україномовна ТРК в Криму. На  хвилі 102, 00 FM ми виходили донедавна в Севастополі, і на телеканалі «Інтер» виходили з 19 до 20 години щовечора. Наші журналісти створювали інформаційний продукт українською мовою. Наша ТРК специфічна, всі новини і більшість поданого матеріалу йде через призму Військово-морських сил. Для пересічної людини слухати військові новини не завжди цікаво. Тим не менше, ми працювали, Міністерство оборони покладало на нас надії, оскільки ми пропагували українську мову в Криму. Події, що відбулись під час Майдану, вплинули і на роботу нашої ТРК. Щодо свободи слова, то донедавна вона була. Ми могли вільно розмовляти українською мовою, висвітлювати і наше бачення тої чи іншої події. Віднедавна, вважаю, що з того часу, як відбулось обрання Ради Міністрів Криму, почали відбуватись зміни всюди, і щодо свободи слова також. Не секрет і для читачів, що заблоковані українські телеканали «1+1», «5 канал», «Інтер». Наша ТРК не змогла виходити в телеефір, показувати свій продукт для населення, бо на «Інтері» почало виходити російське «НТВ». Дуже неприємна ситуація сталась 9 березня. Я якраз працювала у ранкову зміну. О 10 год. 45 хв. ми почули шум в ефірі, зателефонували у радіотелевізійний передавальний центр (РТПЦ). Головний інженер відповів, що наша антена поламалась, але це ніяк не пов‘язано з подіями, які відбуваються в Криму, а для того, щоб налагодити роботу потрібно багато часу, бо ще й обладнання застаріло. Але найстрашніше було, коли, не маючи доступу до інформації, почала дивитись місцеві канали, як вони подають інформацію про події. Дивлячись один з каналів у біжучій стрічці, побачила що з 10 березня  почала роботу нова радіостанція «Вести» (Росія) на хвилі 102, 00 FM. Ця хвиля належить, вважаю, ще й до сьогодні ТРК «Бриз», ми отримали на це ліцензію і законно працювали. На території України незаконно, безпідставно почала трансляцію іноземна радіостанція. Це, звичайно, було дуже неприємно і для колективу, і для мене. Почались коментарі: «Наконец-то вражеское радио убрали, бандеровцам нет тут места!»

– Яка ситуація на вулицях Севастополя?

– На перший погляд на вулицях міста спокійно. Та це лише на перший погляд. Можливо, для місцевого населення так є насправді. Але я проживаю там вже 10 років, родом із Західної України, я – україномовна людина. Там стало страшно жити саме таким людям. Тому що на сьогодні спілкування українською мовою трактують як вороже. Мені зателефонувала подруга, і я відповіла їй українською. У спину мені вже кричали: «Бандеровка! Продажная тварь!..» Звісно, у такий час не хочеться йти з кимось на конфлікт. Міліція, як кажуть місцеві жителі, з народом, а я в такому випадку розцінювалась би як провокатор. Люди бояться розмовляти українською. Мій шестирічний синочок вивчив гімн України і часто дорогою додому він його співав. Просила дитину, щоб не співав, хоч важко, думаю, у шість років зрозуміти, чому тобі забороняють співати те, чого навчили у дитсадку. Пояснила дітям, що зараз рідною мовою можна спілкуватись виключно вдома. Хоча досі донька спілкувалась вільно з подругами і у дворі, і в маршрутках, і в тролейбусах. Багато у місті з‘явилось місцевої самооборони. Не можу сказати про всіх, але більшість молодиків неадекватної зовнішності. Вони агресивно налаштовані проти україномовних кримчан. Тому ходити вулицею страшно. Але страшно, повторюсь, саме нам, українцям.

– Донька Поліна навчається у школі. Як ставляться до україномовних дітей?

– Поліна навчалась у російсько-українській гімназії. Почались конфлікти між дітьми, розмовки. Батьки просили дітей не висловлювати своїх думок, бо діти – не в політиці. Та діти, звичайно, не слухають. Та загалом там були прекрасні вчителі, вони навіть не дозволяли кубанським козакам прийти до школи. Діти – поза політикою, тому вчителі та директор всіляко намагались їх оберігати від такого впливу. Але ось така промовиста історія сталась на позашкільному гуртку. Викладач фотокурсів попросив зробити постановку і стати в позу втікаючої людини, ще й додав: «Буцім за тобою женеться бандерівець!». А Поліна відповіла: «Нічого, що я також бандерівка?». «От як легко знайти ворога серед своїх,» – відповів той.

– Яка ситуація після референдуму? Що зараз розповідають рідні, колеги?

– Відбувся референдум. Свято, можливо, на рівні свята перемоги. Таке відчуття, що фашисти відступили щойно. Люди викрикували, вітали один одного з перемогою Росії. Автопробіг з прапорами Росії, в гучномовці кричать: «Крым, мы победили!». Кого перемогли, невідомо. Думаю, що не всі люди рвались так до Росії, просто боялись висловлювати свою позицію, бо невідомо, як це обернулося б проти їхньої сім‘ї. Кримчани в принципі обурювались новою  київською владою, особливо, законом про мови. Вважаю, що цього не варто було робити, принаймні, так швидко. Це викликало спротив. Людям, які з колиски знають російську мову, і не знають української, не потрібно було нав‘язувати цього. Крим – це російськомовне населення, і не варто було зачіпати цього питання. Там, звичайно, йшла масова пропаганда. Оскільки нам вимкнули всі телеканали, ми змушені були слухати місцеві. І, повірте, слухаючи тільки їх, можна повірити в те, що Майдан – це було погано, а в Росії всім буде добре. Тобто якби я не мала де черпнути іншої інформації, проаналізувати, подумати, мене переконали б також. Якби Путін був впевнений, що всі проголосують за вхід до Росії, не виключали б україномовних каналів. Все це робилось, щоб зазомбувати людей, не дати їм іншої інформації.

– Що за історія із блокуванням твоєї зарплатної картки?

– Думаю, що проведення референдуму, цей перехід під владу іншої держави відобразився на всіх жителях Криму, зокрема, і у фінансовому плані. У банкоматах обмежили видачу готівки, люди також не можуть зняти своїх депозитів. І найстрашніше, ще до референдуму, було погане передчуття, тому я зняла із зарплатної картки готівку, залишивши там небагато коштів. У вівторок хотіла в супермаркеті розрахуватись карткою, та продавець сказала, що там недостатньо коштів. Зателефонувала на гарячу лінію «Приватбанку» в Дніпропетровськ, пояснила, що я жителька Севастополя, і не можу розрахуватись своєю карткою в супермаркеті. Оператор відповів, що тимчасово усі карточки заблоковані. Але ж я дітям не поясню, що тимчасово ми не будемо їсти. Звичайно, оператору нічого було сказати, він повторив завчену фразу. У всіх жителів Криму, клієнтів «Приватбанку», заблоковані картки.  Не сталось ні землетрусу, ні стихійного лиха. Що тут ще коментувати? То на якій підставі український банк заблокував мені, громадянці України, картку?!

– Знаю, ви намагались підтримати військових.

– Ми розуміли, що військовим важко. Ніякі делегації з Києва до нас доїхати не могли, їх не пропускали.  Ми приготували їжу, зібрали продукти в пакети і пішли під штаб, хотіли провести невеликий мітинг на підтримку наших хлопців. Я зателефонувала своєму другові, капеланові військово-морських сил, отцеві Миколі Квичеві (УГКЦ) (якого потім викрали), бо він спілкується з українською громадою, щоб зібрати більше людей. Перед тим, як прийти на мітинг, мені було цікаво, що відбувається перед штабом, я взяла з собою фотоапарат, чоловіка як свого охоронця. Жінки, що стояли із пов‘язками самооборони, розпитували нас, чого ми сюди прийшли. Самі пояснили, що стоять тут, щоб не було провокацій, щоб ними не керували СС «Галичина» та фашисти бандерівські. На моє запитання, як виглядають ці бандерівці, вона відповіла, що неважливо, як вони виглядають, бо це фашисти, страшні люди, таких треба стріляти. Потім зателефонувала коліжанка, і сказала, що я не там ходжу, мітинг на іншому боці. Я відповіла їй, і відразу жінка, яка стояла за метрів п‘ять від мене, почала коментувати мою розмову. Тобто, вони були насторожі. Коли ми, кілька жінок, підійшли ближче, щоб передати пакети з їжею, нам це заборонили зробити, мовляв, нічого їм там не треба, вони і так, там "шашлыки жрут"… Тобто, навіть, продуктів ми передати не змогли.

– Твій свекор – військовий пенсіонер. Як він сприймає цю ситуацію?

– З великим болем, бо свого часу, коли Україна у 1991 році отримала незалежність, він був одним із членів орггрупи, які дали присягу на вірність народу України при створенні військово-морських сил України. Їм в той час також дуже було важко, від них відвертались друзі. Мій чоловік у ті часи прийшов до школи, а в нього на парті було написано: «Сын врага народа». Тобто мій свекор думав, що все вже позаду, він – військовий пенсіонер, він є координатор Українського козацтва у Севастополі. Розуміє, що не буде життя і українському козацтву. Всі військові пригнічені, вони і далі стоять, не зраджуючи присязі на вірність українському народові, та ніхто не знає чого чекати далі. Сьогодні пройшла інформація, що виселяють сім‘ї військових із відомчих квартир. Розгублені україномовні українці: вчителі, вихователі, військові тощо. Дуже хочеться вірити, що все владнається, що теперішня влада зробить все, щоб захистити український Крим.

 

 

Розмовляла

Ірина ДОМАРЕЦЬКА

 

 

На фото: Ірина Палій у студії телераіокомпанії «Бриз» з синочком Станіславом

 

P.S. Поки верстався номер, відбулось засідання Ради Федерації Росії. Прийняли Крим і Севастополь. Банки в Криму та Севастополі перейшли на рублі

ТЕГИ: Севастополь, люди, газета, №16
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Читайте також

0 Коментарів
Увійдіть, щоб залишити коментар.

Залишаючи коментар, будь ласка, пам'ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, що безпосередньо чи опосередковано мають відношення до даної новини. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку. Ваша поведінка за умов свободи висловлювань та анонімності, наданих інтернетом, змінює не тільки віртуальний, але й реальний світ.

Користувачі, які порушують ці правила грубо або систематично, будуть заблоковані.

Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Введіть код:

ПОПУЛЯРНІ

Читані Коментовані Соціальні

Ми в соцмережах

ОПИТУВАННЯ

Чи готові ви платити більше податків заради порятунку України від кризи?
так, готовий затягнути пасок
ні, тільки не за мій рахунок

 
Реклама