Культура
02:27, 08 листопада 2014
1075
0

Подвиг здатний змінити націю

Подвиг здатний змінити націю
Admin
Фото: НУС

25  жовтня 2014  року  у  Львівській  опері  відбулися  урочистості з  нагоди  відзначення   25-ої   річниці  свободи  Української греко-католицької  церкви та   церемонія  вручення  відзнаки  Блаженного  Священномученика Омеляна Ковча.

Неповторна  аура  Львівської  опери, величний  духовний  спів,  віртуозна  гра симфонічного  оркестру… І щире слово,  яке лунало зі сцени,  змушуючи   переосмислити  певні  цінності,  по-іншому сприймати  щоденні  клопоти і  бути достойними  Тих, кому, власне,  і  була  присвячена  урочистість.   Серед  них відомі імена – отець  Омелян  Ковч, митрополит Андрей  Шептицький, і менш відомі – Мустафа Джемілєв,  Юзеф Міхалик, і взагалі невідомі широкому загалу – Марія Матвіїв,  Михайло Шевчишин, Джеймс Темертей, і ще сотні тисяч інших  імен, які  не були названі….  Але  «Подвиг кожного з них  здатний змінити націю».

Організатори  академії  – Українська греко-католицька церква та Комітет із вшанування пам'яті Блаженного Священномученика о. Омеляна Ковча –  під  час  проведення  свята  зуміли вдало   поєднати величність і щирість,  урочистість і  простоту,  історію  і  сьогодення.

Урочистості розпочались фрагментами  документального  фільму  про  відродження  Української греко-католицької  церкви.  Після  закінчення  прозвучав  антифон  Артемія  Веделя «До  тебе, Господи,  взиваю»   у  виконанні муніципального камерного хору «Київ», Львівського муніципального чоловічого хору «Гомін», жіночого хору Львівської консерваторії,  Галицького академічного камерного хору (до слова, один  з  хорів  був  на сцені , а  інші –  на  третьому  балконі). «До тебе, Господи, взиваю» – величний,  урочистий  спів проникав,  здавалось,  у найпотаємніші  куточки   душі, зворушував, дарував відчуття єдності і з Богом, і з людьми.

А  далі – слово  Блаженнішого  Святослава,  глави УГКЦ: «Святкуючи – згадуєм…» –  непростий час, коли церква була у підпіллі;  мужніх священиків, «які на своїх плечах і в серцях пронесли нескорену катакомбну Церкву»; «мирян, які у своїх сім’ях творили «домашню Церкву» і  навчали нове покоління християн»…

«Ми бачимо, що воскресіння нашої Церкви-мучениці було Божим ділом. Тому, святкуючи 25-річчя легалізації УГКЦ, ми урочисто сповідуємо, що Бог нас воскресив до нового буття…»

У другій  частині  урочистостей – вручення  щорічної  відзнаки  імені Блаженного   Священномученика отця Омеляна  Ковча.

Фрагменти  документального  фільму – ще  один  екскурс  у  минуле,  у  той  час, коли  жили  сучасники  о. Омеляна  Ковча.  Їхні спогади засвідчили    безкорисливість,  безмірну  любов  до  людей,  виняткову  мужність  пароха з Перемишлян, який  згодом  став  парохом  концтабору  Майданек.

Лист  Омеляна  Ковча,  який читав  Петро Радейко,   зворушив, ще раз  підтвердив   жертовність  особистості  отця  Омеляна.

«Комітет із вшанування Омеляна Ковча відзначає подвиги людей, які є свідченням незламності людського духу. Дії кожної цієї людини є прикладом того, як мужність однієї особистості може змінити життя усіх», – зазначив член Комітету Данило Лубківський.

Відзнака Блаженного Священномученика Омеляна Ковча – це символ миру, порозуміння  і  особистого  або  колективного  чину  задля  допомоги,  захисту  і  підтримки  інших.

Незалежно  від  національної, конфесійної,  релігійної  належності, світоглядних  та  інших  відмінностей,  відзнакою  Блаженного  Священномученика  Омеляна Ковча  нагороджуються  особи,  спільноти  та  організації  за  значний  внесок  у  справі екуменічного діалогу,  діалогу  культур  і народів,  міжрелігійного та міжнаціонального  порозуміння, соціально-харитативної та  благодійної  діяльності,  а  також за  життєвий  приклад  жертовності  та  гуманізму  й  героїчні  вчинки.

Відзнака  містить  скульптурну  композицію  у  вигляді  Ангела–Благовісника,  який  тримає  символ  мучеництва – золоту  пальмову  гілку,  та  диплом

Серед   лауреатів   відзнаки о.  Ковча минулих років:  Аарон  Вайс (Ізраїль) – видатний  історик;  Гжегош  Лінковський (Польща) – режисер,  сценарист та  продюсер;  Василь  Кощинець (Україна) – відомий державний  діяч;  Євген  Сверстюк (Україна) – видатний  літератор, політв’язень  радянських  таборів;  Український  католицький університет;  Ліна  Костенко(Україна) – велика  українська  поетеса.

 



Цьогоріч почесну відзнаку отримали: Мустафа Джемілєв, лідер кримсько-татарського народу (Україна); Марія Матвіїв, медик, яка рятувала поранених під час трагічних подій Революції гідності, зокрема на вулиці Інститутській у Києві у лютому 2014 року (Україна); Архиєпископ Юзеф Міхалік, Митрополит Перемишля РКЦ, колишній голова Польської Єпископської Конференції (Польща); Джеймс Темертей, меценат, фундатор Українсько-єврейськоі ініціативи (Канада); о. Михайло Шевчишин, отець-мітрат УГКЦ (Україна).

Отримавши нагороду,  лауреати  звертались до  присутніх – і  кожен виступ був  втіленням   окремої життєвої  позиції,  за  кожним словом вгадувалась  доля людини, її доброчинні  справи.

Мустафа  Джемільов  говорив  тихо,  але  його  слова  дивним  чином  відлунювали у  серцях  кожного з присутніх. Багато  хто  не стримував  сліз і  під  час   наступного  виступу. Марія  Матвіїв – медсестра «і  за  покликанням, і  за  професією» (як вона  сама  про  себе  говорить) – не  вважає  себе  героєм, бо  на  Майдані  було  сотні  таких, як  вона. Перемога  Революції  Гідності – це  подвиг  кожної  людини  зокрема і  подвиг  усієї  нації, бо «Подвиг  однієї  людини  здатен  змінити  націю».

«З  нами  Бог» – цей  величний  антифон став  логічним  підсумком нагородження: добро  твориться  завжди  з  Божою допомогою.

 З нагоди  70-ої  річниці  пам'яті митрополита Андрея  Шептицького з  1  листопада 2014 року  до 1 листопада 2015 року  оголошено  роком  його вшанування. Тому  у  третій   частині  урочистої  академії  прозвучала  ораторія «Іду. Накликую. Взиваю...»  (автор текстів – митрополит  Андрей  Шептицький, поетичне  опрацювання Ірини Калинець;  музика Віктора Камінського). Твір  надзвичайно  багатоплановий  і  щодо  змісту, і  щодо  музичного  оформлення.  Здавалось,  тут  усе  наше  життя: і щоденна  байдужість, і вдячність, і порятунок, історія  і сьогодення. Видатні  постаті  завжди  були  Пророками!  Паралелі  очевидні.

«…Омиймось з  брудів,  оновім  серця –

джерела  б'ють з цілющою  водою.

Мій  рідний  краю, над тобою

сумна  сльоза з Христового  лиця»

 

«І  груди  стискує  пітьма    в  натужнім  віддиху.

І страху  бездонна  тиша  розверзається  в  очах.

І  кулі  граду  в  лютій  канонаді                  толочать  ниву,

І  палає  збіліла  хата….

І  схипом  зойк  у  грудях  орача  волає  в  небо:

БОЖЕ,  відверни,  врятуй  мені  мою  нелегку  працю,

мій  хліб  насущний  дітям  і  жоні…»

 

«…Благословенний –  для  життя  воскрес –

виходиш нині  під  небесні  зводи.

Нехай Господь тебе  прийме  й  назве

своїм  святим і  обраним народом».

Урочистості завершені. Кожен  з  присутніх відчував  велику вдячність за трьохгодинне  спілкування  з  Богом,  з  Мистецтвом, з  Людиною, чий «Подвиг  може  змінити  цілу  націю».

                                   Лілія Зозуля

Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Коментувати (0)
Інформація
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.