Подвиг здатний змінити націю

25 жовтня 2014
року у Львівській
опері відбулися урочистості з
нагоди відзначення 25-ої
річниці свободи Української греко-католицької церкви та
церемонія вручення відзнаки
Блаженного Священномученика Омеляна
Ковча.
Неповторна аура
Львівської опери, величний духовний
спів, віртуозна гра симфонічного оркестру… І щире слово, яке лунало зі сцени, змушуючи
переосмислити певні цінності,
по-іншому сприймати щоденні клопоти і
бути достойними Тих, кому,
власне, і була
присвячена урочистість. Серед
них відомі імена – отець
Омелян Ковч, митрополит
Андрей Шептицький, і менш відомі –
Мустафа Джемілєв, Юзеф Міхалик, і
взагалі невідомі широкому загалу – Марія Матвіїв, Михайло Шевчишин, Джеймс Темертей, і ще сотні
тисяч інших імен, які не були названі…. Але
«Подвиг кожного з них здатний
змінити націю».
Організатори академії
– Українська греко-католицька церква та Комітет із вшанування пам'яті
Блаженного Священномученика о. Омеляна Ковча –
під час проведення
свята зуміли вдало поєднати величність і щирість, урочистість і
простоту, історію і
сьогодення.
Урочистості
розпочались фрагментами
документального фільму про
відродження Української
греко-католицької церкви. Після
закінчення прозвучав антифон
Артемія Веделя «До тебе, Господи, взиваю»
у виконанні муніципального
камерного хору «Київ», Львівського муніципального чоловічого хору «Гомін»,
жіночого хору Львівської консерваторії,
Галицького академічного камерного хору (до слова, один з
хорів був на сцені , а
інші – на третьому
балконі). «До тебе, Господи, взиваю» – величний, урочистий
спів проникав, здавалось, у найпотаємніші куточки
душі, зворушував, дарував відчуття єдності і з Богом, і з людьми.
А далі – слово
Блаженнішого Святослава, глави УГКЦ: «Святкуючи – згадуєм…» – непростий час, коли церква була у
підпіллі; мужніх священиків, «які на
своїх плечах і в серцях пронесли нескорену катакомбну Церкву»; «мирян, які у
своїх сім’ях творили «домашню Церкву» і
навчали нове покоління християн»…
«Ми
бачимо, що воскресіння нашої Церкви-мучениці було Божим ділом. Тому, святкуючи
25-річчя легалізації УГКЦ, ми урочисто сповідуємо, що Бог нас воскресив до
нового буття…»
У
другій частині урочистостей – вручення щорічної
відзнаки імені Блаженного Священномученика отця Омеляна Ковча.
Фрагменти документального фільму – ще
один екскурс у
минуле, у той
час, коли жили сучасники
о. Омеляна Ковча. Їхні спогади засвідчили безкорисливість, безмірну
любов до людей,
виняткову мужність пароха з Перемишлян, який згодом
став парохом концтабору
Майданек.
Лист Омеляна
Ковча, який читав Петро Радейко, зворушив, ще раз підтвердив
жертовність особистості отця
Омеляна.
«Комітет
із вшанування Омеляна Ковча відзначає подвиги людей, які є свідченням
незламності людського духу. Дії кожної цієї людини є прикладом того, як
мужність однієї особистості може змінити життя усіх», – зазначив член Комітету
Данило Лубківський.
Відзнака
Блаженного Священномученика Омеляна Ковча – це символ миру, порозуміння і
особистого або колективного
чину задля допомоги,
захисту і підтримки
інших.
Незалежно від
національної, конфесійної,
релігійної належності,
світоглядних та інших
відмінностей, відзнакою Блаженного
Священномученика Омеляна
Ковча нагороджуються особи,
спільноти та організації
за значний внесок
у справі екуменічного
діалогу, діалогу культур
і народів, міжрелігійного та
міжнаціонального порозуміння, соціально-харитативної
та благодійної діяльності,
а також за життєвий
приклад жертовності та
гуманізму й героїчні
вчинки.
Відзнака містить
скульптурну композицію у
вигляді Ангела–Благовісника, який
тримає символ мучеництва – золоту пальмову
гілку, та диплом
Серед лауреатів відзнаки о. Ковча минулих років: Аарон Вайс (Ізраїль) – видатний історик; Гжегош Лінковський (Польща) – режисер, сценарист та продюсер; Василь Кощинець (Україна) – відомий державний діяч; Євген Сверстюк (Україна) – видатний літератор, політв’язень радянських таборів; Український католицький університет; Ліна Костенко(Україна) – велика українська поетеса.
Цьогоріч
почесну відзнаку отримали: Мустафа Джемілєв, лідер кримсько-татарського народу
(Україна); Марія Матвіїв, медик, яка рятувала поранених під час трагічних подій
Революції гідності, зокрема на вулиці Інститутській у Києві у лютому 2014 року
(Україна); Архиєпископ Юзеф Міхалік, Митрополит Перемишля РКЦ, колишній голова
Польської Єпископської Конференції (Польща); Джеймс Темертей, меценат, фундатор
Українсько-єврейськоі ініціативи (Канада); о. Михайло Шевчишин, отець-мітрат
УГКЦ (Україна).
Отримавши
нагороду, лауреати звертались до
присутніх – і кожен виступ був втіленням
окремої життєвої позиції, за
кожним словом вгадувалась доля
людини, її доброчинні справи.
Мустафа Джемільов
говорив тихо, але
його слова дивним
чином відлунювали у серцях
кожного з присутніх. Багато
хто не стримував сліз і
під час наступного
виступу. Марія Матвіїв –
медсестра «і за покликанням, і за професією»
(як вона сама про
себе говорить) – не вважає
себе героєм, бо на
Майдані було сотні
таких, як вона. Перемога Революції
Гідності – це подвиг кожної
людини зокрема і подвиг
усієї нації, бо «Подвиг однієї
людини здатен змінити
націю».
«З нами
Бог» – цей величний антифон став
логічним підсумком нагородження:
добро твориться завжди
з Божою допомогою.
З нагоди
70-ої річниці пам'яті митрополита Андрея Шептицького з
1 листопада 2014 року до 1 листопада 2015 року оголошено
роком його вшанування. Тому у
третій частині урочистої
академії прозвучала ораторія «Іду. Накликую. Взиваю...» (автор текстів – митрополит Андрей
Шептицький, поетичне опрацювання
Ірини Калинець; музика Віктора
Камінського). Твір надзвичайно багатоплановий і
щодо змісту, і щодо
музичного оформлення. Здавалось,
тут усе наше
життя: і щоденна байдужість, і
вдячність, і порятунок, історія і
сьогодення. Видатні постаті завжди
були Пророками! Паралелі
очевидні.
«…Омиймось
з брудів, оновім
серця –
джерела б'ють з цілющою водою.
Мій рідний
краю, над тобою
сумна сльоза з Христового лиця»
«І груди
стискує пітьма в
натужнім віддиху.
І
страху бездонна тиша
розверзається в очах.
І кулі
граду в лютій
канонаді толочать ниву,
І палає
збіліла хата….
І схипом
зойк у грудях
орача волає в
небо:
БОЖЕ, відверни,
врятуй мені мою
нелегку працю,
мій хліб
насущний дітям і жоні…»
«…Благословенний
– для життя
воскрес –
виходиш
нині під
небесні зводи.
Нехай
Господь тебе прийме й
назве
своїм святим і
обраним народом».
Урочистості
завершені. Кожен з присутніх відчував велику вдячність за трьохгодинне спілкування
з Богом, з
Мистецтвом, з Людиною, чий
«Подвиг може змінити
цілу націю».
Лілія Зозуля