Новини Золочівщини, Укрaїнa, Культура, foto
13:40, 02 жовтня 2017
14878
5693

ШАНУЙ ЗАВЖДИ СЛІДИ МИНУЛОГО

ШАНУЙ ЗАВЖДИ СЛІДИ МИНУЛОГО
Gazeta
Фото: НУС
Найвеличнішим свідком історії нашого краю є Золочівський замок. Про нього часто розповідають, пишуть, його відвідують десятки тисяч туристів, він входить до туристичного маршруту «Золота підкова Львівщини». Наше місто має багато інших цікавих пам’яток, зокрема старий міський цвинтар, який вважається одним із найбагатших на Львівщині. Розташоване кладовище по вулиці Січових Стрільців, колишня Колійова.
Тут спочиває не одне покоління мешканців Золочева, його мери, священики, адвокати, судді, воїни різних армій, лікарі, вчителі, інженери, робітні люди, які мали розмаїті професії, ходили до різних храмів, розмовляли різними мовами і шанували звичаї своїх народів. Але попри всі відмінності, вони палко любили життя, своє рідне місто, вірили у добру долю для прийдешніх поколінь. Тут знаходяться комплекс поховань Січових Стрільців (22 могили), мавзолей польських повстанців – учасників бойових дій 1918–1929 рр., пам’ятник жертвам НКВД, немало братських могил воїнів ОУН-УПА, могили військовослужбовців Червоної армії, які загинули під час визволення Золочева від німецько-фашистських загарбників у 1944 році…
«Люди, які конфліктували між собою й загинули від рук один одного в 1918 році, у роки Другої світової війни чи в інший час зараз спочивають поруч. І пам’ять про них ми зобов’язані зберегти. Зараз перед нами стоїть завдання провести повну фотофіксацію усіх поховань, після чого робота буде за реставраторами. Також плануємо почистити територію цвинтаря, визначити найбільш цінні надгробки й впорядкувати їх, зробити алейки, щоб це був свого роду музей. Зрозуміло, що рівня Личаківського кладовища важко сягнути, але ми повинні зберегти те, що маємо, якщо прагнемо, аби золочівське кладовище отримало статус некрополя», –  наголосив міський голова Золочева Ігор Гриньків.
Багато вишуканих надгробків збереглися у гарному стані, а ті, що в деякій мірі знищені, все одно не втратили своєї історичної цінності. За кожним з них неповторна доля людини чи групи людей, які жили і творили в певний період історії нашого міста, а отже стали часточкою цієї величної історії.
Особливої уваги заслуговує могила Яна Цінського, «народного єпископа», який, закінчивши Львівську римо-католицьку семінарію, 26 липня 1938 року був висвячений на священика і того ж року став вікарієм парафії у Золочеві, а після війни – настоятелем. Він переховував парафіян у час війни і коли прийшли німці, аби їх розстріляти, ксьондз упав перед нацистами на коліна і просив не чіпати людей. Німці були вражені і нікого не вбили.
Понад півстоліття Ян Цінський віддав святій церкві, людям і Золочеву, що став йому рідним містом.
Тому 30 грудня 1992 року у похоронній церемонії взяли участь більше десятка священників греко-католицької і православної конфесій. Скорботну літургію очолив митрополит Львівський архієпископ Маріан Яворський, парафіяни Месії. Тисячі жителів міста і району прийшли попрощатися зі своїм священиком.
Постать Єпископа Цінського набуває все більшого почитання на Західній Україні. Його канонічний наступник на парафії у Золочеві, ксьондз Лешек Паньковскі в честь 10-ї річниці з дня смерті таємного єпископа організував належні урочистості, присвячені освяченню нового дзвону, названого ім'ям Ян.
Сьогодні на території кладовища є 4 каплиці, різних років забудови.
Одна каплиця належить відомій родині Весоловських. Зокрема, Джозеф Весоловский (1817–1891) був адвокатом, членом парламенту і віце-президентом Національної Золочівської райради, а його син Станіслав Весоловский (1852–1923) був нотаріусом та мером міста Золочів.
Найбільшою за розмірами є Каплиця полеглих героїв, також відома як Каплиця Золочівських Орлят (з пол. Kaplicа Orląt Złoczowskich). Тут поховані 22 польських солдати та офіцери, що загинули під час бойових дій у Золочеві в 1918–1920 роках.
Капличка циліндричної форми розташована на цвинтарі пам'яті жертв трагічних подій, які стались ранньою весною 1919 року.  
 Каплиця була освячена 21 вересня 1921 року після ексгумації покійних, які спочатку були поховані в братській могилі. Церемонія освячення каплиці зібрала 40 тисяч осіб.
У ній взяли участь сенатори США та Великобританії. В часи Української РСР в каплиці знаходився магазин інструментів та склад сміття. У 1992 році місцеве товариство польської культури в Золочеві при допомозі фундації «Допомога полякам на Сході» приступили до відновлення об'єкта, який був в руїнах: обвалений дах та дерева, які росли на мурах. Після відновлення на першому поверсі знаходиться мавзолей, а на другому каплиця. Туди можна дістатися, ідучи вздовж паркану кладовища. Також біля каплиці є інший вхід на кладовище.
Адам Роша Годдава Осуховський був сином відомого адвоката з Дрогобича Зигмунта Осуховського. Зигмунт Осуховський народився у Львові в 1883 році. Закінчив юридичний факультет у Львові, а в 1910 році отримав ступінь доктора. Під час навчання він був активним членом «Соколу». У 1910 році він став суддею в Турці, де жив до 1918 року. У Турці заснував команду скаутів середньої школи, а в 1914 році вирушив до легіонів. Після війни він працював у Солотвині та Надвірні, де став головою окружного суду. Він також був членом повітової ради. У червні 1928 р. його перевели до Дрогобича, де він працював головою Гродзького районного суду. У гімназії Дрогобича батько Адама очолював батьківський комітет.
Зигмунт Осуховський після трирічного перебування в Дрогобичі був переведений до Золочева у серпні 1931 р., де його призначили  віце-президентом окружного суду. У 1939 році він був заарештований та депортований до Сибіру.
Згідно з шкільними звітами Дрогобицької середньої школи того часу, син Зигмунда, Адам, народився в 1918 році. Адам був розвідником І скаутської команди гетьмана Станіслава Жолкевського в Дрогобичі, що діяла при малій гімназії. Ця команда була заснована в 1912 році самим Анджеєм Маковським.
На рубежі двадцятих і тридцятих років команда почала динамічно розвиватися. Було організовано численні тренувальні заняття, патріотичні свята. Скаути мати лопати, буклет, читальний зал і власний магазин.
Численні подорожі та літні табори були з Чорногори, Горган  і Бещадів до Галлерово (нині Владиславово) на Прибалтиці. Хлопці брали участь у навчанні середньої та командної підготовки, в результаті чого в 1934 році була створена ще одна команда Тадеуша Костюшка. Вони спільно створили скаутський спортивний клуб «Скаут».
У 1931 році Адам переїхав з родиною до Золочева, де його батько, як було вище згадано, працював у місцевому суді. У середній школі Золочева, як і у Дрогобичі, активно діяло скаутство. У той час у гімназії сформовано дві команди розвідників. Професор середньої школи Альфред Меллер був командиром скаутського табору. Навесні та влітку хлопці грали у футбол і волейбол, мандрували, а взимку вони зустрічалися на зборах у гостинному залі «Сокола».
Адам Осуховський помер у Золочеві 15 квітня 1932 року. Причиною його смерті була операція по видаленні апендициту, як це записано в Книзі смерті парафіян. Для батьків це була неабияка трагедія, і свої почуття вони передали вигравіюваними на надгробній плиті словами: «Бог любив цю молоду квітку, переніс його із земного до небесного саду». Пристрасть їхнього сина до розвідки вони передали через образ могили, зобразивши на надгробному пам’ятнику скаута, який грає на трубі.
Мало кому відомо, що на кладовищі похований талановитий композитор і музикант Стефан Рено. Саме завдяки йому в Золочеві була заснована музична школа. Відомий скрипаль і композитор, колишній член оркестру Львівського міського театру започаткував у школі уроки гри на гітарі та альті. Тут вивчали теорію і гармонію, а також хоровий спів.
На цьому кладовищі спочивають також дідусь і бабуся одного з видатних критиків і знавців польської літератури Яна Блонського – Матей (1860–1926) і Ванда-Антоніна з родини Бернгардтув (1859–1927), а також споріднена з ними сім'я Зіпсерів, з якої походять два видатні вчені: професор Казимир Зіпсер (1875–1961), інженер залізничної справи, ректор Львівського політехнічного університету і його син, професор Фадей Зіпсер – архітектор, ректор Вроцлавського політехнічного університету.
Є тут також могила першого директора золочівської гімназії – Северина Плахетка (1839–1886), професора гімназії Іллі Харака (1882–1932) та багатьох інших золочівських військових, лікарів, чиновників і шкільних інспекторів.
Спочивають тут також Адам Барткевіч (1849–1912) – радник Державного Суду, Едвард Мутка (1841–1888) – поштар, Олексій Хабл – голова суду в Золочеві, Едмунд Роман Росовскі (1860–1892) –  літератор, суддя Станіслав Малий (помер у 1938) – дідусь директора департаменту культури міста Познань Катерини Прухнічки-Пайової (1932–2015), яка впродовж багатьох років була заступницею Кондратія Джевєцького, творця і директора відомого Польського Театру танцю в Познані.
Кажуть, той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього. А й справді, історія – це не просто дати і події, це – наше рідне, яке слід вивчати та шанувати. І саме тут, на міському цвинтарі, живе історія наших предків. Сьогодні ми розповіли про поховання на Золочівському кладовищі, інформацію про які вдалося знайти в основному у польських джерелах. А тому й розповідь наша може здатися тенденційною. У наступних публікаціях будемо досліджувати нашу історію, вивчаючи надгробні пам‘ятники на старому Золочівському кладовищі. Запрошуємо золочів‘ян до спогадів про своїх знайомих і рідних, про їх долі, про захоплюючі, неповторні картини життя, творчості, кохання…



Мар'яна БОЙКО
Фото автора
Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Коментувати (5693)
Інформація
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.